Київ, 3 серпня 2001 - У голландському місті Ейндховен та американському Лас-Вегасі випробовують нові транспортні засоби. Це щось середнє між трамваєм без рейок та автобусом, який пересувається містом по віртуальних рейках. Суть подібного руху полягає у постійному маршруті. Водій може не крутити рульове колесо - шофер має тільки підвищувати або знижувати швидкість. На відміну від реального трамваю, зійти з віртуальних рейок неможливо. Розумного автобуса назвали “Філеасом”, розробили його в Технологічному інституті Ейндховену, а виготовила феномен компанія АРТС. В автобусі встановлено комп”ютерну систему з програмним забезпеченням, що дозволяє цій “тачці” не збиватися із заданого курсу. Трошки крейди, елементарна каліграфія - і вже у 2003-му році на вулицях Лас-Вегаса до цього всі звикнуть. Тим часом в Україні відбувається не стільки економіка та міцно з нею спаяна політика, скільки філологічні перегони. Інтернет, через свою паталогічну демократичність, надав літературній братії нові можливості до самореалізації. Детальніше цю дражливу тему розкручує Олександр Ірванець:
Не зважаючи на те, що в Україні доступ до всесвітньої комп`ютерної мережі має близько одного відсотка населення, знайти у віртуальному просторі вже можна все найпотрібніше і навіть найнепотрібніше. До останньої категорії справедливо можна віднести українську літературу в цілому й українську поезію зокрема. Літературні сайти, точніше кажучи – сайти, присвячені цій складовій української культури, найчастіше відкриваються в Інтернеті учбовими закладами. Наприклад, окремі сторінки цієї тематики мають університет Києво-Могилянська Академія та її Миколаївська філія. Думається, подібні сторінки мусять мати і Київський та Львівський державні університети, хоча відшукати їх у віртуальному просторі поки-що не вдалося.
Тим часом у всесвітній Павутині вже існують й окремі, висловлюючись по-сучасному, “чисто літературні” сайти. Зокрема, досить високим рівнем відвідування (до 50 осіб на добу) пишається сайт poetyka.uazone.net. На сайті зібрані коли й не всі, то найзначніші українські поети від середини позаминулого сторіччя. Починається список імен авторів – і це досить символічно – Іваном Мазепою. Закінчується кількасотіменний перелік молодими поетами Дмитром Стаховським та Олександром Юськівим. Деякі (хочеться думати, що найзначніші) імена мають вказану поруч у дужках кількість сторінок з творами даного автора.
Спробуєм ж перевірити алгеброю цю гармонію, сиріч поетику. Спершу подумалося, що рекордсменом, звісно, є Тарас Григорович Шевченко – 247 сторінок. Але ні – Микола Вінграновський представлений 251 сторінкою. Лише п`ять сторінок до великого Кобзаря не дотягає поет з Хмельницького Павло Гірник – 242. Іван Франко вдостоївся 228 сторінок на сайті “поетика”. Через сотню сторінок перевалили (подамо імена не хронологічно, а за зайнятим обсягом) Василь Герасим`юк – 185 стор., Павло Глазовий – 182 стор., Михайль Семенко – 173 стор., Марта Тарнавська – 169, Галина Паламарчук – 143, Степан Руданський – 137, Олександр Олесь – 136, Богдана Бойко – 122, Маріанна Кияновська – 120, Іван Малкович – 119, Василь Стус – 118, Анатолій Дністровий – 116, Поліна Михайленко – 113, Максим Розумний – 104, Ольга Германова – 103, Неоніла Стефурак – 101.
Не лякайся, читачу української поезії, якщо поряд з іменами класиків і метрів у цьому переліку ти надибав цілком невідомі тобі сполучення імені й прізвища. Адже це – Інтернет, найдемократичніший у світі простір. Тут зовсім не обов`язково мати багатотомні видання. Автори, які взагалі не друкувалися, просто виділені зеленим кольором у стовпчику імен. Ось і все. За іншими ж параметрами вони рівні серед рівних. Олександр ІРВАНЕЦЬ для РС.
Видання “Нью Джерсі онлайн” повідомило, що тринадцятилітній вундеркінд-компютерник повісився у будинку своїх батьків через годину після того, як керівництво школи звинуватило хлопця у зламі шкільного сайту. Юний Шиньджан Маюмдер у свої тринадцять років добре знав кілька мов програмування, мав чорний пояс з тайквандо, грав на скрипці та перемагав у змаганнях з плавання. До цього випадку у Шиньджана не було жодних ознак депресії і навіть поганого настрою. Батьки хлопця вважають, що причиною самогубства є тупість керівництва школи. Тим часом психологи попереджають, що навчання високим технологіям здатне довести американського студента до самогубства. Як повідомляє ananova.com, протягом останніх двох років шість студентів Масачусетського технологічного інституту покінчили з собою. А минулого року студентка Елізабет Шин самоспалилася. Все це схиляє до роздумів про передозування та шкідливість залипання на будь чому. Від залипання до суїциду – крок. Ліпше зайти у “Павутину” та пошукати спілкування із собі подібними. Скажімо у гостьових книгах на лівих сайтах, які спеціально для “Інтернет-майдану” оглядає Вадим Галиновський.
Один мій знайомий маоїст якось висловив цікаве спостереження – якщо на сайтах правих в засобах спілкування надається перевага форумам, то на лівих ту ж саму функцію відіграють “гостьові книги”. Дійсно, досить жваві форуми є на сайтах УНА-УНСО, Молодіжного КУНу, виразно правої проросійської Слов‘янської партії. Форуми мають праві інтернет-медіа, як, скажімо, “Українська правда”. А форум головного опозиційного сайту “Майдан” взагалі за кількістю тем і учасників побив усі рекорди.
Натомість у лівих форумів практично нема – єдиний виняток сайт Координаційної ради робітничого руху. Та й там форум з‘явився відносно недавно. Ліві традиційно спілкуються у гостьових книгах. Саме там можна знайти щось нового. Скажімо цидулу про ті ліві організації, що пасуться в Україні і мають вихід в Інтернет. Навесні ліві гостьові книги активно рекламували сайт Револійційного гомосексуалістського фронту. Трохи меншу жвавість виявили троцькісти “Робітничого супротиву”. Проте вони надолужували саморекламою на правих форумах – лідера українських троцькістів Олега Верника добре знають і на “Майдані” і на сайті КУНівської молодіжки. Праві намагаються не відставати. Молоді націоналісти рекламували свій сайт буквально у всіх лівацьких “гостьовухах”. Дісталися навіть до російської Лефт.ру.
Проте найбільше обсягу у лівих гостьовиках останнім часом займає полеміка стосовно драчки у київському комсомолі. Річ у тім, що за вплив у комуністичній спілці молоді давно змагаються три угрупування - неосталіністська Всеукраїнська спілка робітників, троцькістський “Робітничий спротив” та українська філія російської Націонал-більшовицької партії. Щодо права останніх бути комсомольцями й ведуться високочолі дебати. Противники націонал-більшовиків навіть реанімували “мертвий” сайт Дніпровського райкому ЛКСМУ. На його сторінках повивішували численні протести проти керівництва київського міському, яке буцім-то потурає націонал-більшовикам. В комуністичному офіціозі звістки про це годі й шукати.
Таким чином гостьові книги чи не єдине джерело інформації про реальний стан у лівому таборі. Звідси порада. Надибавши новий сайт, насамперед зазирай до його “гостоьової книги”.
Вадим Галиновський в “Інтернет-майдан”
Нещодавно уряд Кіпру від групи благодійників отримав загадкову пропозицію, яка викликала в окремих кіпріотів бурю негативних емоцій. Два адвоката таємничої групи “меценатів” запропонували: подарувати кожному з 160 тис. школярів та студентів Кіпру по персональному комп”ютеру. Загальна сума подарунку складає 610 мільйонів долярів США. Місцеві газети стали писати про “п’яту колону” і “таємну змову” проти ринку кіпрської торгівлі комп’ютерами. Українські мас-медіа тим часом обсмоктують перипетії вітчизняної політики маючи на увазі і “п”яту колону” і таємні змови. Все це між словами, за кадром та між крапельками. Віктор Недоступ. Огляд віртуальної преси.
Виступ тріо президентів на сцені “Слов’янського базару” збурив дипломатичну активність у СНД. Президенти почали інтенсивно спілкуватися. Особливо – Український та Російський. Де тут Пі-Ар, а де політика, чорт ногу зламає.
“Кореспондент-нет” прокоментував тенденцію так: “Путін і Кучма. Жодного дня один без одного.” Йдеться про зустріч президентів на святкуванні дня Російського військового флоту у Севастополі. Встановили хрест на соборі, прийняли парад. Все як годиться, аби “сприяти розвитку міждержавних відносин двох країн”. Однак особа з путінського почту, мер і патріот Лужков, отямившись від дипломатичного ступору, не втримався і виконав перед очманілими від спеки журналістами чінгізханівські рулади на тему “ Крим – російська земля”. Російські коментатори назвали це ложкою дьогтю. МЗС України болюче відреагувало на поведінку хамуватого мера і зажадало від російської сторони пояснень. “Кореспондент – нет” повідомляє, що посол Росії в Україні Віктор Черномирдін висловив здивування у зв”язку із заявами Лужкова. “Думати треба – сказав він – як зміцнювати стосунки, а не оглядатися на минуле.” Золоті слова. Особливо – “Думати треба.”
Тим часом “Кавказ.орг” інформує : “Кучму прирівняли до азійських диктаторів”. Азія нам не дивина. Цікавіше інше. В Україні, за свідченням політолога Миколи Томенка, існує так зване Агентство гуманітарних технологій, співвласником якого, за твердженням політолога, є бізнесмен і депутат Віктор Пінчук. Агенція підписала угоду з американською Пі-Ар-фірмою, аби та допомогла трохи припудрити міжнародний імідж Кучми, трошки покоцаний в касетних скандалах. Фірма свого часу “піднялася” на відмиванні іміджу філіппінського диктатора Маркоса.
Тим часом у Білорусії свої проблеми. На носі вибори. Штати закликають колишню республіку провести повне і гласне розслідування дій “ескадрону смерті”, який спеціалізувався на ліквідації політичних противників Лукашенка. Про це повідомляє “Вашингтон он лайн”. Непробивний Бацька назвав ці звинувачення провокацією напередодні виборів.
У Росії, тим часом, розпочинається масштабна акція протесту проти геноциду у Чечні. Про це повідомляє СМІ-РУ. Видання намагається залишатися вірним своїм пропагандистським ідеалам. Але реальність тисне, і коментарі не в силах перекреслити факти. “Марш миру Грозний – Москва” зініційовано редакцією журналу “Захист прав і свобод людини”, загальноросійським рухом “За права людини” та московською Гельсінською групою. Акцію підтримали інші правозахисні організації. Коментаторам “СМІ ру” лишається обговорювати непричетність російських спецслужб до терактів у Москві, або доводити вороже ставлення російських правозахисників до російської державності. Де тут політика, де піар, а де просто пропаганда – судити читачеві. Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.
На екрани американських кінотеатрів нещодавно вийшов анімований фантастичний фільм “Фінал фентезі…” Таке собі кіно майбутнього. В ньому немає реальних акторів. Дія відбувається у віртуальному світі з віртуальними персонажами. Є там інопланетяни, військові конфлікти, міжпланетний хаос і таке інше. Поки що зірок Голівуду не лякає конкуренція віртуальних персонажів. І дарма. Ще недавно світ захоплювався комп’ютерними спецефектами з “Термінатора-2”, на які було витрачено шалені гроші. Нині, подібними і навіть складнішими трюками насичено телесеріали, які знімаються майже у реальному часі. Тим часом на “Слов”янському базарі” трюки дещо іншого характеру продемонструвала московська прімадонна Алла Пугачова з “красівим Філіпом”. Подробиці негайно осіли у “Світовій павутині”, ну а дістала їх звідти Уляна Глібчук:
