Доступність посилання

ТОП новини
03 квітня 2020, Київ 23:41

Україна і письменники. Юрію Андруховичу – 60 років


Український прозаїк, поет, есеїст і перекладач Юрій Андрухович під час Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Poltava. Полтава, червень 2018 року

(Рубрика «Точка зору»)

(Не)пророк у своїй вітчизні

Зараз в Україні, звісно, не до Юрія Андруховича. Бо ж карантин, політичні розбірки… Зрештою, не дуже в нас шанують українських письменників. Це ж вам не якась «зірка», що світиться (чи точніше – яку світять!) на телеекранах.

В Україні, чого там гріха таїти, не дуже читають книжки. Це не Німеччина, де книжкові магазини є навіть у невеликих містечках. І працюють вони зранку до вечора – та ще й до того часто у вихідні. Не дивно, що Німеччина зі своєю культурою, в тому числі книжковою, є економічним лідером Європи. А Україна, де міністр економіки може просторікувати про непотрібність книжкового читання, є її економічним аутсайдером.

Тому не дивно, що Андруховича, якого знають в Європі, не дуже то знають в Україні. Принаймні він один із небагатьох наших авторів, книги якого можна знайти в книгарнях європейських країн. Його твори перекладалися й видавалися у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Хорватії, Румунії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Словенії, Болгарії, Македонії, США, Швеції, Іспанії, Росії, Австрії тощо. Він був відзначений нагородами й преміями – але переважно за кордоном.

Юрій Андрухович
Юрій Андрухович

Пам’ятаю: одного разу, перебуваючи в Польщі на науковій конференції, я, між іншим, згадав Андруховича. Поляки відреагували на це прізвище. Видно було, що вони про нього щось чули чи навіть читали. Хоча конференційна публіка до філологів не належала. А тепер «український приклад». Ще в «старі добрі часи», за міністра освіти Дмитра Табачника, до Острозької академії, де я працюю, завітала міністерська перевірка. Якось у розмові з інспекторами я згадав ім’я Андруховича. Реакції – нуль. Потім, коли я висловив здивування (мовляв: ви не знаєте, хто такий Андрухович?), одна інспектуюча дама чистосердечно зізналася: ну, я ж не філолог. Взагалі іноді складається враження, що український письменник пише для українських філологів – та й то, певно, не для всіх.

Пересічний українець знає хіба що кількох класиків – Шевченка, Франка, Лесю Українку. До того ж поверхово. Хоча наша «стара» й нова українська література могла би українців багато чого навчити. Але якби ми вчились так, як треба! Тоді б, напевно, і в сфері політичній би більше порядку було, і в економічній. І не тільки. А так маємо те, що маємо.

«Незручний» Андрухович

Однак повернемося до Андруховича, якому 13 березня виповнюється 60. Розумію, що його творчість викликає дискусії. І це нормально. Але навіть його опоненти мусять визнати, що Андрухович справив великий вплив на сучасну українську літературу. Його часто трактують як одного з головних українських письменників-постмодерністів. Хоча сам Андрухович скептично ставиться до терміну «постмодернізм».

Не буду аналізувати творчий доробок цього автора. Це займе багато місця. Зрештою, про нього є достатньо інформації. Відзначу лише, що і в художніх творах письменника, і в есеїстиці є чимало речей, до яких варто було б звертатися й осмислювати.

Юрій Андруховича у студії Радіо Свобода
Юрій Андруховича у студії Радіо Свобода

Далеко не всім подобається громадська позиція Андруховича. Свого часу, ще задовго до подій 2014 року, багатьом не сподобалося його висловлювання про те, що Криму й Донбасу необхідно визначити ставлення до Української держави. Так, це була «незручна» заява. Але хіба письменник не звернув увагу на проблему, яку треба було вирішувати? І яка, за великим рахунком, так і не вирішувалася. Поки не використали її російські очільники проти України.

Андрухович не стояв осторонь політики, але у велику політику не йшов. Не став депутатом. Хоча й міг. Певно, волів залишатися вільною людиною, не хотів зазнавати тиску політичних лідерів, які не проти були використати його ім’я. Пам’ятаю такий епізод. Напередодні підписання універсалу національної єдності, який, фактично, відкрив шлях до другого прем’єрства Віктора Януковича, до Андруховича зателефонували з адміністрації президента Віктора Ющенка й дуже просили приїхати на це дійство. Однак Андрухович делікатно, але твердо відмовився. Він не вважав, що має це робити. Через кілька років після цього доля звела мене з тим високопоставленим чиновником, який телефонував до Андруховича й просив його прибути на підписання універсалу. Я жартома нагадав про цей епізод чиновнику. Чиновник розвів руками й сказав: «А що ви хочете? Андрухович – творча людина».

І справді – творча.

Шкода, що таких людей у нас не дуже цінують. За великим рахунком, це наша біда. І наша вина.

Андрухович у останні роки працював у Берлінському університеті. Тут його цінували. А у нас?

Творчу зустріч на його 60-річчя запропонували письменнику провести не в столичному Києві і не в його рідному Івано-Франківську, а в… польському Вроцлаві, де він у 2006 році отримав літературну премію Центральної Європи Angelus за роман «Дванадцять обручів».

Певно, немає пророка в своїй Вітчизні.

Але так хочеться, щоб він був.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор,​ голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG