Варшава, 8 травня 2001 - Польський прем’єр Єжи Бузек, коментуючи заяву американських ініціаторів повернення жертвам голокосту колись втраченого у Польщі майна, сказав, що, мовляв, вето президента Кваснєвського на закон про реприватизацію спричинило зволікання цієї справи. Не знати, одначе, чи президент Польщі в цьому випадку аж так ускладнив справу з поверненням єврейської власності. Бо якщо зазирнути у заветовану ухвалу, то з неї виходить: право для повернення власності закон, якби він набув чинності, надава би лише тим, хто був громадянином Польщі у 1999 році.
Жертви голокосту, або ж їхні спадкоємці, чи ті американські євреї, які зініціювали повернення власності – мали вони станом на 1999 рік польське громадянство? Швидше – ні, ніж так. Отож, відмахування в бік президента Кваснєвського є лише одним з елементів передвиборчої боротьби, й не більше. А відомо, що прем’єр Бузек належить до правого крила польської політичної сцени, а президент, як казав один професор, краще бачить «на ліве око». Словом, проблему треба шукати не там. Може варто сказати собі відверто: повернення євреям втраченої колись у Польщі власності було б дуже болючим ударом по польській економіці. Й у цьому полягає правдива причина того, що Польща не охоче відгукується на цю тему взагалі.
Поляків зрозуміти можна, так само як і – не можна, бо держава, яка обрала демократичний шлях, мусить відповідати за свій вибір і пожинати не лише «солодкі плоди» демократії. Як би не хотілося полякам, але вони будуть змушені піти на переговори щодо повернення майна жертвам голокосту, які втратили його свого часу в Польщі внаслідок панування там тоталітарного режиму. Інша річ – на яких позиціях стоятимуть сторони, і з ким польська держава сяде за стіл переговорів? З державою США, чи з групою ініціаторів? Друге виглядає таки неможливим.
Тепер інший бік медалі. Закликаючи польський уряд демократично розв’язати проблему, група американських євреїв сама обрала не надто демократичний спосіб, погрожуючи, що зробить так, аби була розірвана угода, згідно з якою польські літаки мають право приземлятися в Нью-Йорку. Угоду укладено між урядами Польщі та США… Зрештою, є різні важелі тиску на власний уряд, і це демократичний спосіб розв’язання проблеми, але погрози чужій суверенній державі з боку групи людей – цей спосіб уже демократично не виглядає.
Отже, конфлікт поглиблюється. Польща чекає, що ж вирішить нью-йоркський суд – відкине позов євреїв, чи прийме його. Якщо прийме, то це буде прецедент у світовій юридичній практиці, а що далі – того поки що не знає ніхто.
Жертви голокосту, або ж їхні спадкоємці, чи ті американські євреї, які зініціювали повернення власності – мали вони станом на 1999 рік польське громадянство? Швидше – ні, ніж так. Отож, відмахування в бік президента Кваснєвського є лише одним з елементів передвиборчої боротьби, й не більше. А відомо, що прем’єр Бузек належить до правого крила польської політичної сцени, а президент, як казав один професор, краще бачить «на ліве око». Словом, проблему треба шукати не там. Може варто сказати собі відверто: повернення євреям втраченої колись у Польщі власності було б дуже болючим ударом по польській економіці. Й у цьому полягає правдива причина того, що Польща не охоче відгукується на цю тему взагалі.
Поляків зрозуміти можна, так само як і – не можна, бо держава, яка обрала демократичний шлях, мусить відповідати за свій вибір і пожинати не лише «солодкі плоди» демократії. Як би не хотілося полякам, але вони будуть змушені піти на переговори щодо повернення майна жертвам голокосту, які втратили його свого часу в Польщі внаслідок панування там тоталітарного режиму. Інша річ – на яких позиціях стоятимуть сторони, і з ким польська держава сяде за стіл переговорів? З державою США, чи з групою ініціаторів? Друге виглядає таки неможливим.
Тепер інший бік медалі. Закликаючи польський уряд демократично розв’язати проблему, група американських євреїв сама обрала не надто демократичний спосіб, погрожуючи, що зробить так, аби була розірвана угода, згідно з якою польські літаки мають право приземлятися в Нью-Йорку. Угоду укладено між урядами Польщі та США… Зрештою, є різні важелі тиску на власний уряд, і це демократичний спосіб розв’язання проблеми, але погрози чужій суверенній державі з боку групи людей – цей спосіб уже демократично не виглядає.
Отже, конфлікт поглиблюється. Польща чекає, що ж вирішить нью-йоркський суд – відкине позов євреїв, чи прийме його. Якщо прийме, то це буде прецедент у світовій юридичній практиці, а що далі – того поки що не знає ніхто.
