За підрахунками чеської влади, зараз у Чехії знайшли прихисток понад 300 тисяч біженців з України. Через рік після повномасштабного вторгнення деякі з них досі не можуть знайти високооплачувану роботу, адже часто уряд Чехії не визнає їхніх документів про освіту. Деякі матері не можуть знайти роботу, бо мають доглядати дітей, для яких не знайшлося місця у чеському дитсадку або школі. А дехто, зокрема, роми з України, зазначають правозахисники, стикнулися із упередженим ставленням і зрештою покинули Чехію, адже не змогли добитися пільг, які були гарантовані українським біженцям.
Чи здатна чеська система владнати ці проблеми? Скільки ще біженців зможе прийняти Чехія? Чи має хтось понести відповідальність за упередження, як вказували правозахисники, щодо українців? Про все це Радіо Свобода ексклюзивно поспілкувалося із чеською національною координаторкою з питань інтеграції біженців Кларою Шимачковою Лауренчиковою.
– Почнемо з цифр. Скільки українських біженців зараз у Чехії? І скільки з них знайшли роботу? Скільки з них ще отримують соціальну допомогу? Скільки серед них дітей?
Зараз у нашій країні – 330 тисяч біженців. 93 тисячі – це діти
– Зараз у нашій країні – 330 тисяч біженців. 93 тисячі – це діти. П’ять тисяч мам, які мають дітей віком до шести років. Також ми моніторимо 13 тисяч літніх людей з України.
Зараз тут працевлаштовані 90 тисяч біженців. А понад 50 тисяч українських дітей відвідують чеські школи.
– Ще в березні 2022 року прем’єр-міністр Петр Фіала заявив, що Чехія скоро не матиме змоги приймати нових біженців. Яка ситуація зараз? Скількох ще в разі потреби може прийняти Чеська Республіка?
Ми повинні бути готові до того, що прибудуть інші люди
– Ми змогли одночасно прийняти 500 тисяч біженців, і я вважаю, що це і є наш ліміт. А зараз ми зареєстрували 330 тисяч українців протягом весни цього року. Тож я вважаю, що наша загальна спроможність – це прийняти близько 500 тисяч людей з України.
– Ви очікуєте, що прибуде більше людей? У вас є така оцінка?
– Я думаю, що ми повинні бути готові до того, що прибудуть інші люди. Наприклад, чоловіки та члени родини, які хотіли би бути з матерями, дітьми, які вже тут. Ми повинні бути готові їх також прийняти. Ми дуже багато працюємо над розвитком умов для українців тут, тому що я вважаю, що час, який українці проводять тут, має бути комфортним. Вони повинні мати належні умови для роботи та соціального життя.
Я дуже рада, що ми налагодили співпрацю з державним сектором, з урядом, з регіональними муніципалітетами та з неурядовими організаціями. І що ми працюємо як команда над тим, щоб створити кращі умови для українців тут, всі можливості жити добре.
– Ми говоримо у час, коли увага медіа прикута до планів України проводити контрнаступ. Зокрема, чеський президент Петр Павел в одному з інтерв’ю сказав, що якщо контрнаступ провалиться, на Заході буде важко зібрати додаткове фінансування для військової допомоги. Події на полі бою якимось чином можуть також вплинути і на фінансування програм для біженців у Чехії? Наприклад, якщо війна триватиме ще роки.
Ставлення нашого уряду дуже позитивне до біженців і наш уряд серйозно ставиться до прав людини
– Я вважаю, що ставлення нашого уряду дуже позитивне до біженців і наш уряд серйозно ставиться до прав людини. Я знаю, що наш прем'єр-міністр готовий продовжувати допомагати Україні і всередині України, а також людям, які потребують нашої підтримки тут, у Чехії.
Але ми маємо бути впевненими у тому, що усі наші заходи мають системний характер. Ми маємо розуміти, коли і що ми маємо підготувати для людей, які виявили бажання прибути до Чехії у пошуках безпеки і прихистку.
– Чи правильно я розумію, що якщо війна триватиме ще роки і не буде зрозуміло, як саме вона може закінчитися, а біженці продовжуватимуть прибувати, чеська влада готова прийняти більше біженців?
– Я сподіваюсь, так. Але я – не міністерка, я відповідаю за адаптацію і інтеграцію тих українців, хто вже тут. Мабуть, це питання краще адресувати прем'єр-міністру або міністру внутрішніх справ. Але я сподіваюсь, що ми зможемо допомогти більшій кількості людей. І ми маємо розуміти, які у нас є спроможності: що ми дійсно можемо запропонувати і якими є наші ліміти щодо соцпрацівників, передовсім у регіонах. Але, звичайно, ми маємо бути готовими запросити членів родин жінок і дітей, які вже тут.
Ми маємо знову і знову пояснювати, що війна в Україні продовжується
– У перші дні великої війни багато чехів вийшли на вулиці, щоб продемонструвати підтримку Україні, і рівень цієї підтримки був дуже високий. Але через рік від початку повномасштабного вторгнення ми також бачимо і тисячі тих, хто протестує проти санкцій, і ми чули, як вони виступають проти підтримки біженців. Що можна зробити, щоб кількість таких людей не зросла до критичної цифри?
– Я розумію, що це дуже важливе питання. Ми багато думаємо про цю проблему. Мені здається, ми маємо знову і знову пояснювати, що війна в Україні продовжується. Я думаю, ми маємо бути готовими почути, якими є потреби всіх людей у нашому суспільстві: чехів, українців та інших національних меншин, які живуть у Чехії.
Я думаю, наш уряд має бути здатним пояснити, що ми можемо зробити для кожного, хто живе у нашій країні, як ми можемо підтримати тих, хто боїться економічної кризи, хто має справжні економічні проблеми зараз. І ми маємо комунікувати з ними ефективно та креативно про наші дії.
– На вашу думку, чеському уряду станом на зараз вдається комунікувати з тими, хто протестує, як ви кажете, ефективно та креативно?
– Я знаю, що у нас є нові команди зі стратегічних комунікацій у структурі, наприклад, уряду чи Міністерства внутрішніх справ. Тож тепер у нас є нові експерти, які дійсно намагаються допомогти чеському уряду в цій сфері стратегічних комунікацій. Ми намагаємося покращити свої навички, як ефективно та креативно доносити плани влади, щоб усім було зрозуміло.
Ця проблема виникла не зараз чи минулого року. Ми маємо це вирішувати.
– Ви сказали, що намагаєтесь зробити життя українських біженців тут кращим, у тому числі й в плані працевлаштування. Є проблема, що висококваліфікованим українцям може бути важко знайти тут відповідну роботу частково через те, що чеський уряд не визнає їхню кваліфікацію. Що можна зробити, щоб розв'язати цю проблему?
– Це велика проблема, і ми намагаємося цю проблему вирішити. Я багато спілкуюся з міністром соціальних справ, з міністром освіти, з міністром охорони здоров’я. І ми намагаємося знайти спосіб, як покращити умови, де зараз працюють біженці. Йдеться не лише про нострифікації, а також про мовні курси, тому що ми знаємо з даних, які у нас на руках, що лише приблизно 20% українських біженців розуміють чеську мову на якомусь базовому рівні.
Лише приблизно 20% українських біженців розуміють чеську мову на якомусь базовому рівні
Тому ми також намагаємося розвивати нові креативні форми вивчення чеської, не лише денні форми, але й деякі нові онлайн-варіанти навчання. Ми хотіли б також запропонувати біженцям мовні курси, які проходитимуть у вихідні, тому що ми знаємо, що багато матерів не можуть вчити мову протягом дня, оскільки вони працюють і їм треба дбати про дітей.
– Наші журналісти тут у Празі чують від біженців, що є проблема з пошуком місць у дитсадках і школах. Що можна зробити, щоб це вирішити?
– Для початку я хочу сказати, що я дуже рада, що діти з України в нашій освітній системі дуже добре інтегровані. У нас немає сегрегації. Я думаю, що це непогано. Це є одним із моїх пріоритетів на цей рік – це реальне включення українських дітей у систему, у суспільство.
Бо я боюся, що багато дітей з України вже зараз навчаються разом із чеськими дітьми, але їм не вистачає додаткової підтримки, щоб по-справжньому інтегруватися, почуватися безпечно в класах і щоб їх там доброзичливо сприймали.
І я думаю, що це те, на чому ми повинні зосередитися протягом цього року. Я розумію, що ми повинні також підтримувати питання мови, тому що ми також знаємо з фактичних даних, що 23% українських дітей розуміють чеську, але близько 75% – ні.
– А що все ж з браком місць у школах і садочках?
– Я знаю, що ця проблема існує переважно тут, у Празі. І це те, що нам потрібно вирішити. Я дуже рада, що Прага отримала потужне фінансування від ЮНІСЕФ. І я думаю, що Прага намагається бути активною у розв'язанні цієї проблеми, а я готова допомогти Празі знайти конкретні заходи та рішення. Але це не так просто. Проте так, це також має бути нашим пріоритетом.
