Київ, 25 травня 2001 - “Екуменічна хартія” – таку назву має документ, ухвалений Конференцією Європейських Церков. Хартія покликана стати путівником для зміцнення співробітництва між християнами Старого Континенту і накреслити реальні шляхи для досягнення ними якщо не єдності, то принаймні взаєморозуміння. Нагадаємо, що Конференція Європейських Церков була створена 1950 року і зараз вона об’єднує практично всі Православні Церкви, а також англікан, старо-католиків і багато протестантських церков Європи.
Отже, те, на що так довго чекали одні християни Європи і чому вперто противилися інші, сталося. Президент Конференції Європейських Церков православний митрополит Гальський Єремія та президент Ради католицьких європейських конференцій кардинал Праги Милослав Влк нарешті підписали в Страсбурзі Екуменічну хартію Європи. Всім європейським церквам і єпископським конференціям рекомендовано “прийняти і адаптувати” цей документ відповідно до конкретних умов життєдіяльності тієї чи іншої християнської громади.
Хартія кличе до єдності у вірі, до примирення і проголошує розділеність християн явищем ненормальним і, по суті своїй, антихристиянським. Вона закликає до спільної проповіді Євангелія, міжхристиянського зустрічного руху, спільної дії та спільної молитви. Конкретно пропонується обговорення євангелізаційних стратегій кожної із Церков з іншими, визнання свободи кожної особи вільно обирати релігію, яке виключає будь-який примус або психологічний тиск, створення навчальних програм, котрі б сприяли кращому ознайомленню з різними християнськими традиціями і подоланню задавлених забобонів. Церкви заохочуються до співпраці одна з одною на всіх рівнях, де це не суперечить їхній доктрині, а також до захисту прав релігійних меншин.
Особливу увагу Хартія приділяє участі Церков у розбудові нової Європи. Документ нагадує, що впродовж сторіч європейська культура і духовність мали предомінантно християнський характер. Але християнам не вдалося попередити страждання та руйнації на континенті і зараз вони повинні визнати свою частину відповідальності за це.
Спільний християнський погляд на майбутнє Європи виглядає таким чином. Церкви підтримують інтеграцію Європи і вважають, що без спільних цінностей європейська єдність не витримає іспиту на зрілість. Водночас, вони висловлюються проти такої моделі європейського розвитку, яка протиставлятиме інтегрований Захід дезінтегрованому Сходові, або розділить континент по лінії Північ – Південь. Церковні діячі також попереджають проти захоплення європоцентризмом і піднесення європейського досвіду як єдино можливого і вірного для всього людства.
Окремі компоненти Хартії присвячені також примиренню культур і народів Європи, збереженню Творіння, зміцненню християно-іудейського і християно-мусульманского діалогу.
Такий зміст і дух Хартії виявився до вподоби не всім Церквам Європи. Чи не найбільш критичну позицію висловила на її адресу Московська патріархія. Її представник навіть заявив, що документ може виявитися “непродуктивним і навіть шкідливим”. На його думку, Хартія не враховує нинішнього стану міжцерковних відносин і екуменічного діалогу.
В принципі, це правда. Хартія нібито підносить християн над тими бар’єрами, що їх вибудували в останнє десятиліття фундаменталісти і ксенофоби; вона очевидно відкидає численні нашарування, які було накладено на справу християнського єднання і співробітництва.
Тому кожній з Українських церков доведеться вирішувати для себе самої – повернутися до цієї справи, яка на відміну від дуже і дуже багатьох проблем, що їх зараз турбують, є саме євангельською справою, або проігнорувати цей заклик міжхристиянського форуму.
Скидається, на жаль, що останній підхід поки що превалює. В Україні про Екуменічну хартію Європи практично ніхто нічого не знає…
Отже, те, на що так довго чекали одні християни Європи і чому вперто противилися інші, сталося. Президент Конференції Європейських Церков православний митрополит Гальський Єремія та президент Ради католицьких європейських конференцій кардинал Праги Милослав Влк нарешті підписали в Страсбурзі Екуменічну хартію Європи. Всім європейським церквам і єпископським конференціям рекомендовано “прийняти і адаптувати” цей документ відповідно до конкретних умов життєдіяльності тієї чи іншої християнської громади.
Хартія кличе до єдності у вірі, до примирення і проголошує розділеність християн явищем ненормальним і, по суті своїй, антихристиянським. Вона закликає до спільної проповіді Євангелія, міжхристиянського зустрічного руху, спільної дії та спільної молитви. Конкретно пропонується обговорення євангелізаційних стратегій кожної із Церков з іншими, визнання свободи кожної особи вільно обирати релігію, яке виключає будь-який примус або психологічний тиск, створення навчальних програм, котрі б сприяли кращому ознайомленню з різними християнськими традиціями і подоланню задавлених забобонів. Церкви заохочуються до співпраці одна з одною на всіх рівнях, де це не суперечить їхній доктрині, а також до захисту прав релігійних меншин.
Особливу увагу Хартія приділяє участі Церков у розбудові нової Європи. Документ нагадує, що впродовж сторіч європейська культура і духовність мали предомінантно християнський характер. Але християнам не вдалося попередити страждання та руйнації на континенті і зараз вони повинні визнати свою частину відповідальності за це.
Спільний християнський погляд на майбутнє Європи виглядає таким чином. Церкви підтримують інтеграцію Європи і вважають, що без спільних цінностей європейська єдність не витримає іспиту на зрілість. Водночас, вони висловлюються проти такої моделі європейського розвитку, яка протиставлятиме інтегрований Захід дезінтегрованому Сходові, або розділить континент по лінії Північ – Південь. Церковні діячі також попереджають проти захоплення європоцентризмом і піднесення європейського досвіду як єдино можливого і вірного для всього людства.
Окремі компоненти Хартії присвячені також примиренню культур і народів Європи, збереженню Творіння, зміцненню християно-іудейського і християно-мусульманского діалогу.
Такий зміст і дух Хартії виявився до вподоби не всім Церквам Європи. Чи не найбільш критичну позицію висловила на її адресу Московська патріархія. Її представник навіть заявив, що документ може виявитися “непродуктивним і навіть шкідливим”. На його думку, Хартія не враховує нинішнього стану міжцерковних відносин і екуменічного діалогу.
В принципі, це правда. Хартія нібито підносить християн над тими бар’єрами, що їх вибудували в останнє десятиліття фундаменталісти і ксенофоби; вона очевидно відкидає численні нашарування, які було накладено на справу християнського єднання і співробітництва.
Тому кожній з Українських церков доведеться вирішувати для себе самої – повернутися до цієї справи, яка на відміну від дуже і дуже багатьох проблем, що їх зараз турбують, є саме євангельською справою, або проігнорувати цей заклик міжхристиянського форуму.
Скидається, на жаль, що останній підхід поки що превалює. В Україні про Екуменічну хартію Європи практично ніхто нічого не знає…
