- «Кинули на коліна, гаркнули: «Падай на коліна, с..ка!». Били мене»
- «Почали полювати особисто на мене»
- «Розписувати, як вони будуть ножем зрізати всю мою шкіру, як вони будуть виколювати мені очі, відрізати вуха, різати кінцівки, якщо захочуть, то вони мене розстріляють»
- «Тримали батька в полоні і сказали, що повернуть лише коли я прийду в комендатуру».
Це лише мала частина спогадів українських журналістів з захоплених російськими окупантами територій України. У розпал війни вони працювали у містах, де люди найбільше потребують достовірної інформації, а опинились під ударом російських військ.
Погрози, викрадення, тортури, інформаційна ізоляція, вбивства журналістів. Російська Федерація намагається зробити все, щоб знищити свободу слова в інформаційних просторах південного та східного регіонів України.
Схоже зараз Росія намагається повторити свою 8-річну політику щодо незалежних українських журналістів у Криму і на Донбасі.
Чи вдасться змусити українські медіа піддатися кремлівській цензурі? Читайте у матеріалі Радіо Свобода до Всесвітнього дня свободи преси, що відзначають 3 травня.
«Інформаційне гетто» з 2014 року
На окупованих територіях Криму і Донбасу повністю відсутня свобода слова, свобода ЗМІ та самовираження. Про це заявила заступниця міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар у 2016 році на засіданні щорічної конференції ОБСЄ.
«Ситуація з медіа, яка зараз склалася на окупованих територіях Криму і Сходу України, характеризується як «інформаційне гетто». Відключені українські телеканали, забезпечено незаконне мовлення місцевих телерадіоорганізацій та ліцензіатів Роскомнадзору», – заявила пані Джеппар.
Крім блокування українських медіа-сайтів, відімкнення телеканалів, російська влада переслідує, захоплює в полон, катує, ув’язнює українських журналістів. Це ще одне підтвердження придушення свободи слова на окупованих територіях.
Автор проєкту Радіо Свобода – Радіо Донбас.Реалії – Станіслав Асєєв зник у Донецьку 2 червня 2017 року. Він писав репортажі про життя під контролем угруповання «ДНР». Його затримали сепаратистські сили і катували в неволі. Асєєва вдалось звільнити лише у грудні 2019 року у рамках обміну полоненими.
У березні 2021 року у Криму співробітники ФСБ Росії затримали фрілансера проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії Владислава Єсипенка. Російська влада звинувачувала журналіста в незаконному зберіганні і перевезенні вибухового пристрою. Владислав Єсипенко стверджує, що його катували, зокрема електрикою, домагаючись свідчень. Суд в окупованому Криму за сфабрикованим звинуваченням засудив до 6 років ув'язнення
«Справа Єсипенка залишається для світу важливим індикатором насильства над свободою слова», – вважає журналіст Віталій Портников.
Неодноразово влада України, правозахисники, іноземні посольства та місії закликають Росію припинити подібну практику переслідувань у Криму. Російська влада на ці заклики не реагує.
Військовий контрнаступ та на свободу слова
Після повномасштабного вторгнення в Україну Російська Федерація намагається проводити не тільки військові контрнаступи, а й контрнаступ на свободу слова українських журналістів. Схоже Росія повторює 8-річний сценарій знищення українські ЗМІ на тимчасово окупованих територіях Криму і Донбасу.
Погрози, переслідування, полон, тортури, викрадення рідних, обстріли й захоплення телевеж, захоплення редакцій, вимкнення українського мовлення – це лише частина злочинів проти українських журналістів, які зробили російські військові за час повномасштабного вторгнення в Україну.
«Вони мене кинули на коліна, гаркнули: «Падай на коліна, с..ка!». Били мене. Я там краєм ока бачив, що там величезна кількість військових, оскільки велика кількість зброї, і вони всі озброєні там були», – так журналіст із Каховки на Херсонщини Олег Батурін описує своє викрадення російськими військовими.
Батурін провів у полоні російських військових понад тиждень. Він був одним з тих, хто відкрито повідомляв про те, що відбувається в регіоні під час наступу російської армії. Його бити, тримали в ізоляторі та погрожували розстрілом.
«Почали погрожувати – детально розписувати, як вони будуть ножем зрізати всю мою шкіру – щоб я повільно просто вмирав у муках, як вони будуть виколювати мені очі, відрізати вуха, різати кінцівки, якщо захочуть, то вони мене розстріляють, але вони хочуть, аби я дуже мучився», – сказав в інтерв’ю Радіо Свобода Батурін.
У Мелітополі після відмови журналістки Світлани Залізецької працювати на окупантів, вони викрали її батька. Світлана Залізецька розповіла Радіо Свобода, що як тільки російські війська зайшли в місто, на сайт «РІА – Мелітополь» почались DDoS-атаки.
«Почали полювати особисто на мене, як на головного редактора сайту РІА – Мелітополь та директорки «Головної газети Мелітополя», – сказала вона.
