Київ, 2 травня 2001 - До десятої річниці незалежності в Україні збираються завершити будівництво нафтопроводу Одеса-Броди. В Києві сподіваються, що цим шляхом буде транспортуватися каспійська нафта до Європи. Проте Сполучені Штати вже попередили Україну, що перспективи використання в майбутньому нафтопроводу "Одеса-Броди" залежатимуть від того, на яку компанію будуть покладені функції управління цим нафтопроводом і чи зможе Київ переконати власників нафти в тому, що умови транспортування енергоносіїв через територію України найбільш ефективні. Але чи є в Києва інші козирі в каспійській нафтовій грі, окрім нафтопроводу ?
“Ахіллесова п’ята” України, яка-таки вирішила добудувати нафтопровід Одеса-Броди, полягає в тому, що й досі Київ не має угод про співпрацю з компаніями, які є власниками нафти і які могли транспортувати вуглеводні саме через Україну. Аналітик фонду «Стратегія-1» Михайло Гончар каже, що головним гравцями у каспійському регіоні є саме американські нафтові кампанії, з якими і має порозумітися Київ. Для Радіо «Свобода» говорить Михайло Гончар:
«Багато в чому успіх цього нафтотранспортного коридору залежить від позиції як уряду США в політичному плані, так і американських компаній в економічному плані.
Добре відомо, що левові частки у всіх нафто видобувних проектах на шельфі Каспію як в ахзербайджанському, так і Казахстанському секторі, мають провідні американсьі компанії. Тому дуже логічним на цьому тлі є залучення цих американських компаній. Американська сторона не раз протягом 3-4 років демострувала прихильність до українс.кого маршруту транспортування частини української нафти. Нова адміністрація президента США стоїть перед проблемою ( і продовжує працювати) з проблемою вироблення нової політики щодо каспійських енергоресурсів. Наскільки буде ця політика принципово новою, у порівнянні з адміністрацією Білла Клинтона, зараз скзати важко. Але Україна повинна враховувати усі ці нюанси і вчасно на них реагувати, створюючи зацікавленість партнерів, а не відштовхуючи їх абсолютно некоструктивною позицією. По суті вона має такий вигляд: давайти казати, що ми за консорціум, за поширену співпрацю, а самі будемо робити своє - тобто будувати трубу».
Якщо Україна не змінить своє ставлення до співпраці з іноземним партнерами, то вона ризикує мати збудований, проте пустим нафтопроводом – каже аналітик фонду «Стратегія-1» Михайло Гончар. А Міністр закордонних справ України Анатолій Зленко на питання Радіо «Свобода», чи веде Україна переговори зі США щодо долі натопроводу Одеса – Броди, відповів так:
« У нас на сьогоднішій день немає ясності в пріорететах американської сторони щодо визначення свого місця і ставлення до конкретних проектів. Вони поки що не відмовляються від такого проекту. Щодо питання створення міжнародного консорціуму з експлуатації нафтопроводу Одеса-Броди, повинен сказати, що це стоїть в позитивному плані і буде запроваджений відповідний механізм управління». Інший дипломат, який донедавна був послом США в Україні, а нині готується до призначення в держеп, і цілком ймовірно, буде опікуватися в тому числі і взаєминами з Україною, Стівен Пайфер каже, що йому поки що важко чітко сформлювати нове ставлення США до проекта Одеса-Броди.
Головне з долею нафтопроводу Одеса-Броди, на думку Пайфера, відбувається за лаштунками. За українськими лаштунками. Наприклад, півтори роки тому американські корпорації «Амоко» та «ВP» закупили перші 80 тисяч тонн ранньої каспійської нафти з метою транспортувати її з Супси саме через Одесу. Проте Україна не могла надати достовірну інформацію,чи готові в Одесі прийняти такий великий нафтовий танкер.
І тому «Амоко» та «ВP» вимушені були змінити свої плани. І ще один анекдот, як висловися Пайфер. У 1999 році Американське агенство торгівлі та розвитку дало 750 тисяч доларів на технчне обгрунтування проекту Одеса-Броди. Висновок цього дослідження полягав тому, що у Центральній Європі є великий і перспективинй ринок для тієї нафти, яка б могла транспортуватися через Одесу-Броди і що цей нафтопровід є конкурентноспроможним. Цей оптимістичний звіт був переданий українській стороні, проте в Україні цей документ засекретили. Заміть того, щоб максимально поширити висновки цього досліження і такими чином привабити потенційних інвесторів.