– Дякую за вашу відповідь. Поговоримо також про проблему ромів-біженців з України. Я хочу почати з того факту, що минулого року уряд Чехії запровадив посилені перевірки паспортів для українських біженців. І було чітко пояснено, що це відбувається через те, що роми з подвійним громадянством, які приїжджають з Угорщини, нібито зловживають пільгами для українських біженців. Чи допоміг цей захід?
– Я знаю, що лише невелика кількість українських ромів, які приїхали до Праги, мали угорське громадянство. Це був якийсь стереотип і упереджене ставлення людей у Празі, у Брно, які не змогли запропонувати реальні рівні можливості для ромів з України під час реєстрації. Цю практику ми більше не маємо повторювати. І я критикувала такі дії конкретних людей у Празі та в Брно.
У цей кризовий період у мене було багато зустрічей з владою муніципалітетів Праги. І я дуже рада, що тепер усі розуміють, що ми більше не можемо так робити. Я знаю, що зараз в нашій країні зареєстровано близько 1500 ромів-українців. Вони контактують з ромськими неурядовими організаціями, такими, як Romodrom або фундацією «Людина в біді», та іншим нашими партнерами та неурядовими організаціями, які працюють з цією етнічною групою. І я думаю, що ми зараз не спостерігаємо жодних проблем з інтеграцією ромів.
– Значить, ситуація покращилась?
– Так, але багато цих людей повернулося в Україну.
– Скажіть, чи має бути якась відповідальність за ці упередження?
– Так, я думаю, що, з точки зору чеського омбудсмена, ці два муніципалітети вже розуміють, що такий підхід не є поважним. Ми більше не можемо так чинити.
– Ви нещодавно сказали, що збираєтеся зосередитися на вразливих групах. Чи можете пояснити, хто є серед цих уразливих груп і що ви збираєтеся робити для них?
– Зараз у нас є новий акт, Lex 5, де ми описуємо, хто є вразливими групами біженців. Йдеться про літніх людей, яким понад 65 років, про вагітних, про дітей до десяти років. І ми також говоримо про людей з інвалідністю, а також про опікунів, членів сім’ї, які піклуються про людей з інвалідністю або із серйозними психічним проблемами.
Тож ці групи зараз вважаються вразливими в нашому законодавстві. І вони отримають додаткові соціальні виплати, а також матимуть безкоштовне житло.
– Чи відомі вам випадки торгівлі людьми для трудової чи сексуальної експлуатації? Це актуальне питання для Чеської Республіки, з точки зору біженців?
Ми не бачимо великої кількості жертв експлуатації, але ми знаємо, що вони є
– Запобігання сексуальній та трудовій експлуатації також є одним із моїх пріоритетів. І це також буде однією з головних частин нової стратегії, яку ми зараз готуємо. Ми не бачимо великої кількості жертв експлуатації, але ми знаємо, що вони є. Ми працюємо з неурядовими організаціями, які є експертами в цьому, такими, як La Strada, або неурядовими організаціями, які зосереджені на групах біженців і мігрантів.
І ми знаємо, що в деяких конкретних регіонах є деякі проблеми у сфері трудової експлуатації, і ми намагаємося інформувати всіх біженців про їхні права, про те, що вони можуть зробити, якщо вони стикнуться із проблемами у сфері праці або ризиком трудової експлуатації.
Я також дуже рада, що цього літа у межах компетенції служб зайнятості ми запропонуємо послуги нових експертів, які працюватимуть лише з українськими біженцями. І вони також інформуватимуть цю групу про чеське трудове законодавство та про запобігання експлуатації. Це є частиною спеціальної програми Мінсоцполітики.
– Які уроки засвоїла Чехія, приймаючи українських біженців, таку велику кількість біженців одразу, через рік після повномасштабного вторгнення?
Війна – це те, де ніхто не має залишитися сам, без допомоги інших
– Я вважаю, що головним уроком для нас і для нашого суспільства є те, що ми змогли прийняти стільки людей, які дійсно потребували нашої допомоги. І я думаю, що цей досвід може зміцнити нашу впевненість у собі та своїх можливостях. І я вважаю, що це також дуже важливо для розуміння того, що ми ніколи не знаємо, коли нам знадобиться допомога наших сусідів, і що війна – це те, де ніхто не має залишитися сам, без допомоги інших. Тому я думаю, що це те, що ми запам’ятаємо і що може вплинути на ставлення та цінності нашого суспільства найпозитивнішим чином.