Пригадую, ще за радянських часів виходила дитяча книжечка “12 місяців”. Видання, як видання: віршики, казочки, пісеньки з присмаком Павліка Морозова та команди Тімура. Відповідно, за планом кожен місяць асоціювався з однією із “братніх сестер”. Блакитносльоза сестра Білорусь, рожевощока “тьотка” Росія, чорноброва і жалісна Україна. Поїхали-попхали аж до дванадцяти. Нічого дивуватись – система. Жодного подиху без месіянської педагогіки. Тим не менше у Вітебську на “Слов”янському базарі” блакитнсльозих та чорнобрових представляли високочолі “папи нації”: Лукашенко та Кучма. Від рожевощоких слово мовив слов”янофіл і дзюдоїст Путін. Вийшло щось на кшталт триголового “братухи” з підмоченою репутацією. Спорідненість душ у стилі “а труа”. Але не будемо відбирати хліб у високочолої політики. Посунемось ближче до тіла дракона. За версією інтрнет-варіації газети “Факти” українську частину тіла представляла команда Юрія Рибчинського та його протеже Тетяна Піскарьова. Зі слів вітчизняного шансоньє публіка влаштувала співачці гучні овації, що страшенно зіпсувало настрій начальнику слов”янського жюрі Аллі Пугачовій. “Она мнє распугаєт всєх учасніков. Послє нєйо оні нє смогут пєть…” Лідерство “базару” накльовувалось, як очевидний факт. Але “примадонна” не була б собою, якби пам”ятала про такі релікти, як благородство і честь. Рибчинський з цього приводу каже: “Не для того Алла Борисівна очолила жюрі, щоб віддати приз якійсь українці. Вона приїхала, щоб вперше за десять років “гран-прі” отримав нарешті представник Росії. Йшла до цієї мети нахабно, по-пугачовськи”. Кінець цитати, цимус якої полягає в добрячій порції гіркоти з приводу. Звідси висновок: чого пхаєтесь, чого прогинаєтесь, якого дідька запобігаєте перед тими, хто об вас ноги витирає?! Задля більш рельєфної картини пригадаємо гарного, як картинка, красівого, “як бог” Філю Бєдросовича з лицьом, як пише автор “інтернет-заміточки, “нє обєзображеним інтєлєктом”. На хамську поведенцію “звєзди і супруга” одна з українських журналісток зреагувала з наївною безпосередністю: “Як тільки Алла живе з таким мудаком”. І даремно. Бандерша російської естради на завершальній прес-конференції продемонструвала спорідненість душ з гарним Філіпом “я нє в дурдомє, чтоби отвєчать на ваши дурацкіє вопроси. Досталі со своєй глупостью і тупостью”. На цьому моє знайомство з трьома “братніми” культурами завершилось. Натисла я на клавішу і тихенько, аби не розтривожити якоїсь ще бридкішої віртуальної сутності, вискочила з “Павутини”. Уляна Глібчук в “Інтернет-майдан”.
І на завершення ще одна новина. На одному з кінофестивалів 2001 року має з’явитися псевдо-документальний фільм про смерть Біла Гейтса. Комп’ютерного генія, відповідно до сценарію, застрелили на благодійних заходах у Лос-Анжелосі. Режисер проводить паралель з гучним вбивством американського президента Джона Кенеді. За даними сайту новин Регістер, компанія Майкрософт не надто рада такій рекламі. На цьому все. Наша адреса ввв крапка радіосвобода крапка орг
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Не зважаючи на те, що в Україні доступ до всесвітньої комп`ютерної мережі має близько одного відсотка населення, знайти у віртуальному просторі вже можна все найпотрібніше і навіть найнепотрібніше. До останньої категорії справедливо можна віднести українську літературу в цілому й українську поезію зокрема. Літературні сайти, точніше кажучи – сайти, присвячені цій складовій української культури, найчастіше відкриваються в Інтернеті учбовими закладами. Наприклад, окремі сторінки цієї тематики мають університет Києво-Могилянська Академія та її Миколаївська філія. Думається, подібні сторінки мусять мати і Київський та Львівський державні університети, хоча відшукати їх у віртуальному просторі поки-що не вдалося.
Тим часом у всесвітній Павутині вже існують й окремі, висловлюючись по-сучасному, “чисто літературні” сайти. Зокрема, досить високим рівнем відвідування (до 50 осіб на добу) пишається сайт poetyka.uazone.net. На сайті зібрані коли й не всі, то найзначніші українські поети від середини позаминулого сторіччя. Починається список імен авторів – і це досить символічно – Іваном Мазепою. Закінчується кількасотіменний перелік молодими поетами Дмитром Стаховським та Олександром Юськівим. Деякі (хочеться думати, що найзначніші) імена мають вказану поруч у дужках кількість сторінок з творами даного автора.
Спробуєм ж перевірити алгеброю цю гармонію, сиріч поетику. Спершу подумалося, що рекордсменом, звісно, є Тарас Григорович Шевченко – 247 сторінок. Але ні – Микола Вінграновський представлений 251 сторінкою. Лише п`ять сторінок до великого Кобзаря не дотягає поет з Хмельницького Павло Гірник – 242. Іван Франко вдостоївся 228 сторінок на сайті “поетика”. Через сотню сторінок перевалили (подамо імена не хронологічно, а за зайнятим обсягом) Василь Герасим`юк – 185 стор., Павло Глазовий – 182 стор., Михайль Семенко – 173 стор., Марта Тарнавська – 169, Галина Паламарчук – 143, Степан Руданський – 137, Олександр Олесь – 136, Богдана Бойко – 122, Маріанна Кияновська – 120, Іван Малкович – 119, Василь Стус – 118, Анатолій Дністровий – 116, Поліна Михайленко – 113, Максим Розумний – 104, Ольга Германова – 103, Неоніла Стефурак – 101.
Не лякайся, читачу української поезії, якщо поряд з іменами класиків і метрів у цьому переліку ти надибав цілком невідомі тобі сполучення імені й прізвища. Адже це – Інтернет, найдемократичніший у світі простір. Тут зовсім не обов`язково мати багатотомні видання. Автори, які взагалі не друкувалися, просто виділені зеленим кольором у стовпчику імен. Ось і все. За іншими ж параметрами вони рівні серед рівних. Олександр ІРВАНЕЦЬ для РС.
Видання “Нью Джерсі онлайн” повідомило, що тринадцятилітній вундеркінд-компютерник повісився у будинку своїх батьків через годину після того, як керівництво школи звинуватило хлопця у зламі шкільного сайту. Юний Шиньджан Маюмдер у свої тринадцять років добре знав кілька мов програмування, мав чорний пояс з тайквандо, грав на скрипці та перемагав у змаганнях з плавання. До цього випадку у Шиньджана не було жодних ознак депресії і навіть поганого настрою. Батьки хлопця вважають, що причиною самогубства є тупість керівництва школи. Тим часом психологи попереджають, що навчання високим технологіям здатне довести американського студента до самогубства. Як повідомляє ananova.com, протягом останніх двох років шість студентів Масачусетського технологічного інституту покінчили з собою. А минулого року студентка Елізабет Шин самоспалилася. Все це схиляє до роздумів про передозування та шкідливість залипання на будь чому. Від залипання до суїциду – крок. Ліпше зайти у “Павутину” та пошукати спілкування із собі подібними. Скажімо у гостьових книгах на лівих сайтах, які спеціально для “Інтернет-майдану” оглядає Вадим Галиновський.
Один мій знайомий маоїст якось висловив цікаве спостереження – якщо на сайтах правих в засобах спілкування надається перевага форумам, то на лівих ту ж саму функцію відіграють “гостьові книги”. Дійсно, досить жваві форуми є на сайтах УНА-УНСО, Молодіжного КУНу, виразно правої проросійської Слов‘янської партії. Форуми мають праві інтернет-медіа, як, скажімо, “Українська правда”. А форум головного опозиційного сайту “Майдан” взагалі за кількістю тем і учасників побив усі рекорди.
Натомість у лівих форумів практично нема – єдиний виняток сайт Координаційної ради робітничого руху. Та й там форум з‘явився відносно недавно. Ліві традиційно спілкуються у гостьових книгах. Саме там можна знайти щось нового. Скажімо цидулу про ті ліві організації, що пасуться в Україні і мають вихід в Інтернет. Навесні ліві гостьові книги активно рекламували сайт Револійційного гомосексуалістського фронту. Трохи меншу жвавість виявили троцькісти “Робітничого супротиву”. Проте вони надолужували саморекламою на правих форумах – лідера українських троцькістів Олега Верника добре знають і на “Майдані” і на сайті КУНівської молодіжки. Праві намагаються не відставати. Молоді націоналісти рекламували свій сайт буквально у всіх лівацьких “гостьовухах”. Дісталися навіть до російської Лефт.ру.
Проте найбільше обсягу у лівих гостьовиках останнім часом займає полеміка стосовно драчки у київському комсомолі. Річ у тім, що за вплив у комуністичній спілці молоді давно змагаються три угрупування - неосталіністська Всеукраїнська спілка робітників, троцькістський “Робітничий спротив” та українська філія російської Націонал-більшовицької партії. Щодо права останніх бути комсомольцями й ведуться високочолі дебати. Противники націонал-більшовиків навіть реанімували “мертвий” сайт Дніпровського райкому ЛКСМУ. На його сторінках повивішували численні протести проти керівництва київського міському, яке буцім-то потурає націонал-більшовикам. В комуністичному офіціозі звістки про це годі й шукати.
