Вже кілька тижнів влада Донецького та Луганського регіону закликає місцевих евакуюватись. Проте, не всі місцеві залишили рідні домівки. Хтось просто не може наважитися, вірить у краще або фізично не може пересуватися. А когось тримає там робота – і необхідність рятувати перших.
Друга фаза повномасштабної російсько-української війни вже почалась, вважає влада України. 18 квітня війська Росії намагалися прорвати оборону майже по всій лінії фронту на території Донецької, Луганської та Харківської областей, каже секретар РНБО Олексій Данілов. «Тільки у двох місцях окупантам вдалося прорватися – це Кремінна та ще одне невелике місто. Тривають бої. Ми не здаємо свої території», – сказав Данілов. Евакуація з Кремінної наразі вже неможлива.
Радіо Донбас.Реалії поговорило з жителями Донецької та Луганської областей та з’ясувало, чому, попри всі наполегливі попередження влади, дехто вирішив залишитися в своєму місті.
Віктор, житель Сєвєродонецька: «Бо поки що все ціле, і можна знаходитися в себе вдома. А спати десь в спортзалі або в садочку на матраці можна, але скільки – день, два, максимум три. А що далі? Назад їхати? Куди? Тому, як кажуть, до останнього».
Дмитро, житель Краматорська: «Багато причин, чому не залишаємо Краматорськ. По-перше, у моєму місті залишилося багато рідних. По-друге, у нас немає достатньо фінансів, аби перебувати тривалий час десь в іншому місті. Особисто я планував ще працювати в лікарні медичним братом. Тому нас, звичайно, лякає можливий повтор сценарію, як в Маріуполі, але сподіваємося на краще».
«Я першу війну тут пережив, і цю переживу, – аргументує перехожий на вулиці Слов'янська. – Підвал є».
«Я не бачу небезпеки, – відповідає жінка у Слов'янську. – Вірю, що все закінчиться добре. Ми у своєму домі живемо. Підвал, вода, картопля, мангал, дрова. 2014-й рік чомусь навчив».
«У мене лежача мама. Ніяк», – пояснює ще один чоловік.
Сергій, житель Сєвєродонецька: «Та думаємо виїхати, але страшно. А коли ми потім вернемося додому? Після прильотів по сусідньому будинку зрозуміли, що нашому життю справді загрожує небезпека, тому спустилися остаточно в підвал. Три дні взагалі сиділи без води та світла, тепер, кажуть, і газу немає. Тут гуманітарна катастрофа».
Алла, жителька Покровська: «Ми з чоловіком залишилися в місті, тому що мені треба доглядати за мамою: вона пережила інсульт та не встає з ліжка. Це найголовніша причина. Однак ще в глибині душі я розумію, що дуже прив'язана до свого дому. В 2014 році я була вимушена покинути рідну домівку і не хочу, щоб це знову повторилось. Ми віримо в ЗСУ, віримо в нашу перемогу, будемо з Україною до кінця!»
«Треба відстоювати навіть не місто, а країну та життя»
Ігор зараз у Сєвєродонецьку, місті, де він народився. Але тепер він воює за нього у складі української армії.
«Я в цьому місті народився та виріс, – розповідає він. – Коли це все почалося, я вирішив, що немає сенсу кудись виїжджати, якщо і туди все одно прийде війна. Треба відстоювати навіть не місто, а країну та життя своїх близьких. Я впевнений, що під час бою я буду тверезо діяти, а не просто стріляти в небо. Знаю, що тут я можу бути корисним».
На місці залишається влада, медики, рятувальники. Коли ми змогли додзвонитися голові військової адміністрації Гірського Олексію Бабченку, він заледве зміг поговорити три хвилини: знову обстріл. Бабченко каже, що в громаді вже на 15 квітня не було жодного населеного пункту, по якому б не стріляв агресор.
«У містах ще більш-менш багато людей залишається. І ще є будинки не зруйновані – це в Золотому та Гірському. Думаю, більше 10 тисяч людей ще залишилося в громаді. Взагалі оборону тримаємо, атаки відбиваємо. Багато поранених та загиблих. Але ж це війна. Переможемо!» – каже він та біжить ліквідовувати чергові наслідки ударів.
«Більшість цивільних прислухались і виїхали»
У Сєвєродонецьку, за оцінками місцевої влади, зараз залишилося не більше п'ятої частини колись 100-тисячного міста. Волонтер у Сєвєродонецьку Аріф Багіров пояснює, що зараз серед населення міста переважають пенсіонери, а їм має хтось допомагати, тому він – тут.
