Доступність посилання

ТОП новини
25 лютого 2020, Київ 23:56

Путін хоче, щоб сталінські та його історичні міфи визнала решта світу (огляд преси)


Німецький і радянський офіцери потискають руки наприкінці Польської операції, 1939 рік. Фото ТАСС, яке було опубліковано у вересні 1940 року в газеті «Красная звезда» до першої річниці поділу території Польщі між Німеччиною і СРСР

Незважаючи на високий рівень міжнародного представництва на форумі в Ізраїлі, новина про намір взяти участь у ньому президента України спричинила неоднозначну реакцію серед українців, констатує газета «День». Частина критиків вважає, що якщо українському президентові організаторами форуму була відведена лише роль глядача, тоді як був запланований виступ російського президента, Володимир Зеленський був зобов’язаний наслідувати приклад свого польського колеги й відхилити запрошення. Це запрошення необхідно було прийняти саме через факт виступу, а ще важливіше, у світлі змісту виступу Путіна, зазначає автор статті Андрій Плахонін.

Головною наступальною зброєю СРСР була комуністична ідеологія – як виявилося, зброя ураження не менш масового, ніж ядерна, що не раз знищувала або ставила на межу загибелі не лише невеликі держави, а й цілі імперії. Для путінської Росії її (нерівноцінною, але єдиною) заміною став культ «Великої Перемоги», на відміну від «русского мира» і православ’я, хоча б деякою мірою придатний для використання не лише всередині країни й не лише у порівняно невеликих групах російськомовного населення за її межами, а й на міжнародному рівні.

Його головна мета навіть не стільки виправдати російську агресію або звернутися до відчуття провини перед жертвами «Росії» в ім’я «Перемоги», скільки, навпаки, агресивно бити по незалікованих досі ранах Другої світової війни, будити до життя, здавалося б, давно забуті національні й міжнародні конфлікти.

У цьому сенсі тема Голокосту стала для Володимира Путіна зручною зброєю в інформаційній війні як проти України, так і проти Польщі або країн Балтії. На цьому наголошується в публікації «Iзраїльський фронт гібридної війни».

Серед російських новин останнім часом домінує настановна лекція Володимира Путіна з історії перед очільниками «союзних» держав, а також ритуальні лайки на адресу поляків і обіцянки написати статтю про Другу світову війну. Навіть зміні уряду Росії вождь російського народу приділяє менше уваги, ніж сеансам полонофобії. З чого б це? Як пише газета «День», відповідь варто пошукати у минулому. Ніде не немає таких глибоких традицій фальсифікації історії, як у Радянській Росії/СРСР/сучасній Росії, як би не мінялася вивіска.

Автор статті Тарас Орленок стверджує, що зверхність споконвіку була властива керівникам держави, тим більше що зовнішній світ до всіляких путінських фокусів (анексія, політичні вбивства, агресії, збиті літаки, вплив на вибори тощо) ставиться в основному лояльно, а коли так – чому б не взяти вище? Адже вороги намагаються зачепити найважливішу скрепу – Велику Перемогу радянського (тобто тепер уже російського) народу. І головне – Путін хоче, щоб сталінські та його історичні міфи визнала решта світу.

Тому вождь спочатку прочитав очільникам сусідніх країн лекцію, потім облаяв польського міністра закордонних справ Юзефа Липського, а зараз пише свою версію «Фальсифікаторів історії», де збирається поставити решту світу на місце. Звідси ж – поїздка на конференцію з Голокосту до Ізраїлю. Докладніше йдеться в статті «Війна пам'ятей».

Газета «Україна молода» опублікувала не вельми схвальні відгуки експертів щодо рішення президента України відвідати Ізраїль з наміром зустрітися там з Путіним.

Напередодні візиту в Ізраїль, на економічному форумі в Давосі, напутнім словом прозвучали слова громадського діяча, режисера Олега Сенцова, що політика «мир за будь-яку ціну» з Путіним не спрацює. Колишній бранець Кремля не вірить в ефективність політики президента Володимира Зеленського щодо примирення з Росією. Він зазначив, що президент, котрий хоче миру за будь-яку ціну, – це саме те, чого хоче Путін.

«Це слабка позиція. Зеленський думає, що можна домовитись. Путін жорстокий, його неможливо прихилити на свій бік. Тому або Зеленський не розуміє, що він робить. Або на щось сподівається. Але ця політика не спрацює», – цитує газета Олега Сенцова.

Політолог Віталій Бала також зазначає, що Зеленському взагалі не потрібно було їхати в Ізраїль у той час, коли там буде Путін. Так вчинили вірні союзники України – Польща, Естонія, Литва. Експерт наголошує: так Україна допомагає легітимізувати меседжі Кремля, що Росія – третя сторона, а в Україні просто – «громадянський конфлікт».

Про тенденції в керівництві Україною нового президента, про розквіт популізму в державі і його наслідки пише газета «День». Автор статті Євген Бадін зазначає, що популісти завжди призначають винного в негараздах і завжди обіцяють швидкий шлях до збагачення суспільства. Вони не вирішують докорінно соціальних проблем, а можуть за допомогою організаційного й фінансового ресурсів лише тимчасово відповідати на народні запити.

Дописувач констатує, що на високі посади до державних органів зайшла маса люду, яка не має достатньо компетенції для праці на цих посадах. Драйвером цієї ситуації була ідея президента: треба перезавантажити всю владу, бо начебто вона вся погана. Дуже дивний меседж враховуючи те, що країна бачила не тільки прорахунки, а й здобутки старої влади. Здається, головний сенс був в іншому: скрізь розставити відданих собі людей. Виходить, що багато кваліфікованих працівників пішли з посад через нелояльність до президента.

Однією з причин, чому з такою легкістю пан Зеленський набрав дилетантів, є, вочевидь, його власний досвід. Створений з аматорів проєкт «95 квартал» став успішним на телеекрані не через якусь чудову акторську гру його виконавців чи оригінальну смислову, навантаженість текстів, а тому, що в ті часи, коли з’явився на телеекрані цей проєкт, ніша гумору була вільною. Пан Зеленський скористався ситуацією і розкрутив «95 квартал» по максимуму.

Некомпетентність нових представників влади призвела до ухвалення простих, тобто невисокої якості, рішень. Фахівець перед тим, як ухвалити рішення, аналізує всі аспекти проблеми, прогнозує близьку й далеку перспективу. А можна й ухвалити рішення просто: війна – це погано, її треба закінчити, отже, треба перестати стріляти, й вона сама припиниться. Отак запросто закінчуються війни. Було б смішно, але більше сумно, зазначає автор. Стаття має назву «Примаскований авторитаризм?»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG