Доступність посилання

ТОП новини

Війна прокремлівських депутатів та олігархів з реформами в Україні (світова преса)


Директор Національного антикорупційного бюро України Артем Ситник під час брифінгу у Києві, 19 жовтня 2018 р.

Сайт «Атлантичної ради» пише про рішення Конституційного суду про незаконність призначення Артема Ситника головою НАБУ;

Газета The Washington Post пише про отруєння російського опозиційного політика Олексія Навального і чому президент Володимир Путін думає, що це може зійти йому з рук;

Видання The Diplomat пише про те, як відрізняються позиції колишніх радянських республік щодо нинішніх протесів в Білорусі, і про ще це свідчить в геополітичному плані.

На сайті «Атлантичної ради» вміщено статтю правника Центру протидії корупції Тетяни Шевчук під заголовком: «Прокремлівські депутати та олігархи ведуть законодавчу війну проти реформаторського порядку денного України».

В статті нагадується про рішення Конституційного суду, яке визнає неконституційним призначення Артема Ситника в 2015 році головою НАБУ і що працівники Агентства назвали це «політично вмотивованим» кроком. Тепер це заводить НАБУ в стан юридичного глухого кута.

«Що критично важливо – це ставить під сумнів цілий реформаторський порядок денний України», – читаємо в статті.

«Антикорупційні активісти тепер побоюються, що це рішення може зараз розчистити шлях до низки подібних судових рішень, які потенційно можуть підірвати євроатлантичну інтеграцію України та згорнути прогрес, якого досягнуто від часу Революції гідності 2014 року», – йдеться в статті на сайті «Атлантичної ради».

І хоча рішення Конституційного суду є «технічно коректним» і про існуючу колізію з призначенням голови НАБУ указом президента було відомо і Петру Порошенку, і Володимиру Зеленському, але ані вони, ані парламент не внесли змін до Конституції.

«Натомість (ця колізія) залишилась однією з багатьох проблем, що кидала тінь на роботу НАБУ», – говориться в статті.

До рішення Конституційного суду Артем Ситник провів п’ять років на посаді, відбиваючи напади проти НАБУ та спроби встановити політичний контроль над його незалежною інституцією.

В цьому Ситника, читаємо в статті, підтримували найбільш важливі міжнародні союзники України – МВФ, Світовий банк, Євросоюз, які виступали за незалежність НАБУ і пов’язували це зі своєї співпрацею з Україною.

«Ця підтримка на високому рівні віддзеркалює важливість НАБУ як центральної опори антикорупційних реформ, ухвалених Україною після 2014 року у співпраці з міжнародною спільнотою», – йдеться в статті.

Після запуску рівно рік тому Вищого антикорупційного суду в Україні, тиск на НАБУ посилився, оскільки Бюро почало демонструвати свій антикорупційний потенціал, привівши кількох чільних посадовців до суду. А недавно, цей тиск ще більше зріс, бо стало зрозуміло, що НАБУ відіграло ключову роль в допомозі американському ФБР у зборі інформації проти олігарха Ігоря Коломойського, який постав перед звинуваченнями у відмиванні грошей у США.

Президент Зеленський нині, вірогідно, перебуває під значним тиском аби відправити у відставку Ситника, незважаючи на те, що згідно з конституційними повноваженнями, він не може цього зробити.

Конституційно, говориться в статті, було б залишити Ситника виконувачем обов’язки голови НАБУ, а в той сам час щоби парламент погодив як має обиратися і признатися очільник НАБУ.

Стаття на сайті «Атлантичної ради» нагадує, що Конституційний суд вже раніше виносив суперечливі рішення, зокрема, коли підтримав конституційно-сумнівне рішення Зеленського щодо дострокових парламентських виборів минулого року.

Авторка також говорить про формування певного альянсу між прокремлівськими депутатами Верховної Рада та олігархами, і що «успіх цього несвященного союзу залежить переважно від все ще існуючої корупції в українських судах».

Впливова газета The Washington Post пише про отруєння російського опозиційного політика Олексія Навального і чому президент Володимир Путін думає, що це може зійти йому з рук.

Коли лідеру російської опозиції Навальному несподівано стало зле два тижні тому, російська влада відкинула звинувачення його прихильників щодо отруєння і опиралися перевезенню Навального до німецького шпиталю на лікування.

Врешті вона погодилась, а тепер німецька канцлерка Анґела Меркель каже про достовірні дані, що Навальний зазнав нападу хімічно-паралітичною субстанцією.