Тож, складається враження, що в українского проекту нафтопроводу Одеса-Броди немає найбільшого ворогу, ніж сама Україна. Чи, точніше кажучи, її чиновники.
“Ахіллесова п’ята” України, яка-таки вирішила добудувати нафтопровід Одеса-Броди, полягає в тому, що й досі Київ не має угод про співпрацю з компаніями, які є власниками нафти і які могли транспортувати вуглеводні саме через Україну. Аналітик фонду «Стратегія-1» Михайло Гончар каже, що головним гравцями у каспійському регіоні є саме американські нафтові кампанії, з якими і має порозумітися Київ. Для Радіо «Свобода» говорить Михайло Гончар:
«Багато в чому успіх цього нафтотранспортного коридору залежить від позиції як уряду США в політичному плані, так і американських компаній в економічному плані.
Добре відомо, що левові частки у всіх нафто видобувних проектах на шельфі Каспію як в ахзербайджанському, так і Казахстанському секторі, мають провідні американсьі компанії. Тому дуже логічним на цьому тлі є залучення цих американських компаній. Американська сторона не раз протягом 3-4 років демострувала прихильність до українс.кого маршруту транспортування частини української нафти. Нова адміністрація президента США стоїть перед проблемою ( і продовжує працювати) з проблемою вироблення нової політики щодо каспійських енергоресурсів. Наскільки буде ця політика принципово новою, у порівнянні з адміністрацією Білла Клинтона, зараз скзати важко. Але Україна повинна враховувати усі ці нюанси і вчасно на них реагувати, створюючи зацікавленість партнерів, а не відштовхуючи їх абсолютно некоструктивною позицією. По суті вона має такий вигляд: давайти казати, що ми за консорціум, за поширену співпрацю, а самі будемо робити своє - тобто будувати трубу».
Якщо Україна не змінить своє ставлення до співпраці з іноземним партнерами, то вона ризикує мати збудований, проте пустим нафтопроводом – каже аналітик фонду «Стратегія-1» Михайло Гончар. А Міністр закордонних справ України Анатолій Зленко на питання Радіо «Свобода», чи веде Україна переговори зі США щодо долі натопроводу Одеса – Броди, відповів так:
« У нас на сьогоднішій день немає ясності в пріорететах американської сторони щодо визначення свого місця і ставлення до конкретних проектів. Вони поки що не відмовляються від такого проекту. Щодо питання створення міжнародного консорціуму з експлуатації нафтопроводу Одеса-Броди, повинен сказати, що це стоїть в позитивному плані і буде запроваджений відповідний механізм управління». Інший дипломат, який донедавна був послом США в Україні, а нині готується до призначення в держеп, і цілком ймовірно, буде опікуватися в тому числі і взаєминами з Україною, Стівен Пайфер каже, що йому поки що важко чітко сформлювати нове ставлення США до проекта Одеса-Броди.
Головне з долею нафтопроводу Одеса-Броди, на думку Пайфера, відбувається за лаштунками. За українськими лаштунками. Наприклад, півтори роки тому американські корпорації «Амоко» та «ВP» закупили перші 80 тисяч тонн ранньої каспійської нафти з метою транспортувати її з Супси саме через Одесу. Проте Україна не могла надати достовірну інформацію,чи готові в Одесі прийняти такий великий нафтовий танкер.
І тому «Амоко» та «ВP» вимушені були змінити свої плани. І ще один анекдот, як висловися Пайфер. У 1999 році Американське агенство торгівлі та розвитку дало 750 тисяч доларів на технчне обгрунтування проекту Одеса-Броди. Висновок цього дослідження полягав тому, що у Центральній Європі є великий і перспективинй ринок для тієї нафти, яка б могла транспортуватися через Одесу-Броди і що цей нафтопровід є конкурентноспроможним. Цей оптимістичний звіт був переданий українській стороні, проте в Україні цей документ засекретили. Заміть того, щоб максимально поширити висновки цього досліження і такими чином привабити потенційних інвесторів.
Тож, складається враження, що в українского проекту нафтопроводу Одеса-Броди немає найбільшого ворогу, ніж сама Україна. Чи, точніше кажучи, її чиновники.