Спочатку, за словами журналістки, з нею провела бесіду-допит Галина Данильченко, яка зараз очолює окупаційну адміністрацію Мелітополя.
«Сказали, що дуже хотіли б в комендатурі мене бачити і розмовляти про те, щоб я і сайт на них працювали, щоб писала те, що їм потрібно. Коли я відмовилась, вони наполягали на тому, щоб я зустрілася з комендантом. Я розуміла, що з комендатури я вже не вийду, бо буду так само з мішком на голові як Іван Федоров (міський голова Мелітополя, якого раніше взяли в полон російські військові – ред.)»
Світлана вирішила виїхати з міста і працювала на підконтрольній території України. За її словами, російські військові та представник ФСБ прийшли з обшуком в її дім, де перебували батьки.
«Забрали батька і сказали, що повернуть лише коли я повернуся і прийду в комендатуру. Його тримали в полоні, він мені телефонував, спочатку говорив, що він знаходився в підвалі. Я тоді сказала їм, що не прийду. І просила відпустити 75-річного чоловіка, який взагалі немає ніякого відношення до журналістики і моєї роботи».
На третю добу полону батька, Світлані висунули вимогу для його звільнення – написати на своїй сторінці у фейсбуці заяву про передачу управління сайтом «РІА-Мелітополь» третім особам. Після цього батька Світлани відпустили. Згодом він потрапив у лікарню.
«Тримали його в камері, там було розбите вікно, було дуже холодно. Давали їсти сухпайок один раз на день. Водили на допит і ці допити були тільки вночі, надягали на голову мішок», – додала вона.
На редакційну пошту сайту продовжують щодня надходять погрози журналістам, що їх «чекає в’язниця».
Медіа закривають, щоб не працювати на окупантів
У більшості випадків росіянам не вдається змусити українські медіа піддатися їхній цензурі
106 медіа припинили роботу через російську окупацію і лише чотири погодилися співпрацювати з РФ. Про це заявила виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.
«Українські медіа обирають за краще звільнити 100% своїх працівників, аніж транслювати кремлівську пропаганду. І нам насправді відомо не дуже багато випадків, всього чотири, коли медіа погодились і почали транслювати російську пропаганду. У більшості випадків росіянам не вдається змусити українські медіа піддатися їхній цензурі», – сказала вона.
Росіян окуповують частоти на тимчасово захоплених територіях. У Херсоні, Мелітополі, у Старобільському районі Луганщини російські окупанти транслюють пропаганду російських телеканалів.
Видання «Детектор медіа» раніше повідомило, що Росія поширила на захоплені населені пункти Херсонської області мовлення своїх телеканалів «Перший кримський» та «Крим 24», через які розповсюджують фейки про війну в Україні.
Журналісти, які були відомими розслідувачами в своїх регіонах змушені виїжджати, тому що вони в розстрільних списках ФСБОксана Романюк
«Це те, що ми спостерігали у 2014 році, вони вмикають свою «Росію 24» починають віщати на місцевих частотах якусь маячню, фейки», – каже Романенко. – Росіяни усвідомлюють, що в Україні є дуже висока довіра до місцевих медіа, це дійсно так. Вони намагаються якимось чином ці медіа окупувати, але їм цього не вдається. Медіа не погоджуються на цензуру. Мені дуже прикро бачити, як страждає, практично вимирає українська регіональна журналістика. Журналісти, які були відомими розслідувачами в своїх регіонах змушені виїжджати, тому що вони в розстрільних списках ФСБ».
24 лютого, одразу після вторгнення російської армії в Україну, росіяни знеструмили передавачі Радіо Крим.Реалії, що здійснювало радіомовлення з вежі в селі Чонгар Херсонської області. 4 березня невідомі вивезли передавач для мовлення на частоті 648 АМ у напрямку окупованого Криму.
Водночас в захоплених інформаційних просторах південного та східного регіону для місцевих жителів залишаються доступними інтернет-медіа.
Агенція розвитку локальних медіа «Або» має сітку із близько 50 міських сайтів The City. Вони активно створюють та розвивають регіональні медіа зокрема і в Донецькій, Луганській, Запорізькій, Херсонській, Харківській областях.
Агенція запустила онлайн-журнал про життя на сході України «Свои.City», сайт працює і зараз, адже редакцію вдалось евакуювати у безпечні міста.
Співзасновниця агенції Лєра Лауда повідомила Радіо Свобода, що у Торецьку, Мар’їнці, Нью-йорку, Сватовому, Попасній сайти продовжують роботу.
«Один з наших успішних сайтів на Сході – це Волноваха.City. Місто окуповане та зруйноване. Команді вдалося виїхати. Вони після виїзду відразу відновили роботу сайту, моніторять, що там відбувається, мають контакти з місцевими. Сайт щоденно оновлюється», – каже Лауда.
Журналісти Волноваха.City у Донецькій області під час війни встигли запустити краудфандинг і збирали гроші на допомогу волонтерам. За словами Лауди, за день зібрали гроші на поховання місцевих жителів, тіла яких лежали на вулицях.