«Знову режим російського президента Володимира Путіна впіймали на спробі знищити провідного опонента, використовуючи зброю, заборонену міжнародної угодою», – говориться в редакційній статті.

Заява німецького уряду говорить, що токсичною речовиною в тілі Навального виявився токсин з групи «Новачок», який розроблявся ще в Радянському Союзі.

В повідомленні берлінського шпиталю «Шаріте», де лікують Навального, говориться, що він залишається на апараті штучного дихання, і що його стан ще важкий. І хоча його життю вже загрози немає, говориться в повідомленні, «варто очікувати на більш тривалий перебіг хвороби» і що «довгострокові наслідки сильного отруєння не виключені».

Це, без сумніву, порадує пана Путіна, в якого є нагальна потреба усунути свого давнього опонента, говориться в статті.

На тлі падіння рейтингу Путін також постав перед тривалими протестами в Хабаровську. Пізніше цього місяця мають відбутися місцеві вибори, на яких кандидати Навального збирались кинути виклик кандидатам від правлячої партії, а народне повстання в сусідній Білорусі показує приклад росіянам, які втомилися від авторитарного правління Путіна, каже стаття в The Washington Post.

Видання The Diplomat пише про те, як відрізняються позиції колишніх радянських республік щодо нинішніх протесів в Білорусі.

Дехто привітав протести, дехто засудив.

Очі Заходу були звернені на Росію, президент якої сказав, що Лукашенко попросив його бути готовим надіслати підтримку. «Такої потреби зараз немає, і сподіваюсь, що не буде», – сказав Путін, який також поклав провину за білоруські протести на «іноземні сили».

Аналізуючи реакцію колишніх республік на події в Білорусі, пише The Diplomat, можна помітити, що це часто продиктовано тим, куди дмуть їхні вітри: чи в бік Заходу, чи в бік Росії.

Ті колишні республіки, які мають тісні взаємини з Заходом та Європою, скритикували проведення виборів у Білорусі.

Головний опозиційний кандидат Світлана Тихановська змушена була перебратися до Литви, яка разом з Естонією та Латвією включила Лукашенка та ще 29 посадовців до санкційного списку, включно з забороною на подорожі.

Україна заморозила свої відносини з Білоруссю, вибравши варіант утримання замість швидкого приставання на той чи інший бік. Видання нагадує, що глава МЗС України Дмитро Кулеба сказав недавно про замороження всіх контактів з білоруською владою.

Чим далі від Європи, тим менш рішучими були країни у порівнянні з державами Балтії.

На Кавказі Вірменія та Азербайджан хоч в чомусь погодились: Лукашенко переміг, пише видання. Як і прем’єр Нікол Пашинян (який прийшов до влади в результаті вуличних протестів), так і президент Азербайджану Ільхам Алієв, надіслали привітання Лукашенкові.

Грузія зберігає мовчанку, хоча в Тбілісі були мітинги на підтримку білоруських протестів.

А в Центральній Азії, зазначає The Diplomat, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан надіслали швидкі вітання Лукашенку. Узбецький президент Шавкат Мірзійоєв відмітив «високу активність» на виборах, яка, на його думку, показує «високу довіру білоруського народу» до Лукашенка.

І хоча авторові статті не вдалося знайти підтвердження того, чи вітав Лукашенка з виборами президент Туркменістану Ґурбанґули Бердімухамедов, але туркменський лідер знайшов час щоб привітати Лукашенка з 66-річчям кілька днів тому.

Щодо Киргизстану, що хоч він і перебуває разом з Білоруссю в СНД, Договорі про колективну безпеку, Євразійському економічному союзі, все ж нинішній Киргизстан збудований на підвалинах двох кольорових революцій 2005 та 2010 років.

Видання пише, що хоча Киргизстан і привітав Лукашенка, також паралельно він надіслав ноту протесту через те, що Білорусь прихистила в себе кількох колишніх киргизьких чільних керівників.

«Якщо (Лукашенко) впаде, тоді центральноазійські та кавказькі партнери Білорусі муситимуть робити віртуозні дипломатичні танці. Відмінні дипломатичні підходи держав колишнього Радянського Союзу в реакції на вибори та протести в Білорусі, ймовірно, не дивують: європейські та дружні до Європи держави засуджують, а приязні до Росії – вітають, але це є цікавим маркером політичного розвитку регіону…» – пише The Diplomat.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG