Київ, 2 жовтня 2001 - 30 жовтня розпочався візит до України місії Міжнародної організації праці, яку очолив виконавчий директор Міжнародного бюро праці Карі Тапані Тапіола. 2 жовтня у рамках візиту розпочалась реалізація технічного співробітництва між Україною та МОП, мета якого – посилити роль профспілок та працедавців у розвитку соціального діалогу, забезпечити рівні права чоловікам та жінкам у сфері праці і підготувати проект нового трудвого кодексу України. Проект співпраці між Україною і Міжнародною організацією праці має назву “Україна – сприяння основним принципам та правам у світі праці”, його тривалість – два роки. Донором проекту виступає Департамент праці США, який виділяє понад два з половиною мільйони американських доларів на його реалізацію. Міністр праці України Іван Сахань повідомив, що це не перший проект, який українська сторона реалізовує за активної участі і сприяння МОП.
Карі Тапані Тапіола з не меншим оптимізмом, аніж Іван Сахань, розповів про співпрацю з українським урядом – так, на теренах України МОП має вісім проектів у галузі соціально-трудових відносин, реформування статистики праці, гендерної політики тощо. І все можна було би сприйняти як великий успіх і для міжнародної організації праці, і для України, якби не існувало досить сумного підґрунтя для подібних проектів. А саме – справжнісінької соціальної кризи в Україні, яка виявляється у зростанні так званого “скритого безробіття” і наявності тих чотирьох п”ятих опитаних експертами МОП українців, котрі називають себе “бідними” і “дуже бідними”.
Міжнародне бюро праці напередодні презентації нового проекту оприлюднило шокуючу статистику: так, тільки три відсотки українських родин живуть вище прожиткового мінімуму у триста гривень. За останні роки ринок праці зменшився на третину, при цьому обсяги промислового виробництва зменшилися на сорок відсотків. А у підсумку зросла кількість безробітних і з”явився “тіньовий ринок праці”. Офіційна статистика повідомляє про 5-відсотковий рівень безробіття – натомість Бюро, проаналізувавши різні українські джерела, наводить цифру 12 відсотків – і вважає, що реальна кількість безробітних набагато вища. Адже українська статистика чомусь не приділяє уваги тисячам освітян, інженерів, колишніх працівників науково-дослідних інститутів та лабораторій, котрі за десять років незалежності засвоїли професію продавців китайського чи турецького “ширпотребу” або російських книжок. Владоможці можуть підписувати скільки завгодно угод і реалізовувати енну кількість міжнародних проектів – але навряд чи без реформування цілої системи економічних відносин, запровадження не олігархічних, а справжніх ринкових відносин у державі зменшиться кількість безробітних двадцяти- і сорокарічних, “гуманітаріїв” і “технарів”
Карі Тапані Тапіола з не меншим оптимізмом, аніж Іван Сахань, розповів про співпрацю з українським урядом – так, на теренах України МОП має вісім проектів у галузі соціально-трудових відносин, реформування статистики праці, гендерної політики тощо. І все можна було би сприйняти як великий успіх і для міжнародної організації праці, і для України, якби не існувало досить сумного підґрунтя для подібних проектів. А саме – справжнісінької соціальної кризи в Україні, яка виявляється у зростанні так званого “скритого безробіття” і наявності тих чотирьох п”ятих опитаних експертами МОП українців, котрі називають себе “бідними” і “дуже бідними”.
Міжнародне бюро праці напередодні презентації нового проекту оприлюднило шокуючу статистику: так, тільки три відсотки українських родин живуть вище прожиткового мінімуму у триста гривень. За останні роки ринок праці зменшився на третину, при цьому обсяги промислового виробництва зменшилися на сорок відсотків. А у підсумку зросла кількість безробітних і з”явився “тіньовий ринок праці”. Офіційна статистика повідомляє про 5-відсотковий рівень безробіття – натомість Бюро, проаналізувавши різні українські джерела, наводить цифру 12 відсотків – і вважає, що реальна кількість безробітних набагато вища. Адже українська статистика чомусь не приділяє уваги тисячам освітян, інженерів, колишніх працівників науково-дослідних інститутів та лабораторій, котрі за десять років незалежності засвоїли професію продавців китайського чи турецького “ширпотребу” або російських книжок. Владоможці можуть підписувати скільки завгодно угод і реалізовувати енну кількість міжнародних проектів – але навряд чи без реформування цілої системи економічних відносин, запровадження не олігархічних, а справжніх ринкових відносин у державі зменшиться кількість безробітних двадцяти- і сорокарічних, “гуманітаріїв” і “технарів”
