Прага 14 травня 2001 - Зідно з попередніми підрахунками голосів, італійська правоцентристська коаліція, очолювана магнатом від засобів інформації Сільвіо Берлусконі, здобула перемогу в парламентських виборах, які відбулися в Італії минулої неділі.
Міжпартійна правоцентристська коаліція Берлусконі, до якої входять також ультраправі партії, здобула незначну перемогу (згідно з повідомленнями – з різницею у кілька відсотків) над лівоцентристською коаліцією на чолі з колишнім мером Рима Франческо Рутеллі. Незначною кількістю голосів праві центристи здобули більшість в обох палатах парламенту – в палаті депутатів і в сенаті. Як зазначають оглядачі, питання – хто формуватиме наступний італійський уряд – тепер залежатиме від результатів, які здобула низка малих партій. Остаточні результати голосувань стануть відомі, можливо, ще сьогодні увечері або у вівторок.
Перемогу правих центристів спостерігачі вважають переломним моментом не лише на італійській політичній сцені, а й на загальноєвропейській. У більшості країн Європи (крім, приміром, Австрії) нині переважають уряди, сформовані соціалістами. Однак, як підкреслюють оглядачі, навіть якщо новий уряд Італії формуватиме Берлусконі, він опиниться перед кількома серйозними труднощами. Головне звинувачення, яке висувають проти Берлусконі його політичні опоненти і зарубіжні, зокрема європейські засоби інформації – це конфлікт інтересів. Тобто пресовий магнат на посаді прем’єр-міністра може більшою мірою дбати про інтереси соєї інформаційної імперії коштом інтересів держави. Контролюючи 90 відсотків телевізійного ринку Італії, він таким чином впливатиме і на державне телебачення. Приміром, британсьий тижневик «Економіст» заявив, що Берлусконі не є відповідною фігурою, щоб керувати урядом.
Далі, європейська преса і політичні лідери критикують Берлусконі за участь в його коаліції ультра-правих партій, у тому числі неонацистської орієнтації. Ідеться зокрема про північну лігу Умберто Боссі, яку європейські політичні діячі звинувачують в екстремізмі і ксенофобії. Деякі оглядачі передбачають навіть можливість оголошення санкцій проти нового італійського уряду з боку Європейського союзу, як свого часу сталося із крайньо правим австрійським урядом Йорґа Гайдера. Берлусконі відкинув усі ці звинувачення, назвавши їх лівою пропагандою. Коментатори наголошують на ще одній справі, яка може мобілізувати європейських лідерів проти Берлусконі й нового італійського уряду. Під час передвиборчої кампанії Берлусконі пообіцяв радикальне скорочення податків. Реалізація цієї обіцянки може підірвати фінансову стабільність Європейського союзу і спричинити інфляцію спільної валюти євро. При цьому журналісти наводять також інші клопоти, з якими зіштовхнеться Берлусконі на посаді прем’єр-міністра, зокрема зі звинуваченнями його в корупції і фінансових махінаціях ще 94-го року, тобто за часу його попереднього терміну на посаді прем’єр-міністра. Дві судові справи, як зазначають оглядачі, і досі висять над Берлусконі.
Міжпартійна правоцентристська коаліція Берлусконі, до якої входять також ультраправі партії, здобула незначну перемогу (згідно з повідомленнями – з різницею у кілька відсотків) над лівоцентристською коаліцією на чолі з колишнім мером Рима Франческо Рутеллі. Незначною кількістю голосів праві центристи здобули більшість в обох палатах парламенту – в палаті депутатів і в сенаті. Як зазначають оглядачі, питання – хто формуватиме наступний італійський уряд – тепер залежатиме від результатів, які здобула низка малих партій. Остаточні результати голосувань стануть відомі, можливо, ще сьогодні увечері або у вівторок.
Перемогу правих центристів спостерігачі вважають переломним моментом не лише на італійській політичній сцені, а й на загальноєвропейській. У більшості країн Європи (крім, приміром, Австрії) нині переважають уряди, сформовані соціалістами. Однак, як підкреслюють оглядачі, навіть якщо новий уряд Італії формуватиме Берлусконі, він опиниться перед кількома серйозними труднощами. Головне звинувачення, яке висувають проти Берлусконі його політичні опоненти і зарубіжні, зокрема європейські засоби інформації – це конфлікт інтересів. Тобто пресовий магнат на посаді прем’єр-міністра може більшою мірою дбати про інтереси соєї інформаційної імперії коштом інтересів держави. Контролюючи 90 відсотків телевізійного ринку Італії, він таким чином впливатиме і на державне телебачення. Приміром, британсьий тижневик «Економіст» заявив, що Берлусконі не є відповідною фігурою, щоб керувати урядом.
Далі, європейська преса і політичні лідери критикують Берлусконі за участь в його коаліції ультра-правих партій, у тому числі неонацистської орієнтації. Ідеться зокрема про північну лігу Умберто Боссі, яку європейські політичні діячі звинувачують в екстремізмі і ксенофобії. Деякі оглядачі передбачають навіть можливість оголошення санкцій проти нового італійського уряду з боку Європейського союзу, як свого часу сталося із крайньо правим австрійським урядом Йорґа Гайдера. Берлусконі відкинув усі ці звинувачення, назвавши їх лівою пропагандою. Коментатори наголошують на ще одній справі, яка може мобілізувати європейських лідерів проти Берлусконі й нового італійського уряду. Під час передвиборчої кампанії Берлусконі пообіцяв радикальне скорочення податків. Реалізація цієї обіцянки може підірвати фінансову стабільність Європейського союзу і спричинити інфляцію спільної валюти євро. При цьому журналісти наводять також інші клопоти, з якими зіштовхнеться Берлусконі на посаді прем’єр-міністра, зокрема зі звинуваченнями його в корупції і фінансових махінаціях ще 94-го року, тобто за часу його попереднього терміну на посаді прем’єр-міністра. Дві судові справи, як зазначають оглядачі, і досі висять над Берлусконі.