Таким чином гостьові книги чи не єдине джерело інформації про реальний стан у лівому таборі. Звідси порада. Надибавши новий сайт, насамперед зазирай до його “гостоьової книги”.
Вадим Галиновський в “Інтернет-майдан”
Нещодавно уряд Кіпру від групи благодійників отримав загадкову пропозицію, яка викликала в окремих кіпріотів бурю негативних емоцій. Два адвоката таємничої групи “меценатів” запропонували: подарувати кожному з 160 тис. школярів та студентів Кіпру по персональному комп”ютеру. Загальна сума подарунку складає 610 мільйонів долярів США. Місцеві газети стали писати про “п’яту колону” і “таємну змову” проти ринку кіпрської торгівлі комп’ютерами. Українські мас-медіа тим часом обсмоктують перипетії вітчизняної політики маючи на увазі і “п”яту колону” і таємні змови. Все це між словами, за кадром та між крапельками. Віктор Недоступ. Огляд віртуальної преси.
Виступ тріо президентів на сцені “Слов’янського базару” збурив дипломатичну активність у СНД. Президенти почали інтенсивно спілкуватися. Особливо – Український та Російський. Де тут Пі-Ар, а де політика, чорт ногу зламає.
“Кореспондент-нет” прокоментував тенденцію так: “Путін і Кучма. Жодного дня один без одного.” Йдеться про зустріч президентів на святкуванні дня Російського військового флоту у Севастополі. Встановили хрест на соборі, прийняли парад. Все як годиться, аби “сприяти розвитку міждержавних відносин двох країн”. Однак особа з путінського почту, мер і патріот Лужков, отямившись від дипломатичного ступору, не втримався і виконав перед очманілими від спеки журналістами чінгізханівські рулади на тему “ Крим – російська земля”. Російські коментатори назвали це ложкою дьогтю. МЗС України болюче відреагувало на поведінку хамуватого мера і зажадало від російської сторони пояснень. “Кореспондент – нет” повідомляє, що посол Росії в Україні Віктор Черномирдін висловив здивування у зв”язку із заявами Лужкова. “Думати треба – сказав він – як зміцнювати стосунки, а не оглядатися на минуле.” Золоті слова. Особливо – “Думати треба.”
Тим часом “Кавказ.орг” інформує : “Кучму прирівняли до азійських диктаторів”. Азія нам не дивина. Цікавіше інше. В Україні, за свідченням політолога Миколи Томенка, існує так зване Агентство гуманітарних технологій, співвласником якого, за твердженням політолога, є бізнесмен і депутат Віктор Пінчук. Агенція підписала угоду з американською Пі-Ар-фірмою, аби та допомогла трохи припудрити міжнародний імідж Кучми, трошки покоцаний в касетних скандалах. Фірма свого часу “піднялася” на відмиванні іміджу філіппінського диктатора Маркоса.
Тим часом у Білорусії свої проблеми. На носі вибори. Штати закликають колишню республіку провести повне і гласне розслідування дій “ескадрону смерті”, який спеціалізувався на ліквідації політичних противників Лукашенка. Про це повідомляє “Вашингтон он лайн”. Непробивний Бацька назвав ці звинувачення провокацією напередодні виборів.
У Росії, тим часом, розпочинається масштабна акція протесту проти геноциду у Чечні. Про це повідомляє СМІ-РУ. Видання намагається залишатися вірним своїм пропагандистським ідеалам. Але реальність тисне, і коментарі не в силах перекреслити факти. “Марш миру Грозний – Москва” зініційовано редакцією журналу “Захист прав і свобод людини”, загальноросійським рухом “За права людини” та московською Гельсінською групою. Акцію підтримали інші правозахисні організації. Коментаторам “СМІ ру” лишається обговорювати непричетність російських спецслужб до терактів у Москві, або доводити вороже ставлення російських правозахисників до російської державності. Де тут політика, де піар, а де просто пропаганда – судити читачеві. Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.
На екрани американських кінотеатрів нещодавно вийшов анімований фантастичний фільм “Фінал фентезі…” Таке собі кіно майбутнього. В ньому немає реальних акторів. Дія відбувається у віртуальному світі з віртуальними персонажами. Є там інопланетяни, військові конфлікти, міжпланетний хаос і таке інше. Поки що зірок Голівуду не лякає конкуренція віртуальних персонажів. І дарма. Ще недавно світ захоплювався комп’ютерними спецефектами з “Термінатора-2”, на які було витрачено шалені гроші. Нині, подібними і навіть складнішими трюками насичено телесеріали, які знімаються майже у реальному часі. Тим часом на “Слов”янському базарі” трюки дещо іншого характеру продемонструвала московська прімадонна Алла Пугачова з “красівим Філіпом”. Подробиці негайно осіли у “Світовій павутині”, ну а дістала їх звідти Уляна Глібчук:
Пригадую, ще за радянських часів виходила дитяча книжечка “12 місяців”. Видання, як видання: віршики, казочки, пісеньки з присмаком Павліка Морозова та команди Тімура. Відповідно, за планом кожен місяць асоціювався з однією із “братніх сестер”. Блакитносльоза сестра Білорусь, рожевощока “тьотка” Росія, чорноброва і жалісна Україна. Поїхали-попхали аж до дванадцяти. Нічого дивуватись – система. Жодного подиху без месіянської педагогіки. Тим не менше у Вітебську на “Слов”янському базарі” блакитнсльозих та чорнобрових представляли високочолі “папи нації”: Лукашенко та Кучма. Від рожевощоких слово мовив слов”янофіл і дзюдоїст Путін. Вийшло щось на кшталт триголового “братухи” з підмоченою репутацією. Спорідненість душ у стилі “а труа”. Але не будемо відбирати хліб у високочолої політики. Посунемось ближче до тіла дракона. За версією інтрнет-варіації газети “Факти” українську частину тіла представляла команда Юрія Рибчинського та його протеже Тетяна Піскарьова. Зі слів вітчизняного шансоньє публіка влаштувала співачці гучні овації, що страшенно зіпсувало настрій начальнику слов”янського жюрі Аллі Пугачовій. “Она мнє распугаєт всєх учасніков. Послє нєйо оні нє смогут пєть…” Лідерство “базару” накльовувалось, як очевидний факт. Але “примадонна” не була б собою, якби пам”ятала про такі релікти, як благородство і честь. Рибчинський з цього приводу каже: “Не для того Алла Борисівна очолила жюрі, щоб віддати приз якійсь українці. Вона приїхала, щоб вперше за десять років “гран-прі” отримав нарешті представник Росії. Йшла до цієї мети нахабно, по-пугачовськи”. Кінець цитати, цимус якої полягає в добрячій порції гіркоти з приводу. Звідси висновок: чого пхаєтесь, чого прогинаєтесь, якого дідька запобігаєте перед тими, хто об вас ноги витирає?! Задля більш рельєфної картини пригадаємо гарного, як картинка, красівого, “як бог” Філю Бєдросовича з лицьом, як пише автор “інтернет-заміточки, “нє обєзображеним інтєлєктом”. На хамську поведенцію “звєзди і супруга” одна з українських журналісток зреагувала з наївною безпосередністю: “Як тільки Алла живе з таким мудаком”. І даремно. Бандерша російської естради на завершальній прес-конференції продемонструвала спорідненість душ з гарним Філіпом “я нє в дурдомє, чтоби отвєчать на ваши дурацкіє вопроси. Досталі со своєй глупостью і тупостью”. На цьому моє знайомство з трьома “братніми” культурами завершилось. Натисла я на клавішу і тихенько, аби не розтривожити якоїсь ще бридкішої віртуальної сутності, вискочила з “Павутини”. Уляна Глібчук в “Інтернет-майдан”.
І на завершення ще одна новина. На одному з кінофестивалів 2001 року має з’явитися псевдо-документальний фільм про смерть Біла Гейтса. Комп’ютерного генія, відповідно до сценарію, застрелили на благодійних заходах у Лос-Анжелосі. Режисер проводить паралель з гучним вбивством американського президента Джона Кенеді. За даними сайту новин Регістер, компанія Майкрософт не надто рада такій рекламі. На цьому все. Наша адреса ввв крапка радіосвобода крапка орг
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
