Варшава, 9 квітня 2001 – Якщо поглянути на польсько-українську дійсність з площини пересічного громадянина Польщі чи України, то можна зауважити явища, котрі дозволяють цілком по-іншому оцінити реальність. Вдштовхнемося від фактів. У Польщі сьогодні легально працюють і вчаться тисячі українців, нелегально заробляє тут, за неофіційними даними, до ста тисяч осіб. Це люди, які привезуть в Україну не лише мізерні кількасот доларів, зароблені «на чорно», а насамперед досвід виживання в умовах держави, що стоїть на порозі до Євросоюзу.
На пограниччі Польщі й України десятки тисяч польських дрібних підприємців і стільки ж українських утримують бізнес лише завдяки польсько-українській прикордонній співпраці. Зрештою, щороку виходить заміж за поляків пів-тисячі громадянок України. Число це має тенденцію до збільшення. А за роки незалежності України утворилося понад 6 тисяч спільних польсько-українських подружь, які будують свої родинні фірми, власне, на контактах між тепер двома батьківщинами. Це лише окремі факти. А таких можна назвати багато. Усі вони разом вкладаються, сказати б, у таке явище як «спонтанна інтеґрація». Польща і Україна на рівні «низів» мають спільний інтерес, і він є так званою запорукою нерозривності у зв’язках політичних еліт двох держав.
Процес спонтанної інтеґрації України до Польщі (читай Євросоюзу) зайшов далі, ніж нам здається. І це вселяє надію, коли ми чуємо про те, що Україна, мовляв, іде у відкриті обійми Росії. Однозначний рух України в бік Москви нині є неможливий не тому, що цього не хоче вся Україна, а тому що цього вже не може вся Україна з причин, власне, тих, які ми називаємо доконаним фактом спонтанної інтеґрації.
На пограниччі Польщі й України десятки тисяч польських дрібних підприємців і стільки ж українських утримують бізнес лише завдяки польсько-українській прикордонній співпраці. Зрештою, щороку виходить заміж за поляків пів-тисячі громадянок України. Число це має тенденцію до збільшення. А за роки незалежності України утворилося понад 6 тисяч спільних польсько-українських подружь, які будують свої родинні фірми, власне, на контактах між тепер двома батьківщинами. Це лише окремі факти. А таких можна назвати багато. Усі вони разом вкладаються, сказати б, у таке явище як «спонтанна інтеґрація». Польща і Україна на рівні «низів» мають спільний інтерес, і він є так званою запорукою нерозривності у зв’язках політичних еліт двох держав.
Процес спонтанної інтеґрації України до Польщі (читай Євросоюзу) зайшов далі, ніж нам здається. І це вселяє надію, коли ми чуємо про те, що Україна, мовляв, іде у відкриті обійми Росії. Однозначний рух України в бік Москви нині є неможливий не тому, що цього не хоче вся Україна, а тому що цього вже не може вся Україна з причин, власне, тих, які ми називаємо доконаним фактом спонтанної інтеґрації.
