Прага, 12 липня 2001 – Більшість оглядачів і політичних діячів (з огляду на скоєні Бєлградом воєнні злочини під час воєн у Боснії, Хорватії і Косові) називають екстрадицію Мілошевича до Гааги актом справедливості. Проте деякі з них мають інший погляд на правовий аспект справи Мілошевича. Пропонуємо вам короткий зміст коментаря Пола Крейґа Робертса на цю тему в газеті «Вашінгтон таймс».
Справу Мілошевича автор порівнює зі скринькою Пандори, яка може стати джерелом нині ще непередбачених труднощів і біди. У досить різких тонах він називає також цю справу «актом лицемірства», який несе небезпеку законності і національній суверенності. Суд над Мілошевичем, пише Робертс, є досконалим прикладом, коли силова структура намагається підмінити правову.
Почнемо від того, пише автор, що для судового процесу над Мілошевичем нема жодної юридичної основи. Звинувачення висуває несуверенна міжнародна організація проти колишнього президента суверенної держави. Сербії не оголошено війни і Мілошевич не може бути полоненим. Фактично Мілошевича викуплено в обмін за обіцянку надати Сербії допомогу у відбудові інфраструктури, знищеної бомбами (НАТО і США), від яких загинули і невинні цивільні особи.
Нинішній президент Коштуніца виступив проти екстрадиції Мілошевича і публічно заявив, що його спроби поставити югославських громадян перед югославським судом унеможливив тиск з боку Вашінгтона. При чому, як зазначає далі коментатор, досі не розпочато жодних заходів проти інших злочинців, звинувачених в геноциді в Африці, або комуністичних керівників, винних у масових убивствах на теренах колишньої радянської імперії, або проти кубинського диктатора Кастро. Приміром диктатор Муґабе винен у убивствах білих фермерів і представників опозиції у Зімбабве. Навіть верховний суд його країни виступив зі звинуваченнями проти нього. У цьому морі, пише Робертс, Мілошевич – це невеличка рибка і переслідують його не за злочини, а для реалізації суду, який потоптав би національну суверенність і саме в цьому криється небезпека для нас і для кожної іншої країни, зазначє коментатор.
Із нашою силою і грішми, веде далі Роберст, ми започаткували прецедент притягнення глави держави до екстериторіального і позаправного трибуналу.
Вказуючи на факт бомбардування суверенної держави і насадження там військових сил без оголошення війни, автор пише: ми почуваємо себе комфортабельно із думкою, що сила творить закон, бо ми маємо силу. Але раніше чи пізніше надійдуть домагання видати для суду американських воєнних злочинців. Наші військовослужбовці беруть участь в «поліцейських акціях», пише Робертс, і президенти, які посилають їх на ці акції, теж можуть стати перед звинуваченнями у воєнних злочинах.
Ми самі ігноруємо міжнародні суди, але, коли нам вигідно, використовуємо їх, щоб покарати тих, кого ми не любимо. Це помилка вірити, що роль прокурора залишиться за нами назавжди, пише автор. Як і Мілошевич, одного дня ми програємо пропагандистську битву і популярність.
Із невідомих поки що причин (попередній) президент Клінтон став на бік сепаратистів, що розпочали конфлікт у краї Косово, який є історичною сербською провінцією. Замість демонізувати (албанських) сепаратистів, які переганяють на Захід наркотики, ми захопили Мілошевича, який відповів жорстокістю на жорстокість. На закінчення автор ще раз підкреслює, що нинішня історія може створити небажаний прецедент порушення національної суверенності і порівнює дальший суд над Мілошеевичем зі скринькою Пандори.
Варто додати, що цей різкий виступ американського коментатора у газеті «Вашінгтон таймс» не поділяють більшість західних оглядачів, які в коментарях про звірства сербських підрозділів у Косові наголошують на численні жертви серед албанського цивільного населення.
Справу Мілошевича автор порівнює зі скринькою Пандори, яка може стати джерелом нині ще непередбачених труднощів і біди. У досить різких тонах він називає також цю справу «актом лицемірства», який несе небезпеку законності і національній суверенності. Суд над Мілошевичем, пише Робертс, є досконалим прикладом, коли силова структура намагається підмінити правову.
Почнемо від того, пише автор, що для судового процесу над Мілошевичем нема жодної юридичної основи. Звинувачення висуває несуверенна міжнародна організація проти колишнього президента суверенної держави. Сербії не оголошено війни і Мілошевич не може бути полоненим. Фактично Мілошевича викуплено в обмін за обіцянку надати Сербії допомогу у відбудові інфраструктури, знищеної бомбами (НАТО і США), від яких загинули і невинні цивільні особи.
Нинішній президент Коштуніца виступив проти екстрадиції Мілошевича і публічно заявив, що його спроби поставити югославських громадян перед югославським судом унеможливив тиск з боку Вашінгтона. При чому, як зазначає далі коментатор, досі не розпочато жодних заходів проти інших злочинців, звинувачених в геноциді в Африці, або комуністичних керівників, винних у масових убивствах на теренах колишньої радянської імперії, або проти кубинського диктатора Кастро. Приміром диктатор Муґабе винен у убивствах білих фермерів і представників опозиції у Зімбабве. Навіть верховний суд його країни виступив зі звинуваченнями проти нього. У цьому морі, пише Робертс, Мілошевич – це невеличка рибка і переслідують його не за злочини, а для реалізації суду, який потоптав би національну суверенність і саме в цьому криється небезпека для нас і для кожної іншої країни, зазначє коментатор.
Із нашою силою і грішми, веде далі Роберст, ми започаткували прецедент притягнення глави держави до екстериторіального і позаправного трибуналу.
Вказуючи на факт бомбардування суверенної держави і насадження там військових сил без оголошення війни, автор пише: ми почуваємо себе комфортабельно із думкою, що сила творить закон, бо ми маємо силу. Але раніше чи пізніше надійдуть домагання видати для суду американських воєнних злочинців. Наші військовослужбовці беруть участь в «поліцейських акціях», пише Робертс, і президенти, які посилають їх на ці акції, теж можуть стати перед звинуваченнями у воєнних злочинах.
Ми самі ігноруємо міжнародні суди, але, коли нам вигідно, використовуємо їх, щоб покарати тих, кого ми не любимо. Це помилка вірити, що роль прокурора залишиться за нами назавжди, пише автор. Як і Мілошевич, одного дня ми програємо пропагандистську битву і популярність.
Із невідомих поки що причин (попередній) президент Клінтон став на бік сепаратистів, що розпочали конфлікт у краї Косово, який є історичною сербською провінцією. Замість демонізувати (албанських) сепаратистів, які переганяють на Захід наркотики, ми захопили Мілошевича, який відповів жорстокістю на жорстокість. На закінчення автор ще раз підкреслює, що нинішня історія може створити небажаний прецедент порушення національної суверенності і порівнює дальший суд над Мілошеевичем зі скринькою Пандори.
Варто додати, що цей різкий виступ американського коментатора у газеті «Вашінгтон таймс» не поділяють більшість західних оглядачів, які в коментарях про звірства сербських підрозділів у Косові наголошують на численні жертви серед албанського цивільного населення.
