Прага, 4 вересня 2001 – У вівторок з відкриттям осінньої сесії Верховної Ради України, як вважають, розпочалася нова політична гра з підготовки наступних парламентських виборів. Фахівці кажуть, що метою подібних політичної ігор є маскування політичними верхами своїх справжніх намірів, дійсних цілей та засобів їхнього досягнення. Часто політичні комбінації стають головними рисами життя тих, хто їх затіяв і відсувають на другий план реальність життя пересічних громадян, більшості суспільства. Тоді події розвиваються немов би у двох плоскостях, у двох паралельних світах. Як правило, наслідком таких ситуацій є обдурювання більшості, котра переважно не розуміє правил таких ігор або ж лише здогадується про їх справжній зміст.
Одним із видів політичної гри є маневрування певних політичних сил, щоб відвести розвиток якогось процесу у відповідному для них напрямку, корисному лишень для вузького кола людей. У таких ситуаціях відкриті пропозиції певних партій чи парламентських груп чи до уряду, чи до президента, або навпаки, можуть бути простим блефом, за яким, як правило, приховані справжні причини, про які відкрито не говориться, у всякому разі до того часу, поки не вдається вийти на шлях їх реалізації. Не дивно, що спостерігачі у ці вересневі дні вважають, що більшість у Верховній Раді займеться вимощуванням кращої дороги до нового парламенту. Де-хто переконаний, що президентське вето на новий виборчий закон буде легко подолане і передвиборчий горизонт відкриється новими, не баченими досі, міжпартійними блоками, яким сподобалася національно-державна політична риторика. Інша справа, що вона принесе народові.
У політичних іграх використовуються не лише замасковані заяви але й інтриги, таємні переговори, як це спостерігається на прикладі дій нинішніх комуністів, чи деяких інших партій в Україні. Масштаби політичних ігор залежать від ступеня розвинутості політичної орієнтації суспільства і характеру зв”язків між політичними силами та пересічними виборцями. Чим ширше коло учасників таких політичних ігор, тим більше шансів досягнення консенсусу на основі Конституції і діючих законів. А якщо народ є відірваним від закулісних процесів у владних верхах, то у нього є всі шанси бути знову обдуреним, бо він так і не дізнається про справжню ціну того чи іншого компромісу у тій чи іншій політичній грі. Велику роль у визначенні характеру останньої відіграють засоби масової інформації. Якщо вони у своїй більшості перебувають під контролем владних структур, то зрозуміло що останні використають пресу, телебачення, радіо та й Інтернет для маніпулювання, видавання бажаного за дійсне у свідомості більшості суспільства.
Відрив інтересів учасників політичних ігор від більшості суспільства таїть у собі небезпеку не лише обману громадян але й накопичення вибухового матеріалу, котрий несе у собі чималу руйнівну силу для цілісності цього суспільства. Декларування демократії з боку владних верхів, а, насправді, продовження користування нібито віджилими формами дій, як то - “телефонне право”, “діловий хабар”, “тіньові зв”язки”, “силовий тиск”, все це призводить до інколи й непередбачуваних суспільних вибухів та потрясінь, котрі перекидаються з однієї країни на цілі регіони, як це мало місце, наприклад, у колишній Югославії.
Поле дії замаскованих політичних ігор значно звужується в умовах високої організованості суспільства, його контролю за політичними силами, засобами інформації, в умовах реальної свободи особистості і небайдужості громадян до того, що відбувається в їхній країні.
Одним із видів політичної гри є маневрування певних політичних сил, щоб відвести розвиток якогось процесу у відповідному для них напрямку, корисному лишень для вузького кола людей. У таких ситуаціях відкриті пропозиції певних партій чи парламентських груп чи до уряду, чи до президента, або навпаки, можуть бути простим блефом, за яким, як правило, приховані справжні причини, про які відкрито не говориться, у всякому разі до того часу, поки не вдається вийти на шлях їх реалізації. Не дивно, що спостерігачі у ці вересневі дні вважають, що більшість у Верховній Раді займеться вимощуванням кращої дороги до нового парламенту. Де-хто переконаний, що президентське вето на новий виборчий закон буде легко подолане і передвиборчий горизонт відкриється новими, не баченими досі, міжпартійними блоками, яким сподобалася національно-державна політична риторика. Інша справа, що вона принесе народові.
У політичних іграх використовуються не лише замасковані заяви але й інтриги, таємні переговори, як це спостерігається на прикладі дій нинішніх комуністів, чи деяких інших партій в Україні. Масштаби політичних ігор залежать від ступеня розвинутості політичної орієнтації суспільства і характеру зв”язків між політичними силами та пересічними виборцями. Чим ширше коло учасників таких політичних ігор, тим більше шансів досягнення консенсусу на основі Конституції і діючих законів. А якщо народ є відірваним від закулісних процесів у владних верхах, то у нього є всі шанси бути знову обдуреним, бо він так і не дізнається про справжню ціну того чи іншого компромісу у тій чи іншій політичній грі. Велику роль у визначенні характеру останньої відіграють засоби масової інформації. Якщо вони у своїй більшості перебувають під контролем владних структур, то зрозуміло що останні використають пресу, телебачення, радіо та й Інтернет для маніпулювання, видавання бажаного за дійсне у свідомості більшості суспільства.
Відрив інтересів учасників політичних ігор від більшості суспільства таїть у собі небезпеку не лише обману громадян але й накопичення вибухового матеріалу, котрий несе у собі чималу руйнівну силу для цілісності цього суспільства. Декларування демократії з боку владних верхів, а, насправді, продовження користування нібито віджилими формами дій, як то - “телефонне право”, “діловий хабар”, “тіньові зв”язки”, “силовий тиск”, все це призводить до інколи й непередбачуваних суспільних вибухів та потрясінь, котрі перекидаються з однієї країни на цілі регіони, як це мало місце, наприклад, у колишній Югославії.
Поле дії замаскованих політичних ігор значно звужується в умовах високої організованості суспільства, його контролю за політичними силами, засобами інформації, в умовах реальної свободи особистості і небайдужості громадян до того, що відбувається в їхній країні.