«У Новій Каховці редактора нашого сайту затримали і тримали три дні в СІЗО російські бойовики, потім записали відео, що нібито він буде співпрацювати з ними. Він записував це під дулом автоматів. Потім його відпустили», – розповіла Лауда.
За її словами, щоб не наражати на небезпеку журналістів, які знаходяться на захоплених територіях, 12 сайтів оновлюють з підконтрольних Україні міст.
«Ті журналісти, які на окупованих територіях вони просто вже не працюють з сайтами, вони мають бути у безпеці, ми їх не підставляємо», – додала вона.
Україна зараз найнебезпечніша країна в світі для роботи журналістів
Виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк повідомила, що за два місяці повномасштабної війни Росія скоїла 243 злочин проти журналістів та медіа в Україні. Ті порушення свободи слова, які чинить Росія, неможливо порівняти ні з чим, вважає вона.
«За всі роки незалежності ми не стикалися з таким величезним, безпрецедентним тиском на свободу слова, які чинить Росія. Напевно, Україна зараз є найбільш небезпечною країну в світі для роботи журналістів», – сказала Романюк.
Росія заходить на території і включає режим «one voice».Оксана Романюк
Вона переконує, коли Росія окуповує території, то ФСБ уже має готові списки активістів і журналістів, яких вони планують захопити в заручники та тиснути.
«Росія заходить на території і включає режим «one voice». Вони обстріляли 11 телевеж, тому що їм не потрібна журналістика. Російські військові стріляли по журналістах чітко ідентифікованих, як преса», – каже Романюк.
Сьогодні головний виклик для журналістів в Україні – це виклик безпеки.
«Відомі випадки, коли росіяни захоплюють офіси медіа і просто під дулами автоматів вимагають, щоб журналісти передавали кремлівську пропаганду або просто руйнують вщент офіси місцевих медіа. У Миколаєві відбувся прильот в адміністрацію місцеву і три офіси місцевих медіа були вщент зруйновані».
За словами Романюк, зафіксували близько десяти випадків, коли журналісти потрапили під обстріл російських бойовиків.
Поранення внаслідок обстрілів російських окупантів отримали щонайменше дев’ятеро журналістів на Київщині, Сумщині, Миколаївщині та Чернігівщині. Кореспондент Радіо Свобода Мар’ян Кушнір, виконуючи редакційне завдання, постраждав внаслідок удару російських військ на Київщині – у нього контузія. Зараз він перебуває в задовільному стані.
ІМІ зафіксував вісім випадків захоплення та викрадення журналістів росіянами. У цих випадках у полон потрапили щонайменше дев’ять журналістів. Більшість з них уже звільнено, але досі невідома доля одного з журналістів – Дмитра Хилюка, який зник на Київщині.
«Ще 15 наших колег зникли безвісти і ми не знаємо чи вони живі, тільки сподіваємось, що їх буде знайдено. Це колеги, які зникли у Маріуполі, Київській області», – зауважила Романюк.
За її словами, протягом двох місяців з початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну в Києві та передмістях столиці вбили троє українських журналістів та четверо іноземних журналістів під час виконання професійних обов’язків.
29 квітня Президент Володимир Зеленський заявив, 23 працівники медіа загинули внаслідок російського вторгнення за час із 24 лютого.
«Сьогодні стало відомо, що від удару російської ракети по житловому будинку в Києві загинула журналістка, співробітниця Радіо Свобода Віра Гирич. Вона стала 23-м працівником медіа, чиє життя обірвалося внаслідок російського вторгнення за час із 24 лютого. Мої співчуття всім близьким, всім рідним і вічна пам’ять всім жертвам цієї війни», – сказав він.
За даними ІМІ протягом двох місяців з початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну в Києві та передмістях столиці було вбито семеро журналістів під час виконання професійних обов’язків.
Зокрема, це:
- Євген Сакун, оператор телеканалу LIVE (загинув 1 березня під час російського ракетного обстрілу телевежі в Києві);
- Брент Рено, документаліст і кореспондент The Times (розстріляний росіянами 13 березня в Ірпені на блокпосту);
- П'єр Закжевскі, оператор телеканалу Fox News, громадянин Ірландії (загинув 14 березня під час артилерійського обстрілу російських військ у селі Горенка Київської області).
- Олександра Кувшинова, українська фіксерка, журналістка (загинула 14 березня разом з П'єром Закжевскі під час артилерійського обстрілу з боку російських військ у селі Горенка Київської області);
- Оксана Бауліна, журналістка російського The Insider, Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального (загинула 23 березня під російським обстрілом у Києві під час виконання редакційного завдання).
- Максим Левін - фоторепортер, воєнний кореспондент, працював із багатьма міжнародними агенціями та українськими виданнями, зник 13 березня, 1 квітня знайдений вбитим
- Мантас Кведаравічюс, литовський режисер та документаліст, вбили у Маріуполі.
«Свобода слова і диктатура – дві протилежності. Путін є ворогом демократії. Те що він робить з журналістами це дуже яскраве свідчення, що свобода слова становить загрозу для диктатури», – сказала Романюк.
