Івано-Франківськ, 3 жовтня 2001 - Такі чи інші варіанти майбутньої історії країни залишаються зараз лише прогнозами. Однак чи не стануть вони завтра українською реальністю? На це не наважиться відповісти зараз найвідважніший аналітик. Щоправда, над цією темою принаймні можна порозмірковувати...
Розмови на тему, що було б, якби, в середовищі українців уже стали звичними. Більше того – вони набили певну оскому. Однак прогнозування варіанту, що на Україні міг би з’явитися шляхетний національний диктатор, як правило, зводяться до констатації єдиного факту: от нам би українського піночета, тоді б … Розмовляючи з одним зі своїх приятелів, я довідався про його власний варіант розвитку подій найближчого майбутнього, якщо б в Україні до влади прийшов не лише шляхетний, але й національно свідомий диктатор. Перший і негайний крок, за словами приятеля, це негайна й тотальна приватизація. А ще, без сумніву, українізація, без силового тиску, але з чіткими урядовими та президентськими розпорядженнями, яких необхідно неухильно дотримуватися, а не, скажімо, нехтувати, як це зараз робиться із Законом про вживання української мови. Окрім цього, негайне й обов’язкове повернення до паспортів графи “національність”, скасування приписки. Тотальна українізація всіх силових відомств та армії. І це, зрештою, далеко не повний перелік тих кроків, які зробить український диктатор. Зміна шкільних та вузівських програм, підтримка національних наукових установ, марш ветеранів дивізії “СС-Галичина” в Києві на День святої Покрови. І врешті у все це майже не віриться. Майже. Однак кожен найфантастичніший проект стає реальністю лише за умови, що в нього повірять бодай частина тих, хто справді здатні не лише створити українського диктатора, але й успішно його привести до влади. Отак спершу посміхаючись та іронізуючи над фантазіями приятеля, я й сам задумався над тим, що Україні бракує зараз лідера. І якщо його назвати диктатором, то від цього, очевидно, нічого не зміниться. Україна чекає на національного диктатора. Хай навіть це комусь зараз лише видається химерним прогнозом.
Розмови на тему, що було б, якби, в середовищі українців уже стали звичними. Більше того – вони набили певну оскому. Однак прогнозування варіанту, що на Україні міг би з’явитися шляхетний національний диктатор, як правило, зводяться до констатації єдиного факту: от нам би українського піночета, тоді б … Розмовляючи з одним зі своїх приятелів, я довідався про його власний варіант розвитку подій найближчого майбутнього, якщо б в Україні до влади прийшов не лише шляхетний, але й національно свідомий диктатор. Перший і негайний крок, за словами приятеля, це негайна й тотальна приватизація. А ще, без сумніву, українізація, без силового тиску, але з чіткими урядовими та президентськими розпорядженнями, яких необхідно неухильно дотримуватися, а не, скажімо, нехтувати, як це зараз робиться із Законом про вживання української мови. Окрім цього, негайне й обов’язкове повернення до паспортів графи “національність”, скасування приписки. Тотальна українізація всіх силових відомств та армії. І це, зрештою, далеко не повний перелік тих кроків, які зробить український диктатор. Зміна шкільних та вузівських програм, підтримка національних наукових установ, марш ветеранів дивізії “СС-Галичина” в Києві на День святої Покрови. І врешті у все це майже не віриться. Майже. Однак кожен найфантастичніший проект стає реальністю лише за умови, що в нього повірять бодай частина тих, хто справді здатні не лише створити українського диктатора, але й успішно його привести до влади. Отак спершу посміхаючись та іронізуючи над фантазіями приятеля, я й сам задумався над тим, що Україні бракує зараз лідера. І якщо його назвати диктатором, то від цього, очевидно, нічого не зміниться. Україна чекає на національного диктатора. Хай навіть це комусь зараз лише видається химерним прогнозом.