«Більшість цивільних прислухались до поради виїхати. У нас багато лежачих, які просто не можуть поїхати. Як виявилося, Сєвєродонецьк – місто пенсіонерів. І вони потребують ліків та продуктів. Вулиці пусті та безлюдні, – описує волонтер, – Це моє місто, мій дім. Невідомо, де зараз спокійніше. Дізнався, що нещодавно обстріляли евакуаційний автобус, в якому загинуло 7 людей, які намагалися врятуватися. Я залишаюся тут, бо мені є чим зайнятися. І я прийму долю, яка для мене підготовлена разом з містом, де я народився».
Кореспонденти Радіо Свобода Сергій Горбатенко, Мар'ян Кушнір та Роман Пагулич щодня в ефірах Радіо Донбас.Реалії розповідають, як Донеччина та Луганщина потерпають від ракетних ударів та артилерійських обстрілів. Вони також тут, бо це – їхня робота, це їхні відео ви бачите вище у тексті. Сергій Горбатенко каже: більшість місцевих жителів покинули свої домівки, втім, хто цього не зробив, змогли пояснити головну причину:
«Чимало мирних жителів відгукнулися на заклики чиновників та виїхали. Вулиці міст майже порожні. Але чому не виїжджають усі? Суб’єктивно, суто зі свого досвіду спілкування з мирними жителями, я би назвав такі причини:
- Бояться загинути по дорозі;
- Сильно прив’язані до своїх осель;
- «Краще вмерти у своїй квартирі», – заявила мені бабуся в Авдіївці;
- Люди вважають, що через нестачу грошей їм ніхто не допоможе: «тут ми вдома, а там нікому не потрібні»;
- Прив’язані до господарства. «Куди ж я поїду, на кого я залишу корівку і песика?!», – вигукнула мирна жителька села під Слов’янськом;
- Іноді родичі українських військових хочуть бути ближче до бойових дій;
- Є й такі, які чекають на російські війська;
- Працівники комунальних підприємств. Навіть коли більшість колег виїхали, вони виконують свій обов’язок, гарантуючи водо-, газо-, електропостачання та вивезення сміття;
- Не виїжджають жителі, які привозять чи передають допомогу військовим;
- Лікарі, правоохоронці та держслужбовці залишаються в містах, бо виконують свої обов’язки;
- Також люди не виїжджають через віру в те, що лихо омине.
На Донеччині з дня на день очікують посилення наступу російських військ. Постійно потерпають від артилерійських обстрілів Авдіївка, Мар’їнка, Красногорівка. Продовжують битися захисники Маріуполя. Дуже напружена ситуація довкола міста Лиман. У Слов’янську, Краматорську, Костянтинівці та Дружківці ситуація також напружена: жителі чують артилерійські вибухи, міста зазнають ракетних ударів. Наприклад, 18 квітня ракетами обстріляли Краматорськ, частково зруйновані будинки, про постраждалих поки що невідомо», – розповідає журналіст.
Завдяки цьому відео Сергія Червоних Хрест евакуював маломобільних людей:
Щодня евакуація дедалі більше ускладнюється. «Виїжджайте! Тисячі мешканців Кремінної не встигли і тепер перебувають у заручниках у росіян», – звернувся голова обласної ВДА Сергій Гайдай після захоплення 18 квітня міста Кремінна на Луганщині. За його словами, через масовані обстріли міст області тіла не можуть забрати з вулиць, загиблих ховають просто у дворах житлових будинків. «В Попасній і Рубіжному, там де бої у місті, загиблих просто ховають у дворах сусіди та родичі. У Лисичанську тільки внаслідок одного обстрілу загинули 10 людей, їх просто розірвало на частини, і ми їх збирали 2 дні, тому що обстріли не зупинялись. Населені пункти біля міста Гірське вже майже 2 місяці перебувають під обстрілами, обстріли не припинялись ні на день, і там багато людей, які загинули і лежать просто на вулицях. Забрати та порахувати їх неможливо, на жаль», – розповів він.
За даними Гайдая, на Луганщині залишаються близько 70 тисяч людей, а 280 тисяч після початку російської масштабної військової агресії виїхали.
У ніч на 19 лютого армія України відбила багато атак на сході: утримані Рубіжне, Попасна, Авдіївка. Армія України готова до удару, запевняють у Генштабі.
Про те, що означають ті чи інші точки на карті сходу в обороні України, читайте тут.
А оперативний хід подій на східному фронті ми оновлюємо тут.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
