Доступність посилання

ТОП новини
04 квітня 2020, Київ 12:14

«Бізнесмен Володимир Зеленський остаточно став заручником власного персонажу» – Геннадій Друзенко


Під час акції «Захисти Україну: мобілізація патріотів-державників», на якій вимагали відставки президента Володимира Зеленського, в рамках кампанії «Ні капітуляції!». Дніпро, 9 березня 2020 року

(Рубрика «Точка зору»)

Заручники Голобородька

Життя таки справедливе. Рік тому Голобородько взяв у заручники експерименту «зроби найприкольнішого пасажира капітаном» 37-мільйонної (якщо вірити Дубілету) країни. Схоже, президент Зеленський також остаточно потрапив у пастку наративу, який він блискуче екранізував. Принаймні останнє інтерв’ю The Guardian – це щиросердне зізнання в тому, що нині саме образ Голобородька визначає дії шостого президента України. Доволі досвідчений, безумовно успішний (і як стверджував Коломойський, цинічний) бізнесмен Володимир Зеленський остаточно став заручником власного персонажу.

Врешті-решт стаття про українського лідера в престижному британському виданні починається саме з його відповіді на запитання кореспондента: «Яка відмінність між грати президента на екрані та бути президентом в житті?». Зеленський відповідає: «Це дуже схоже».

Тому, аби зрозуміти логіку президента Зеленського, варто знову уважно передивитись серіал про президента Голобородька, який так припав до серця українському глядачеві. Цей серіал вже сотні разів проаналізований різноманітними політологами, культурологами та іншими науковцями й експертами. Але я ще ніде не зустрічав його аналізу з точки зору конституційного дизайну. Тому я спробую заповнити цю прогалину.

Отже, який конституційний наратив розповідає нам «Слуга народу»? По-перше, політичний істеблішмент – замкнутий клан, який вміло маніпулює електоратом, змушуючи раз-у-раз обирати того чи іншого «під…» (цитата зі знаменитого монологу вчителя Голобородька, який вторував йому шлях до президентського крісла). Круговий захист політичного клану прості люди можуть прорвати тільки через президентські вибори. Шанс обрати одного чесного реформатора (згідно з наративом «Слуги народу») є – шанс обрати реформаторський парламент відсутній.

Саме тому конституційний наратив «Слуги» – це story про вкрай корумпований і практично невиліковний парламент і реформатора-президента. Треба визнати, що ані Зеленський особисто, ані сценаристи серіалу, який привів його на Банкову, не вигадали цей наратив – вони його лише талановито запеленгували та проілюстрували. Всі, хто цікавляться українською соціологією, знають, що саме таке ставлення до парламенту та президента глибоко укорінений в сучасному українському менталітеті. Чи, якщо завгодно, в колективному підсвідомому.

Під час акції «Захисти Україну: мобілізація патріотів-державників», на якій вимагали відставки президента Володимира Зеленського, в рамках кампанії «Ні капітуляції!». Дніпро, 9 березня 2020 року
Під час акції «Захисти Україну: мобілізація патріотів-державників», на якій вимагали відставки президента Володимира Зеленського, в рамках кампанії «Ні капітуляції!». Дніпро, 9 березня 2020 року

Приголомшливе фіаско

Народ знову ненавидить уряд і парламент, але довіряє президентові попри те, що президент особисто добирав як нинішню парламентську більшість, так і вже другий поспіль уряд

Якщо ви подивитесь свіжу соціологію, то побачите, що наразі нічого не змінилося. Народ знову ненавидить уряд і парламент, але довіряє президентові і сподівається на нього. Попри те, що президент особисто добирав як нинішню парламентську більшість, так і вже другий поспіль уряд. Втім, знову «бояри погані – цар добрий».

Тому я маю всі підстави сумніватись, що Зеленський стане останнім президентом України. Не тому, що Україна щезне. А тому, що його приголомшливе фіаско на найвищий посаді в країні (до якого він мчить на всіх парах) навряд чи переконає українців відмовитись від президентської посади як такої. Як бачимо, запит на президента-рятівника нікуди не подівся.

У зв’язку з цим постає питання, чи приречена Україна знов і знов експериментувати з псевдо-месіями аж доки дочекається на свого Вашингтона або вчергове зникне з політичної мапи світу? Чи є шанс вирватись з цього зачарованого кола надій та розчарувань?

Відповідь проста – справжнього Вашингтона (де Голля, Манделу, Ататюрка чи навіть аятолу Хомейні) відрізняє від Зеленського те, що вони не були орендарями посад – вони були їхніми інженерами. Всі вони, перш ніж обійняти посади, відповідно президентів чи верховного лідера, створили їх через ухвалення національних конституцій. Вони прокладали конституційні рейки, перш ніж стати машиністами паротягів. Проєктували дороги – перш ніж сісти за кермо урядового автомобіля.

І цим батьки-засновники відрізняються від «випадкових президентів» (як назвала Зеленського друкована версія The Guardian).

Влада розбещує. Абсолютна влада розбещує абсолютно

Насправді людська природа недосконала. Влада розбещує. Абсолютна влада розбещує абсолютно. Саме тому нам треба справжнього, а не псевдо- Вашингтона, якого можна буде пізнати саме за його інженерним генієм. Бо питання насправді не в тому, аби знайти безгрішного національного месію, а в тому, щоби розгледіти серед справжніх та удаваних лідерів того, хто візьметься зробити з недосконалого людського матеріалу ефективний державний механізм. Хто подужає спроєктувати українську державу так, аби максимально скористатися з нашого волелюбства, креативності, солідарності, географічного становища та інших природних і ментальних переваг, а, з іншого боку, нейтралізувати нашу схильність до анархії, брак стратегічности, недовіру до будь-якої влади, талант взаємопоборювання та інші вади.

Оскільки ми проґавили шанс сконструювати свій надійний та ефективний корабель у 1991, 1996, 2004 та 2014-му, воліючи латати пробоїни на заіржавілому радянському тральщику, тепер перед нами простий і трагічний вибір: примудритись збудувати своє судно під час шторму чи піти разом із радянським траулером на дно. Втім, є і добра новина: як не дивно, історія свідчить, що саме системні кризи – це найкращий час будувати майбутнє.

Головне пам’ятати: революція – це про зміну системи, а не прізвищ. Тому «український Вашингтон» – це насамперед про конституцію, а вже потім про президентство. Віра в те, що варто привести на Банкову чергового месію і все зміниться на краще – це про Голобородька. І доки ми залишатимемося заручниками цього наративу, справжні вашингтони в Україні не з’являться.

Геннадій Друзенко – волонтер, експерт-міжнародник

Оригінал тексту – фейсбучна сторінка

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG