Доступність посилання

ТОП новини
02 липня 2020, Київ 16:45

Лондонський саміт НАТО. Російська загроза та витрати на оборону


Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ під час пресконференції. Лондон, 4 грудня 2019 року

(Рубрика «Точка зору»)

Ювілейний, присвячений 70-й річниці створення Північноатлантичного альянсу саміт НАТО у Лондоні 3–4 грудня відзначився трохи прохолодною атмосферою. І справа не лише у порі року.

Саміту передували досить гострі і неоднозначні заяви окремих європейських лідерів та не менш суперечливі висловлювання нинішнього господаря Білого дому.

Однак, попри все, Альянс вчергове цілком втримався на курсі єдності та взаєморозуміння в протидії стратегічним загрозам.

Непростий контекст

Хоча відверта російська агресія проти України ще на початку 2014-го практично зняла усі питання в доцільності існування НАТО, апологети його «застарілості» (переконані, що з розпадом СРСР, чиї військово-політичні зазіхання і мав стримувати Альянс, необхідність у ньому майже зникла) не збиралися здавати позицій.

І хоча на 5-й рік «гібридної» агресії РФ, яку на цей момент в усій повноті військово-пропагандистського інструментарію відчула Україна, США, Нідерланди та ще щонайменше 18 країн постраждали від м’якшого (але не менш деструктивного) впливу Кремля, колективна свідомість лідерів західноєвропейських країн, полишена напризволяще Білим домом, хитнулася в інший бік.

І йдеться тут не лише про одвічне прагнення бізнес-дружби окремих країн ЄС з Росією – з цим вже давно все зрозуміло. І саме цим, зрештою, пояснюється інтерес Москви до безперспективного «нормандського формату» за участі Німеччини і Франції, які вже давно потрапили в Геллерівську «Пастку-22» із РФ: можна вести бізнес із Путіним доти, доки не оголошуєш про це публічно, але коли про це оголошено публічно, вести його вже ніби і не можна...

Нещодавно справа дійшла і до Альянсу. Ключовим рупором путінських антинатовських тез виступив президент Франції Емманюель Макрон.

Почав він із тріумфального оголошення «смерті мозку» НАТО, чим нібито насправді хотів почати «конструктивну дискусію» в Альянсі.

Однак далі «конструктив» зійшов нанівець – особливо після заяв про франко-німецьку ініціативу заручитися порадами, за словами французьких дипломатів, «мудрих осіб»/«wise persons» (Суркова? Гєрасімова? Путіна?) для виходу організації зі складного становища.

Зрештою, «вишенькою» на торті «Наполеон» Макрона стала заява про те, що РФ… більше не є ворогом НАТО.

Достатньо ще побіжно згадати неоднозначні рішення й заяви нинішнього президента США Дональда Трампа, і загальне тло Лондонського саміту стає ще більш зрозумілим.

На саміті НАТО в Лондоні: президент Франції Емманюель Макрон (ліворуч) і президент США Дональд Трамп
На саміті НАТО в Лондоні: президент Франції Емманюель Макрон (ліворуч) і президент США Дональд Трамп

Непрості рішення

Початок саміту цілком відповідав контексту – президент США Дональд Трамп вирішив використати момент і підкріпити свої послаблені слуханнями щодо імпічменту позиції, ставши на захист НАТО. Цілком у своєму стилі, він прямо назвав заяви Макрона «небезпечними», вчергове нагадав про те, хто із 29 країн-членів Альянсу виділяє обов’язкові 2% ВВП на питання безпеки та оборони, пригрозив введенням мит на імпорт окремих товарів французького виробництва і після завершення саміту відбув, відмовившись від виступу перед пресою.

Ще одним каменем спотикання стала позиція Туреччини, яка почала майже відверто шантажувати НАТО тим, що буде «топити» ініціативи з оборони Балтійських країн від загрози з боку РФ, якщо решта 28 країн-членів не визнають курдську Національну армію Сирійського Курдистану (YPG) «терористичною організацією». Хто з «нових-старих друзів» міг підказати турецькій стороні таку ідею, здогадатися неважко… Однак, як справедливо відзначили міністри Естонії та Литви, це не стало відчутною перешкодою під час саміту.

Зрештою, 4 грудня глави країн-членів ухвалили Лондонську декларацію, все ж витриману у традиційних тонах євроатлантичного партнерства.

Ключові моменти документа стосувалися наступного:

1. Російська загроза. Незважаючи на вербальні випади Макрона, лідери Альянсу все ж визнали, що «агресивні дії Росії становлять загрозу євроатлантичній безпеці». На РФ також покладається відповідальність за «порушення Договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності», на що НАТО реагуватиме «стримано» і «відповідально», що означає основний акцент на сучасних системах ПРО, а не на дзеркальному розгортанні тактичних ракет в Європі.

2. Витрати на оборону. «Одвічне» питання для НАТО, починаючи з 2014 року, коли ця тема актуалізувалася через російську анексію українського Криму та воєнну окупацію частини Донбасу. І зараз, наприкінці 2019-го, воно все ще актуальне. У 2017 році лише 4 (із 29) країни-члени Альянсу витрачали на оборону необхідні 2% ВВП, на сьогодні таких стало аж… 9. Особливо в цьому контексті «відзначилася» Німеччина, втрапивши свого часу в кілька дуже неприємних скандалів, пов’язаних із матеріально-технічним станом її національних Збройних сил. Декларація відзначає зростання європейських видатків на оборону до суми у $130 мільярдів.

3. Нові виклики. Слідом за кіберпростором, Альянс визнав космічний простір операційним доменом, таким же, як суша, повітряний та водний простір, що означає, що 5 Стаття Вашингтонського договору тепер поширюватиметься і на них. Крім того, Альянс приділятиме більше уваги забезпеченню стійкості суспільств країн-членів, безпеки особистості, енергетичної безпеки, захисту критичної інфраструктури та комунікаційних систем. Все це є важливими елементами майбутньої стратегії НАТО з протидії «гібридним» загрозам. Крім РФ, декларація також згадує Китай, чиї «вплив та зовнішня політика становлять і можливості, і виклики».

РФ вже традиційно рефлекторно відреагувала на плани Альянсу збільшити оборонні видатки, устами кремлівського спікера Дмитра Пєскова, заявивши, що це підтверджує плани НАТО по «стримуванню і експансії, спрямованих проти нашої країни».

Проте ювілейний Лондонський саміт НАТО чітко показав, що навіть маленькі лідери окремих великих західних країн не змогли підірвати євроатлантичну єдність та прагнення країн-членів до захисту власної безпеки спільними зусиллями.

Тарас Жовтенко – експерт з проблем національної безпеки, кандидат політичних наук

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Тарас Жовтенко

    Директор Центру досліджень проблем національної безпеки Національного університету «Острозька академія».  Кандидат політичних наук.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG