Мінськ, 15 травня 2001 - Перекомутація трьох російських телеканалів – ОРТ, РТР і НТВ – на Білоруське телебачення 8 та 9 травня – лише засвідчила ставлення влади до журналістів. Їх переслідують арештами, збиваннями й навіть попередженнями від Міністерства закордонних справ.
Головний редактор недержавної газети “Новое поколение” міста Кричів Могильовської області Сергій Боровіков перебуває під адміністративним арештом. Напередодні Дня Перемоги місцеві міліціонери затримали його в міському парку та знайшли в нього наліпки з надписом “Хочемо знати правду!” Саме так називається акція, що її організувала білоруська опозиція, аби притягнути увагу суспільства до зникнень відомих в Білорусі людей. Серед зниклих – “білоруський Гонгадзе” – телеоператор російського ОРТ Дмитро Завадський, якого викрали минулого року в Мінську.
Сергій Боровіков теж бажає знати правду про Завадського, але за це Кричівський суд покарав його тижневим адміністративним арештом. Формальна причина – непідпорядкування співробітникам міліції. Редактор незалежної газети протестує проти присуду та голодує, що викликало спеціальне звернення до начальника місцевої міліції від кричівських філій Білоруського Гельсинського комітету, Білоруської асоціації журналістів та Свободної профспілки. Всі вони вимагають негайного переведення Боровікова до лікарні, бо через голодування в нього загострилася виразка шлунку.
В обласному центрі Гродно місцева міліція під час опозиційної акції жорстко збила 17-річного журналіста Дмитра Єгорова, забрала його фотоапарат та зламала аудіокасету. Неповнолітнього кореспондента збивали руками та ногами. Проте прокуратура відмовилася порушити кримінальну справу проти міліціонерів, які настільки відверто не виконували закон про пресу.
Але ці випадки в провінції стали можливими через загальне ставлення до журналістів з боку білоруської влади, яка не хоче дотримуватия цілком демократичного закону про пресу 1995 року. В січні 1998 президент Білорусі Аляксандр Лукашенка видав секретний указ № 19, що встановив суттєві обмеження в роботі журналістів, які бажають писати про главу держави. Хоча цей указ ніколи не було оприлюднено, він діє, Мінський міський суд навіть визнав його нормативним актом. Стаття 7 Конституції визначає, що всі нормативні акти має бути опубліковано, але це не перешкоджає службам Лукашенки застосовувати указ № 19. 10 квітня служба безпеки президента вирішила не пускати акредитованих парламентських коресподентів в залу засідань Національних зборів, де Аляксандр Лукашенка мав озвучити своє послання парламентові. Одного з іноземних журналістів силою викинули з кулуарів парламенту в приміщення прес-центру. Кореспонедт написав скаргу генральному прокурору Білорусі, і хоча відповіді ще немає, Мінестерство закордонних справ за вимогою служби безпеки оголосила журналістові попередження -- за невиконання того ж указу № 19, який не було оприлюднено.
Незалежні юристи кажуть, що в Білорусі головним законодавством є не Конституція, не закон про пресу й не Кримінальний кодекс, а декрети та укази Аляксандра Лукашенки. Вони діють, навіть якщо вони є секретними і тому їх неможна десь прочитати, що в демократичній країні було б неможливим абсурдом.
Головний редактор недержавної газети “Новое поколение” міста Кричів Могильовської області Сергій Боровіков перебуває під адміністративним арештом. Напередодні Дня Перемоги місцеві міліціонери затримали його в міському парку та знайшли в нього наліпки з надписом “Хочемо знати правду!” Саме так називається акція, що її організувала білоруська опозиція, аби притягнути увагу суспільства до зникнень відомих в Білорусі людей. Серед зниклих – “білоруський Гонгадзе” – телеоператор російського ОРТ Дмитро Завадський, якого викрали минулого року в Мінську.
Сергій Боровіков теж бажає знати правду про Завадського, але за це Кричівський суд покарав його тижневим адміністративним арештом. Формальна причина – непідпорядкування співробітникам міліції. Редактор незалежної газети протестує проти присуду та голодує, що викликало спеціальне звернення до начальника місцевої міліції від кричівських філій Білоруського Гельсинського комітету, Білоруської асоціації журналістів та Свободної профспілки. Всі вони вимагають негайного переведення Боровікова до лікарні, бо через голодування в нього загострилася виразка шлунку.
В обласному центрі Гродно місцева міліція під час опозиційної акції жорстко збила 17-річного журналіста Дмитра Єгорова, забрала його фотоапарат та зламала аудіокасету. Неповнолітнього кореспондента збивали руками та ногами. Проте прокуратура відмовилася порушити кримінальну справу проти міліціонерів, які настільки відверто не виконували закон про пресу.
Але ці випадки в провінції стали можливими через загальне ставлення до журналістів з боку білоруської влади, яка не хоче дотримуватия цілком демократичного закону про пресу 1995 року. В січні 1998 президент Білорусі Аляксандр Лукашенка видав секретний указ № 19, що встановив суттєві обмеження в роботі журналістів, які бажають писати про главу держави. Хоча цей указ ніколи не було оприлюднено, він діє, Мінський міський суд навіть визнав його нормативним актом. Стаття 7 Конституції визначає, що всі нормативні акти має бути опубліковано, але це не перешкоджає службам Лукашенки застосовувати указ № 19. 10 квітня служба безпеки президента вирішила не пускати акредитованих парламентських коресподентів в залу засідань Національних зборів, де Аляксандр Лукашенка мав озвучити своє послання парламентові. Одного з іноземних журналістів силою викинули з кулуарів парламенту в приміщення прес-центру. Кореспонедт написав скаргу генральному прокурору Білорусі, і хоча відповіді ще немає, Мінестерство закордонних справ за вимогою служби безпеки оголосила журналістові попередження -- за невиконання того ж указу № 19, який не було оприлюднено.
Незалежні юристи кажуть, що в Білорусі головним законодавством є не Конституція, не закон про пресу й не Кримінальний кодекс, а декрети та укази Аляксандра Лукашенки. Вони діють, навіть якщо вони є секретними і тому їх неможна десь прочитати, що в демократичній країні було б неможливим абсурдом.
