(Рубрика «Точка зору»)
Галина Шумицька, Людмила Підкуймуха, Надія Кісс
Хто така Лариса Масенко і що її дослідження української мови дали Україні? Чому мова є зброєю під час війни? Як мовне питання актуалізується у часи наростання загроз? Які форми мовного спротиву фіксуються в масовій культурі? Які мовні меми та нові слова з'явилися під час війни Росії проти України?
«Спільна мова й створений нею національний культурний простір забезпечують солідарність населення і цілісність держави», – так відома соціолінгвістка, багаторічна професорка Києво-Могилянської академії Лариса Масенко визначає фундаментальну роль мови для кожного суспільства.
Упродовж багатьох десятиліть Лариса Масенко обстоює інтереси державної мови в Україні, чітко маркуючи загрози й оптимістично моделюючи майбутнє.
«Лариса Масенко не боїться вести відкритий діалог із суспільством – без емоційних загравань, без патетичної афектації і квазіпатріотичної пишномовності», – написала про свою соратницю професорка Людмила Ткач.
Факти життя
Лариса Масенко народилася 14 листопада 1942 року в селі Безіменному Саратовської області Росії, куди родину її батька – українського поета Тереня Масенка – евакуювали з Харкова під час Другої світової війни
Закінчивши філологічний факультет Київського національного університету імені Шевченка, Лариса Масенко працювала в Інституті мовознавства імені Потебні академії наук УРСР, а тоді в Інституті української мови НАН уже незалежної України.
Масенко викладала на кафедрі української мови КНУ імені Шевченка, багато років очолювала кафедру української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Літературознавчі розвідки, ґрунтовні дослідження з ономастики, соціолінгвістики, історії літературної мови зробили Ларису Масенко широко відомою в Україні і світі. І найголовніше, вони справили вплив на саме українське суспільство.
За результатами Першої всеукраїнської рейтингової акції «Книжка року 1999» перше видання праці Масенко «Мова і політика» здобуло друге місце в номінації «Політлікнеп» (перше – «Криза глобального капіталізму: Відкрите суспільство під загрозою» Джорджа Сороса).
У 2003 році, як згадує сама Лариса Терентіївна, помічниця Леся Танюка видрукувала додатковий тираж книги й роздала всім депутатам Верховної Ради. Праця «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду» посіла третє місце в номінації «Сучасне українське суспільство» VII Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2005».
Щира поціновувачка постаті Юрія Шевельова та його наукових досліджень, Масенко упорядкувала перший том його праць, куди увійшли мовознавчі дослідження ученого, який заперечив концепцію єдиної «староруської мови» та довів, що українська мова походить безпосередньо зі спільнослов’янської і сформувалася на основі окремих українських говорів.
Ларисі Масенко вдалося створити свою потужну соціолінгвістичну школу, з якої вийшла ціла плеяда науковців.
До Лариси Масенко, як до однієї із провідних експерток з питань мовної ситуації та мовної політики в Україні, часто звертаються журналісти провідних українських медіа. Масенко також сама є авторкою численних публікацій у різних виданнях та ЗМІ.
Близько 50 текстів, опублікованих на сайті Української редакції Радіо Свобода з 2015 року, зібрані в друкованому виданні «Конфлікт мов та ідентичностей у пострадянській Україні», стали предметом нашого аналізу, результати якого будуть презентовані на Міжнародній науковій конференції «Філологія на захисті української національної ідентичності», що відбудеться 16-17 листопада в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» на пошану професорки Лариси Масенко.
Дослідження підтверджує високу прогностичність медіатекстів Лариси Масенко, присвячених мовному питанню, та їх неоціненну вартість для українського суспільства, яке сьогодні виборює своє право на життя і свободу в умовах повномасштабної війни Росії проти України.
Мова як «байрактар» у часи війни
Лариса Масенко завжди наголошує, що мова є зброєю, інакше б російські загарбники так не нищили українські книжки і не намагалися б миттєво руcифікувати систему освіти.
Мова ж бо є важливим елементом спротиву. У часи війни, коли під загрозою опиняються людські життя та помешкання, вона залишається «домом буття», прихистком духу, сховищем стійкості та укриттям від смислових руйнувань.
Українська мова, на думку професорки Лариси Масенко, є чи не найбільшим ворогом Росії
Ба більше, в часи війни мова перетворюється на зброю – гумор українського народу став своєрідною «смисловою ППО», що допомагає захищатися від російської пропаганди і зберігати силу духу.
Лада Біланюк, американська антропологиня українського походження, стверджує, що надзвичайно важливим є дослідження популярної (масової) культури, адже акцент на попкультурі охоплює інституційно вироблені та індивідуальні форми вираження, де перетинаються політичні, мистецькі та економічні сили. Ба більше, попкультура – це арена, яка дає змогу широко залучати людей з різних соціальних верств.
Німецький дослідник попкультури Валентин Вернер описує амбівалентну природу явища: з одного боку, популярна культура близька до фольклору, оскільки показує низовий сміх, спонтанні реакції людей на суспільно-політичні явища. З іншого боку, вона певним чином нав’язана згори як комерційний продукт у суспільстві споживання. Саме низова спонтанна сміхова попкультура властива для українського мовного спротиву в часи війни.
Власне українська мова, на думку професорки Лариси Масенко, є чи не найбільшим ворогом Росії, адже «розширення сфер її вживання, активізація її культуротворчого потенціалу, що зміцнює національну ідентичність української людності» заважає імперським амбіціям Кремля.
Тому в цій війні мова стає на свій захист і на захист України, заявляючи гучно про власний словотвірний потенціал.
Особливо яскраво мова відображає ставлення до російських окупантів: «чмобік» – російський «частково мобілізований», «чмоня» – погано обмундирований незграбний мобілізований російської армії.
