Київ, 1 жовтня 2001 - 19 вересня 1941 року німецька армія захопила Київ, і через п’ять днів радянські підпільники почали підривати будинки у центрі міста. А вже 28 вересня німецька влада наказала усім євреям Києва під загрозою смерті зібратися наступного ранку в урочищі Бабин Яр, де перед війною більшовики розстрілювали так званих «ворогів народу». Вимога німців мати при собі документи, коштовності та особисті речі породила серед мешканців чутки про переселення київських євреїв до Палестини.
29 та 30 вересня до Бабиного Яру прибули більшість євреїв Києва. Солдати відбирали в них особисте майно, змушували роздягнутися, виводили окремими групами на обрив і розстрілювали з кулеметів. Таким чином за два дні було знищено понад тридцять три тисячі людей. Наступні пошуки тих євреїв, що залишилися у місті, суттєво полегшувалися наявністю в них радянських паспортів із зазначенням національності. Проте десятки киян, ризикуючи життям, переховували євреїв у себе вдома.
Відтоді страти у Бабиному Яру відбувалися щовівторка і щоп’ятниці упродовж наступних двох років. Окрім євреїв та циган, там загинули полонені червоноармійці, учасники комуністичного підпілля, українські націоналісти на чолі з Оленою Телігою, – загалом близько ста тисяч чоловік.
Навесні 42-го року німецька влада створила у Бабиному Яру концтабір і у серпні-вересні примусила в’язнів відкопувати та спалювати тіла розстріляних, а попіл розсіювати по городах на околицях.
На початку шістдесятих років у середовищі київської інтеліґенції народилася традиція відзначення річниці трагедії євреїв. Незважаючи на переслідування радянською владою, число учасників цих заходів щороку зростало, тож комуністичне керівництво ухвалило рішення засипати Бабин Яр. Він був перегороджений плотиною, і туди гідронамивом подавався ґрунт. 13 березня 61-го року плотина завалилася, потік глини з водою залив цілий район, що призвело до значних людських жертв. У середині 60-х років Бабин Яр був засипаний. На місці масової загибелі людей згодом був розбитий парк, збудовано житловий масив та телецентр.
29 та 30 вересня до Бабиного Яру прибули більшість євреїв Києва. Солдати відбирали в них особисте майно, змушували роздягнутися, виводили окремими групами на обрив і розстрілювали з кулеметів. Таким чином за два дні було знищено понад тридцять три тисячі людей. Наступні пошуки тих євреїв, що залишилися у місті, суттєво полегшувалися наявністю в них радянських паспортів із зазначенням національності. Проте десятки киян, ризикуючи життям, переховували євреїв у себе вдома.
Відтоді страти у Бабиному Яру відбувалися щовівторка і щоп’ятниці упродовж наступних двох років. Окрім євреїв та циган, там загинули полонені червоноармійці, учасники комуністичного підпілля, українські націоналісти на чолі з Оленою Телігою, – загалом близько ста тисяч чоловік.
Навесні 42-го року німецька влада створила у Бабиному Яру концтабір і у серпні-вересні примусила в’язнів відкопувати та спалювати тіла розстріляних, а попіл розсіювати по городах на околицях.
На початку шістдесятих років у середовищі київської інтеліґенції народилася традиція відзначення річниці трагедії євреїв. Незважаючи на переслідування радянською владою, число учасників цих заходів щороку зростало, тож комуністичне керівництво ухвалило рішення засипати Бабин Яр. Він був перегороджений плотиною, і туди гідронамивом подавався ґрунт. 13 березня 61-го року плотина завалилася, потік глини з водою залив цілий район, що призвело до значних людських жертв. У середині 60-х років Бабин Яр був засипаний. На місці масової загибелі людей згодом був розбитий парк, збудовано житловий масив та телецентр.
