Прага, 15 травня 2001 – Перенесення Каспійського самміту країн регіону з квітня на жовтень цього року означає не лише якісь організаційні труднощі але, насамперед, наявність низки складних проблем на двосторонньому й багатосторонньому рівнях стосунків держав побережжя Каспійського моря. Це засвідчують і нещодавні обміни офіційними дипломатичними «уколами» з проблеми врегулювання статусу Каспію між Баку і Ашгабадом.
Коментуючи нещодавню ноту міністерства закордонних справ Туркменистану направлену в азербайджанське МЗС, представники Баку вважають необгрунтованими обвинувачення туркменської сторони щодо неконстурктивності Азербайджану в юридичному вреґулюванні проблеми користування Каспійським морем. Так, представник азербайджанського зовнішньо-політичного відомства Новруз Мамедов так і підкреслив на зустрічі з журналістами, що «обвинувачення Туркменистану …юридично необґрунтовані».
В Баку вважають, що відразу ж після отримання незалежності їх країна виступила з позицій « наукового методу» визначення серединної лінії Каспію, «не виключаючи можливості використання досвіду вирішення аналогічних проблем, що мали місце у міжнародній практиці».
Як вважають спостерігачі, посилання представників Азербайджану на « науковий підхід» навряд чи переконають опонентів Баку в Ашгабаді. Справа у тому, що для захисту свого методу визначення серединної лінії Каспію азербайджанська сторона застосовувала два арґументи досить далекі від науки.
По-перше, Баку заявляє, що він має право на експлуатацію ресурсів дна моря далеко за географічною серединною лінією Каспію, оскільки за радянських часів якраз азербайджанським нафтовикам було надано право пошуку і розробки нафтогазових родовищ моря. У Туркменії таких фахівців і організацій просто не існувало. Як доказ своїх претензій на всю серединну частину Каспію Баку оприлюднив карти, на яких були позначені кордони морських блоків, виділених їм ще радянської владою.
По-друге, як запасний варіант своїх намірів Азербайджан зоображав серединну лінію, міряючи її від власних винесених далеко у море штучних споруд, таких, як нафтові верхи морських промислів.
Звичайно, що в Ашгабаді таких арґументів не сприймають. За їхньою версією серединої лінії, що проводиться на рівновіддаленні від берегів, у туркменських межах опиняється не лише родовище Сардар, яке азербайджанців вважають своїм і називають його Кяпаз. За версією Туркменистану, йому належать і низка інших каспійських структур на котрі Баку вже уклав міжнародні контракти.
Лише ці факти свідчать про відсутність ознак зближення позицій Баку і Ашгабада, тому й сьогодні важко вести мову про реальність Каспійського самміту та його проривних рішень із згаданої глобальної проблеми.
Коментуючи нещодавню ноту міністерства закордонних справ Туркменистану направлену в азербайджанське МЗС, представники Баку вважають необгрунтованими обвинувачення туркменської сторони щодо неконстурктивності Азербайджану в юридичному вреґулюванні проблеми користування Каспійським морем. Так, представник азербайджанського зовнішньо-політичного відомства Новруз Мамедов так і підкреслив на зустрічі з журналістами, що «обвинувачення Туркменистану …юридично необґрунтовані».
В Баку вважають, що відразу ж після отримання незалежності їх країна виступила з позицій « наукового методу» визначення серединної лінії Каспію, «не виключаючи можливості використання досвіду вирішення аналогічних проблем, що мали місце у міжнародній практиці».
Як вважають спостерігачі, посилання представників Азербайджану на « науковий підхід» навряд чи переконають опонентів Баку в Ашгабаді. Справа у тому, що для захисту свого методу визначення серединної лінії Каспію азербайджанська сторона застосовувала два арґументи досить далекі від науки.
По-перше, Баку заявляє, що він має право на експлуатацію ресурсів дна моря далеко за географічною серединною лінією Каспію, оскільки за радянських часів якраз азербайджанським нафтовикам було надано право пошуку і розробки нафтогазових родовищ моря. У Туркменії таких фахівців і організацій просто не існувало. Як доказ своїх претензій на всю серединну частину Каспію Баку оприлюднив карти, на яких були позначені кордони морських блоків, виділених їм ще радянської владою.
По-друге, як запасний варіант своїх намірів Азербайджан зоображав серединну лінію, міряючи її від власних винесених далеко у море штучних споруд, таких, як нафтові верхи морських промислів.
Звичайно, що в Ашгабаді таких арґументів не сприймають. За їхньою версією серединої лінії, що проводиться на рівновіддаленні від берегів, у туркменських межах опиняється не лише родовище Сардар, яке азербайджанців вважають своїм і називають його Кяпаз. За версією Туркменистану, йому належать і низка інших каспійських структур на котрі Баку вже уклав міжнародні контракти.
Лише ці факти свідчать про відсутність ознак зближення позицій Баку і Ашгабада, тому й сьогодні важко вести мову про реальність Каспійського самміту та його проривних рішень із згаданої глобальної проблеми.