Слова, що мають іронічно-глузливий відтінок, демонструють ставлення українців до російських загарбників
Збірний образ російських загарбників характеризують такі новотвори, як «фашики», «рашики», «рашисти», кидирки (кадирівці), а от білоруських військових, що підтримують збройну агресію Росії, найчастіше називають «лукашисти».
Такі слова, що мають іронічно-глузливий відтінок, демонструють ставлення українців до російських загарбників.
Українська як джерело запозичень, трендсетер у сфері неологізмів
Окрім зазначених мовних одиниць, з початку повномасштабного вторгнення український лексикон поповнився низкою слів, що відображають реалії війни загалом.
Одні слова ввійшли до широкого вжитку, їх використовують представники різних верств населення, на них можна натрапити в соцмережах і медіа.
Це такі як, наприклад: «бавовна» – вибухи в окупованому Криму та Росії, «мопеди» – іранські дрони; інші одиниці – менше закріпилися в мовній канві, але стали відображенням ставлення до певних діячів чи подій: «арестовлення», «макронити», «чорнобаїти», «відхаймарсити».
Уже є спроба кодифікувати неологізми у сучасних відкритих словниках. Так, низку новотворів фіксує словник «Мислово».
В умовах війни мова не тільки описує дійсність, а й стає засобом розрізнення друзів і ворогів.
Так, для розпізнавання диверсантів військовослужбовці використовували пароль «паляниця», оскільки повністю російськомовним, через особливості артикуляції, важко вимовити це слово. Часто виходить, щось схоже на «полуниця»
Цей факт дав поштовх до витворення низки мемів, а також жартів, які демонструють відмінності між мовами, хоч скільки б президент Росії Володимир Путін не говорив би про «один народ и один язык».
Тож з’явилися новітні скоромовки: «Кропивницькі паляниці зі смаком полуниці продаються у крамниці біля Укрзалізниці», «Лисиця Укрзалізницею везе паляниці та верзе нісенітниці».
Слово «паляниця» як код розрізнення своїх і чужих згадано також у книжці «Сто карт про Україну та війну» (2022), нещодавно виданій трьома мовами – українською, німецькою та англійською у німецькому видавництві «Катапульт».
Мова стала також чітким маркером ідентичності й засобом окреслення української території. Так, щомісяця з’являються меми, в яких люди дякують ЗСУ за збереження територіальної цілісності й можливість існування української мови й нації загалом.
Частина мемів побудовані на міжмовній омонімії. Наприклад: укр. «сварити» (лаяти) – рос. «сварить» (приготувати), укр. «питати» (запитувати) – рос. «пытать» (мучити, катувати), англ. «troops» (війська) – укр. «трупи» (мертві тіла)) чи співзвучності слів Crimea та Kremlin в англійській мові.
Меми та неологізми російсько-української війни стають і своєрідним надбанням західної культури. Так популярний онлайн-словник Urban Dictionary фіксує такі слова як bavovna, palyanytsya, Ukrainian Tractor Pull, Ukrainian farmer, Ukrainian Smoothie, Russism, Russophobia, Ukrained.
Значення цих слів користувачі пояснюють переважно через гумористичний контекст. Для прикладу, слово «русофобія» визначають як «нелюбов до того, що Росія вторглася у вашу країну», а ще ілюструють таким діалогом: «Дмитрий: Ты слышал, украинцы жалуются на нас в твитере, что мы бомбим их больницы?Александр: О Господи! Они исполнены русофобии».
Потрапила в англомовний словник і знаменита пророча фраза про «русский воєнный корабль».
Мова стала засобом спротиву, зброєю, своєрідним «байрактаром», що руйнує плани Кремля на поневолення й асиміляцію
Коктейлі Молотова творці словника називають «українськими смузі», а українських фермерів описують як легендарних героїв, здатних викрадати російські танки.
Попри неоднозначне ставлення українського суспільства до президента Володимира Зеленського, що засвідчує зокрема неологізм «боневтік», його імідж на міжнародній арені є позитивним, зокрема у мемах його часто зображують як супергероя.
Це перегукується із визначенням Zelenskyy в Urban Dictionary – «дуже хоробра людина», «людина зі сталевими яйцями». У такий спосіб тренд у світі на все українське впливає і на мову – українська тепер є джерелом запозичень, трендсетером у сфері неологізмів.
А в Україні ж мова стала засобом спротиву, зброєю, своєрідним «байрактаром», що руйнує плани Кремля на поневолення й асиміляцію.
Виступаючи нещодавно на «Українському радіо» у програмі «На часі. Культура», Лариса Масенко висловила думку, що для більшості українців своя держава стала цінністю, і це величезний здобуток українського сьогодення. А демілітаризації та денацифікації, які Путін оголосив метою війни проти України, насправді потребує Росія, яка нині становить загрозу для всього світу.
Аналізуючи на своїй фейсбучній сторінці мову кремлівського вождя, який ладен «виплюнути» у власній країні, як зайву мушку, цілу групу «покидьків і зрадників», що не відповідають його стандартам імперського патріотизму, Лариса Масенко зауважує: «У його хворій уяві ми також, мабуть, ввижаємося йому дрібною мушкою, яку потрібно виплюнути. Проте немає сумніву в тому, що українською мушкою він вдавиться».
Зважаючи на високу прогностичність сказаного чи написаного Ларисою Масенко, можна сподіватися саме такого розвитку подій.
Людмила Підкуймуха – кандидат філологічних наук, наукова співробітниця Гіссенського університету імені Юстуса Лібіха
Надія Кісс – кандидат філологічних наук, наукова співробітниця Гіссенського університету імені Юстуса Лібіха
Галина Шумицька, доктор філологічних наук, професор Ужгородського національного університету
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
