Прага, 3 травня 2001 – Політологи в Україні знають, що політичні норми – це загальноприйняті, а також встановлені державою обв’язкові правила й порядок загального характеру, покликані сприяти реґулюванню політичних стосунків, забезпеченню їх змін та розвитку. І добре, коли офіційний зміст цих норм відповідає політичній реальності та сприймається більшістю суспільства, як реальний грунт для чесних політичних ігор але вже справжньою бідою для спільноти стає невідповідність правил діяльності політичної еліти і зневірених у її порожній політичній демагогії низів, народу. Тобто, у перехідних суспільствах старі політичні норми можуть ще довгий час співіснувати з новими і цим підтримувати віджилі традиції тоталітарного суспільства.
Якщо запитати пересічного виборця України про те, чи вважає він нинішні політичні установи держави, той же парламент, чи президенство, переважно стабільними інституціями, то не лише він але й значна маса фахівців, політологів не ризикнуть відповісти на це ствердно. Багатомісячне перетягування линви між президентом та Верховною Радою супроводжується перманентними політичними кризами, котрі не сприяють формуванню усталених демократичних політичних норм цієї країни. Народ же у цих баталіях, за старою політичною традицією, у своїй більшості виконує роль одобрямсно-мовчазного тла. Тому й не дивно, що політчина еліта мало зважає на настрої, чи ще менше, на елементарні соціальні потреби народу…
Верхи знають, за старою, ще радянською звичкою – народ все стерпить і його можна повернути, у будь-який момент, у потрібному напрямку.
Тому й не дивно, що деякі політологи з Києва підкреслюють відносну відповідність нинішніх опитувань громадської думки в Україні, вони вважають, що її можна сформулювати, як завгодно і це мало відіб’ється на політичних рішеннях і змінах у державі. Традиція повної підпорядкованості політичній течії згори і ментальність байдужості до свого місця в системі та до можливості впливу на на неї, з метою покращення життя – це яскравий рудимент минулого тоталітарного імперативу, котрий закостенілим ярмом гальмує демократизацію життя суспільства.
Старі політичні сили, котрі маскуються під різними новітніми назвами, продовжують жити своїм кланово-номенклатурним життям, а загал «годують» байочками про нові закони, про нову Конституцію, про загальне й демократичне право, про майбутні перспективи , котрі ці ж політичні сили не те що не бачать, вони й не хочуть їх бачити…А народ позбавлений інструментів впливу на ці групи й партійки, бо вони хамелеонізують з року в рік, дробляться, зливаються на неначе б то новій основі, залишаючись, переважно, незмінними по свої антидемократичній суті. Недарма західні експерти, зокрема, з впливової канадської газети «Ґлоб енд Мейл», вказують на те, що в Україні не діють нормальні політичні правила і також на те, що місцеві олігархи затвердили політичні партії, які не є насправді такими, за які себе видають. Наприклад, як інформує згадана канадська газета, Зеленою партією керують нафтові магнати, податкова поліція домінує в партії «Реґіони України», тоді, як лідера « Демократичного союзу» розшукує бельгійська поліція у зв’язку з причетністю до організованої злочинності. Як вважає «Ґлоб енд Мейл», Захід мусить повністю змінити своє ставленя до сучасною політичної еліти, тільки тоді Україна матиме шанс звільнитися від нинішнього «сміття». Чи стануть можливими при цьому нормальні політичні правила в згаданій державі, покаже час.
Якщо запитати пересічного виборця України про те, чи вважає він нинішні політичні установи держави, той же парламент, чи президенство, переважно стабільними інституціями, то не лише він але й значна маса фахівців, політологів не ризикнуть відповісти на це ствердно. Багатомісячне перетягування линви між президентом та Верховною Радою супроводжується перманентними політичними кризами, котрі не сприяють формуванню усталених демократичних політичних норм цієї країни. Народ же у цих баталіях, за старою політичною традицією, у своїй більшості виконує роль одобрямсно-мовчазного тла. Тому й не дивно, що політчина еліта мало зважає на настрої, чи ще менше, на елементарні соціальні потреби народу…
Верхи знають, за старою, ще радянською звичкою – народ все стерпить і його можна повернути, у будь-який момент, у потрібному напрямку.
Тому й не дивно, що деякі політологи з Києва підкреслюють відносну відповідність нинішніх опитувань громадської думки в Україні, вони вважають, що її можна сформулювати, як завгодно і це мало відіб’ється на політичних рішеннях і змінах у державі. Традиція повної підпорядкованості політичній течії згори і ментальність байдужості до свого місця в системі та до можливості впливу на на неї, з метою покращення життя – це яскравий рудимент минулого тоталітарного імперативу, котрий закостенілим ярмом гальмує демократизацію життя суспільства.
Старі політичні сили, котрі маскуються під різними новітніми назвами, продовжують жити своїм кланово-номенклатурним життям, а загал «годують» байочками про нові закони, про нову Конституцію, про загальне й демократичне право, про майбутні перспективи , котрі ці ж політичні сили не те що не бачать, вони й не хочуть їх бачити…А народ позбавлений інструментів впливу на ці групи й партійки, бо вони хамелеонізують з року в рік, дробляться, зливаються на неначе б то новій основі, залишаючись, переважно, незмінними по свої антидемократичній суті. Недарма західні експерти, зокрема, з впливової канадської газети «Ґлоб енд Мейл», вказують на те, що в Україні не діють нормальні політичні правила і також на те, що місцеві олігархи затвердили політичні партії, які не є насправді такими, за які себе видають. Наприклад, як інформує згадана канадська газета, Зеленою партією керують нафтові магнати, податкова поліція домінує в партії «Реґіони України», тоді, як лідера « Демократичного союзу» розшукує бельгійська поліція у зв’язку з причетністю до організованої злочинності. Як вважає «Ґлоб енд Мейл», Захід мусить повністю змінити своє ставленя до сучасною політичної еліти, тільки тоді Україна матиме шанс звільнитися від нинішнього «сміття». Чи стануть можливими при цьому нормальні політичні правила в згаданій державі, покаже час.
