Доступність посилання

ТОП новини
05 квітня 2020, Київ 22:36

Спецслужби СРСР і вбивство Ярослава Галана. Знайомий почерк?


Реклама музею КГБ СРСР у столиці Чехії. Прага, 13 вересня 2016 року (ілюстраційне фото)

(Рубрика «Точка зору»)

Цієї осені минуло 70 років з часу одного з найрезонансніших політичних убивств в радянській Україні – відомого публіциста та письменника Ярослава Галана. 24 жовтня 1949 року його знайшли зарубаним у власній квартирі у Львові. За кілька днів органи МГБ затримали одного зі співучасників – 18-річного студента Іларія Лукашевича, колишнього семінариста, і лише через два роки другого – Михайла Стахура з баптистської родини, якому власне і приписують убивство сокиркою, якою було нанесено десяток ударів, кожен з яких був смертельним. (На момент убивства йому не виповнилося навіть 17 років, себто був неповнолітнім).

Книжка колишніх офіцерів КГБ складається з цитування кримінальної справи і коментарів та роздумів

Але й через сімдесят років цей атентат, який радянська влада потужно використала у пропагандистській війні проти українського руху опору, викликає більше запитань, ніж відповідей.

Ще у 2002 році в Ужгороді вийшла книжка «Убийство на заказ: кто же организовал убивство Ярослава Галана?». Здивувало авторство цього «опыта независимого расследования». Одним із них був Олександр Бантишев, кандидат юридичних наук, професор кафедри кримінального права і кримінального процесу Національної академії Служби безпеки України, а другим – Арзен Ухаль, кандидат юридичних наук, декан юридичного факультету Ужгородського державного інституту інформатики економіки і права, генерал-майор у відставці. Обидва знали про методи радянських спецслужб не з чужих вуст, а з власного досвіду, адже там починали свій кар’єрний шлях. Свого часу в 1970-х роках Олександр Бантишев вивчав справу Ярослава Галана і враження від архівних документів залишилося таким неоднозначним, що в роки незалежності і демократії він вирішив про це розповісти публічно.

Книжка колишніх співробітників КДБ
Книжка колишніх співробітників КДБ

Книжка колишніх офіцерів КГБ (до речі, видали її за власний кошт) складається переважно з цитування кримінальної справи і коротких коментарів та роздумів. Так-от, детально проаналізувавши запилені томи зі спецархівів, відомі науковці доходять висновку, що під сумнів можна поставити не тільки імена замовників, але й навіть виконавців. Чіткої відповіді, хто ж організував убивство відомого радянського пропагандиста, на сьогодні не існує. Все покрито мороком історії.

Серед версій подій високопоставлені спецслужбісти висувають і наступні: вбивство могли здійснити «бійці» спецпідрозділів МГБ, а Лукашевич і Стахур були обрані на роль «убивць» як найбільш годящі для пропагандистської кампанії (один – син уніатського священика, другий – перебував у підпіллі). А могла бути ще й тонша гра: коли згадані вбивці реальні, але наказ їм віддавали через підставну московську агентуру. У будь-якому разі, зазначають автори, замахи такого рівня українським підпіллям майже не практикувалися, оскільки могли дискредитувати рух опору і привести до масових арештів. Тим паче такими недосвідченими «диверсантами», коли УПА воювало вже сім років. До слова, напередодні в Галана органи зняли охорону і забрали особисту зброю.

Одне із довгої шереги подібних убивств

Як тут не згадати подібне резонансне вбивство за рік до того, коли на вулиці неподалік свого будинку було застрелено одного з організаторів львівського «псевдособору», який «саморозпустив» Українську греко-католицького церкву, відомого священника Гавриїла Костельника. Тоді цей атентат радянська пропаганда використала на всю силу, а МГБ отримав зручний привід посилити репресії. Цікаво, що сини покійного панотця були в лавах націоналістів, а родина так і не повірила, що вбивство – справа рук українського підпілля. Дослідники твердять, що Гавриїл Костельник швидко розчарувався у московському православ’ї й починав ставати некерованим, тож гучне його вбивство стало найкращим виходом із ситуації.

