Прага, 3 вересня 2001 – Десять років тому, 4 вересня 1991-го, прийнято Постанову українського парламенту «Про підняття над будинком Верховної Ради України синьо-жовтого прапора». Він і до сьогодні майорить над Києвом. А чим він, цей прапор, визначний у історії народу та як суспільство реаґує на національну святиню сьогодні?
Як казав колись поет – «є дві святині найбільших, котрі до болю хвилюють у вирі життя – це мати, що привела мене в світ, і вітчизна, як основа земного буття». Для українців, як і для інших народів, уособленням матері і вітчизни є певне поєднання кольорів. З матір’ю пов’язана поезія і пісня на слова Дмитра Павличка «Два кольори», де йдеться, як ви пам’ятаєте, про чергування червоного і чорного, з вітчизною ж - жовтий і синій кольори. Хоча не завжди було так.
Найдавніші українські прапорні полотнища були трикутно-клинової форми. На рубежі 13-14 століть з’явилися чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Найбільш вживаними кольорами у народу були червоний, далі білий, блакитний, рідко – жовтий. Були й відповідні сполучення кольорів – на прапорі Київської держави червоного кольору був злотий тризуб або двозуб, на полотнищі Галицько-Волинського князівства - на блакитному фоні золотий лев. За козацько-гетьманської доби з’являється переважаючий малиновий колір прапорів, на яких зоображали білого Архістратиґа Михаїла або ж білий хрест, до цих додавалися інколи жовто-блакитні прапори куренів або паланок. Напередодні ліквідації Січі в другій половині 18 століття нараховувалося вісім адміністративно-територіальних паланок очолюваних полковниками. З упадком Гетьманщини та приєднанням Центральної та Західної України до Росії і Австрії український прапор зник. На початку ХХ століття у Галичині з’явився жовто-блакитний прапор, який прийняли українські січові стрільці.
Жовто-блакитне поєднання кольорів було і на прапорові Української Народної Республіки. За гетьманату порядок кольорів змінився. Блакитно-жовті кольори прапорів були і в ЗУНРу і в Карпатської України березня 1939 року. А суперечки на еміграції призвели до тимчасового компромісу і постановою Української Національної Ради від 26 червня 1949 року відзначено, що до остаточного виготовлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде блакитно-жовтий. Хоча саме таке розміщення кольорів за древньою традицією не є сприятливим і класичним набором для прапора держави є триколор.
Як би там не було але нинішній український прапор, синьо - жовтий стяг – світ спрямає без будь-яких заперечень. Особливо це помітно на великих міжнародних спортивних змаганнях. Популярності цьому прапорові додають такі яскраві українські особистості, як футболіст італійського Мілана Андрій Шевченко, легкоатлет Сергій Бубка, уславлені боксери брати Кличко та інші. І народ, не залежно від того чи на Донетччині, чи в Ужгороді, сприймає державний прапор як свій, хоча у рік десятиріччя незалежності не обходиться без розчарувань. Але розчарування ці викликає, як зауважив один український письменник, «не синьо-жовтий колір, а те, хто творить державні діла під цим стягом».
Як казав колись поет – «є дві святині найбільших, котрі до болю хвилюють у вирі життя – це мати, що привела мене в світ, і вітчизна, як основа земного буття». Для українців, як і для інших народів, уособленням матері і вітчизни є певне поєднання кольорів. З матір’ю пов’язана поезія і пісня на слова Дмитра Павличка «Два кольори», де йдеться, як ви пам’ятаєте, про чергування червоного і чорного, з вітчизною ж - жовтий і синій кольори. Хоча не завжди було так.
Найдавніші українські прапорні полотнища були трикутно-клинової форми. На рубежі 13-14 століть з’явилися чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Найбільш вживаними кольорами у народу були червоний, далі білий, блакитний, рідко – жовтий. Були й відповідні сполучення кольорів – на прапорі Київської держави червоного кольору був злотий тризуб або двозуб, на полотнищі Галицько-Волинського князівства - на блакитному фоні золотий лев. За козацько-гетьманської доби з’являється переважаючий малиновий колір прапорів, на яких зоображали білого Архістратиґа Михаїла або ж білий хрест, до цих додавалися інколи жовто-блакитні прапори куренів або паланок. Напередодні ліквідації Січі в другій половині 18 століття нараховувалося вісім адміністративно-територіальних паланок очолюваних полковниками. З упадком Гетьманщини та приєднанням Центральної та Західної України до Росії і Австрії український прапор зник. На початку ХХ століття у Галичині з’явився жовто-блакитний прапор, який прийняли українські січові стрільці.
Жовто-блакитне поєднання кольорів було і на прапорові Української Народної Республіки. За гетьманату порядок кольорів змінився. Блакитно-жовті кольори прапорів були і в ЗУНРу і в Карпатської України березня 1939 року. А суперечки на еміграції призвели до тимчасового компромісу і постановою Української Національної Ради від 26 червня 1949 року відзначено, що до остаточного виготовлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде блакитно-жовтий. Хоча саме таке розміщення кольорів за древньою традицією не є сприятливим і класичним набором для прапора держави є триколор.
Як би там не було але нинішній український прапор, синьо - жовтий стяг – світ спрямає без будь-яких заперечень. Особливо це помітно на великих міжнародних спортивних змаганнях. Популярності цьому прапорові додають такі яскраві українські особистості, як футболіст італійського Мілана Андрій Шевченко, легкоатлет Сергій Бубка, уславлені боксери брати Кличко та інші. І народ, не залежно від того чи на Донетччині, чи в Ужгороді, сприймає державний прапор як свій, хоча у рік десятиріччя незалежності не обходиться без розчарувань. Але розчарування ці викликає, як зауважив один український письменник, «не синьо-жовтий колір, а те, хто творить державні діла під цим стягом».
