Київ, 21 серпня 2001 – Основним здобутком 10-річного шляху України є проголошення нею незалежності та факт її існування. Такі результати опитувань, які провів нещодавно фонд «Демократичні ініціативи» серед авторитетних українських журналістів. Найбільш вдалими політиками за 10 років незалежності журналісти назвали Леоніда Кравчука та Леоніда Кучму, найневдалішими політиками визначено Павла Лазаренка та Євгена Марчука. До найбільших невдач десятиліття журналісти віднесли також провал економічної політики в Україні та відсутність її руху до Європи.
Навіть поверховий аналіз результатів опитування популярних журналістів щодо здобутків України за десять років її незалежного існування свідчить, що всі журналісти відзначають кількісні формальні показники, але не наповнення їх реальним якісним змістом.
Наприклад, серед здобутків названо сам факт проголошення незалежності, формальне визнання незалежної України в світі, проголошення ринкових та демократичних перетворень, аграрної реформи, запровадження національної валюти, ухвалення тих чи інших законів, створення збройних сил, різноманітних структур влади тощо. Але практично ніхто не сказав, що здобутком держави за десять років є нормальне функціонування її самої, органів її влади, виконання ухвалених законів та рішень, які забезпечили б економічний розквіт, демократичні перетворення, духовно-культурний розвій, нормальне життя громадян чи реальне підвищення авторитету України в світі.
Навпаки, серед найбільших провалів держави більшість опитаних назвали перманентну економічну кризу, стагнацію економіки, люмпенізацію та зубожіння населення, втрату трьох мільйонів людей без війни. До недоліків віднесено відсутність демократичного громадянського суспільства, нестворення з громадян України цілісної нації, відсутність чіткого стратегічного курсу держави як усередині, так і назовні, корумпованість влади, тінізацію та оліхаргізацію економіки і політики. А найбільший песиміст, визнавши головним здобутком проголошення незалежності, про все інше сказав: усе, що робилося в Україні за десять років і призвело її до того стану, в якому вона сьогодні перебуває, є її суцільною невдачею. “Найбільша з невдач – це надії громадян на свободу, які мали українці і які не справдилися”, – додає журналіст-песиміст.
І йому важко заперечити на тлі заяв гірників шахти імені Засядька, які звинуватили в загибелі тридцяти сімох своїх товаришів не тільки самозаймання вугілля, а намагання керівництва шахти гнати видобуток вугілля за будь-яку ціну, щоб до ювілею добре відзвітувати перед центральною владою.
А чого варті оці дорогі приготування до ювілею: паради, феєрверки, засідання та концерти, до яких перекопали пів-Кєва і закопали в землю сотні мільйонів гривень на тлі зростання заборгованості перед людьми у пенсіях та зарплатах.
Саме оцей формалізм, дороге марнотратство в поєднанні з дешевим чиновницьким марнославством, схожі на пишні акції старих комуно-соціалістичних часів, і віддаляють святкування незалежності від народу, для якого вона нібито проголошувалася, і перетворюють на чиновницько-владний міжсобойчик. Себе вони не забудуть: і парад приймуть, і медальки один одному навішають, і вип’ють добряче за дебелими парканами і закусять там же не слабо. А народ на все це подивиться. По телевізору. Якщо світло не вимкнуть.
І вже зовсім символічними для цього святкування десятилітнього ювілею стали кульбіти на київському майдані Незалежності. Там уже встановили відповідний монумент, увінчаний зеленою бабою незрозумілих пропорцій із малою головою, яка символізує, мабуть, Україну. А за нею на готелі швиденько змінили назву “Москва” на “Україна”. І все це на тлі тотального зближення з Росією, президент якої Володимир Путін приїде до Києва 23 серпня. Йому українські керманичі й відзвітують, як вони розбудовують незалежну Україну. І Путін, схоже, їх зрозуміє. І похвалить.
Навіть поверховий аналіз результатів опитування популярних журналістів щодо здобутків України за десять років її незалежного існування свідчить, що всі журналісти відзначають кількісні формальні показники, але не наповнення їх реальним якісним змістом.
Наприклад, серед здобутків названо сам факт проголошення незалежності, формальне визнання незалежної України в світі, проголошення ринкових та демократичних перетворень, аграрної реформи, запровадження національної валюти, ухвалення тих чи інших законів, створення збройних сил, різноманітних структур влади тощо. Але практично ніхто не сказав, що здобутком держави за десять років є нормальне функціонування її самої, органів її влади, виконання ухвалених законів та рішень, які забезпечили б економічний розквіт, демократичні перетворення, духовно-культурний розвій, нормальне життя громадян чи реальне підвищення авторитету України в світі.
Навпаки, серед найбільших провалів держави більшість опитаних назвали перманентну економічну кризу, стагнацію економіки, люмпенізацію та зубожіння населення, втрату трьох мільйонів людей без війни. До недоліків віднесено відсутність демократичного громадянського суспільства, нестворення з громадян України цілісної нації, відсутність чіткого стратегічного курсу держави як усередині, так і назовні, корумпованість влади, тінізацію та оліхаргізацію економіки і політики. А найбільший песиміст, визнавши головним здобутком проголошення незалежності, про все інше сказав: усе, що робилося в Україні за десять років і призвело її до того стану, в якому вона сьогодні перебуває, є її суцільною невдачею. “Найбільша з невдач – це надії громадян на свободу, які мали українці і які не справдилися”, – додає журналіст-песиміст.
І йому важко заперечити на тлі заяв гірників шахти імені Засядька, які звинуватили в загибелі тридцяти сімох своїх товаришів не тільки самозаймання вугілля, а намагання керівництва шахти гнати видобуток вугілля за будь-яку ціну, щоб до ювілею добре відзвітувати перед центральною владою.
А чого варті оці дорогі приготування до ювілею: паради, феєрверки, засідання та концерти, до яких перекопали пів-Кєва і закопали в землю сотні мільйонів гривень на тлі зростання заборгованості перед людьми у пенсіях та зарплатах.
Саме оцей формалізм, дороге марнотратство в поєднанні з дешевим чиновницьким марнославством, схожі на пишні акції старих комуно-соціалістичних часів, і віддаляють святкування незалежності від народу, для якого вона нібито проголошувалася, і перетворюють на чиновницько-владний міжсобойчик. Себе вони не забудуть: і парад приймуть, і медальки один одному навішають, і вип’ють добряче за дебелими парканами і закусять там же не слабо. А народ на все це подивиться. По телевізору. Якщо світло не вимкнуть.
І вже зовсім символічними для цього святкування десятилітнього ювілею стали кульбіти на київському майдані Незалежності. Там уже встановили відповідний монумент, увінчаний зеленою бабою незрозумілих пропорцій із малою головою, яка символізує, мабуть, Україну. А за нею на готелі швиденько змінили назву “Москва” на “Україна”. І все це на тлі тотального зближення з Росією, президент якої Володимир Путін приїде до Києва 23 серпня. Йому українські керманичі й відзвітують, як вони розбудовують незалежну Україну. І Путін, схоже, їх зрозуміє. І похвалить.