Ярослав Галан (1902–1949) – український комуністичний письменник, журналіст, педагог, член КПЗУ, писав українською і польською мовами
Ярослав Галан (1902–1949) – український комуністичний письменник, журналіст, педагог, член КПЗУ, писав українською і польською мовами

Через рік подібна ситуація повторюється із Ярославом Галаном. Адже на позір вельми прорадянський полум’яний публіцист, який гостро виступав на сторінках преси проти УГКЦ та «українських буржуазних націоналістів», насправді був далекий від ідеалізації радянської дійсності.

Взагалі постать Ярослава Галана є наскрізь трагічною, і не тільки тому, що життя обірвалося у 47 років. Його батько загинув в австрійському таборі «Талергоф» під час Першої світової війни, куди був інтернований за москвофільство. Революція та громадянська війна застала юного Ярослава в Ростовській гімназії, де укріпилися його симпатії до більшовицької Москви. Далі слідували роки навчання у престижному Віденському та Краківському університетах, участь у лівому русі, творчі хліби безробітного літератора і навіть тюремні увезення у польських тюрмах за свої переконання. Чудова біографія для слід визнати здібного письменника. (Його проза значно сильніша за публіцистику. До речі, найвідоміший свій твір – повість «Гори димлять» – Ярослав Галан написав польською мовою).

В останні роки критичність Ярослава Галана до радянської дійсності тільки посилилася

У 1932 році він відправляє дружину Ганну на навчання до омріяної радянської України – у Харківський університет. У 1937 році її там розстрілюють як «польську шпигунку». Іронія долі полягала в тому, що в цей час сам Галан сидів у польських казематах за прорадянські погляди. До самої своєї смерті він так і не дізнався про її сумний кінець. Лише у 1940 році йому повідомили, що її було засуджено. Він марно намагався знайти дружину, писав листи в компетентні органи про жахливу помилку, але не отримував навіть відповіді.

В останні роки критичність Ярослава Галана до радянської дійсності тільки посилилася. Це було помітно навіть з його публічних виступів. Він критикував владу за русифікацію, за падіння рівня життя львів’ян, хоча сам жив у трикімнатному помешканні й утримував хатню працівницю. Хотів перейти з остогидлої публіцистики до літератури, але його п’єси заборонили ставити не тільки в Україні, але й у Москві. Три роки його, червоного глашатая оновленої Галичини, не приймали до комуністичної партії. (Так і залишився кандидатом). Як тут не згадати, що в 1935 році СРСР відмовився надати йому громадянство, що й призвело згодом до польських ув’язнень Галана.

У 1948 році його звільняють з газети «Радянська Україна», яка довгий час була його трибуною. В приватних листах відчувається втома, розчарування і песимізм Ярослава Галана. Зріє неминучий конфлікт, який поки що залишається завуальованим, зважаючи на ім’я офіційного львівського літератора №1. Всі суперечності розв’язало гучне вбивство 24 жовтня 1949 року.

У безсумнівному виграші від кривавого злочину залишилася радянська пропагандистська машина, яка створила нового мученика за комуністичну ідею, а «українські буржуазні націоналісти» поповнили список своїх «злочинів» середньовічним мордером талановитого літератора.

Як і у випадку з атентатом на Костельника, учасників замаху ліквідували. Попри офіційну заборону з 1947 року в СРСР смертної кари, чотирьох засуджених розстріляли (із них троє студентів – рідні брати Лукашевичі), а Михайла Стахура повісили, хоча ця кара навіть у воєнні часи застосовувалася лише до військових злочинців. Офіційно проголошені учасники вбивства відтоді замовкли назавжди, як і сам Ярослав Галан.

Дослідники Олександр Бантишев та Арзен Ухаль вважають, що світло у цій темній справі могли би пролити документи, які зберігаються в Росії, але навряд чи в найближчому майбутньому їх нам покажуть. Залишається сподіватися на диво, як у випадку з високопоставленим кагебістом Павлом Судоплатовим, який сам розповів про вбивство першого керівника ОУН Євгена Коновальця та Мукачівського греко-католицького єпископа Теодора Ромжі. Якби не публічне зізнання генерала, ми би досі мучилися сумнівами, хто ж був організатором і виконавцем цих політичних убивств?

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Олександр Гаврош

    Народився 1971 року в Ужгороді. Закінчив Львівський факультет журналістики. Має понад дві тисячі публікацій у пресі. Автор понад тридцяти книжок, в тому числі збірників публіцистики «Точка перетину», «Закарпаття під прицілом»,«Блукаючий народ». Член Національної спілки письменників України. Поет, прозаїк, драматург, сценарист. 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG