Київ, 29 жовтня 2001 - З 49,2 мільйонів жителів України 15, 7 – тобто 32 відсотки—проживає в сільській місцевості. Тому ухвалення Верховною Радою Земельного кодексу, проект якого чомусь ніде не публікувався у широкій пресі, викликало різноманітні, часом протилежні оцінки.
Повідомлення , які ми одержуємо від кореспондентів, породжують чимало запитань, і головне з них - чи справді земля потрапить до рук саме селян, а не тих, на кого вони власне працювали впродовж останніх років, не отримуючи за свою працю часто жодної копійки?
Ще одне тому свідчення - події на землях колишнього радгоспу “Вишеньківський”,в якому працювали жителі сіл Гнідин і Вишеньки Бориспільського району Київської області.
Після того, як колишні керівники пустили радгосп з торбою по світу, і він повністю збанкрутів, його перетворили в колективне сільгосппідприємство, хоча його Статут не встигли зареєструвати. У 97-у році селянам почали видавати земельні Сертифікати, але землі в натурі так і не виділили. А тут до новоствореного господарства почали пред”являти претензії колишні кредитори, і на його майно разом з землею наклали арешт.
Оскільки землі колишнього радгоспу знаходяться за кілька кілометрів від Києва, у них швидко знайшлися нові господарі, про котрих місцеві селяни навіть не здогадувалися.
Один з ініціаторів фермерського руху в Україні - представник власників сертифікатів села Вишеньки Ігор Тарасенко, вважає, що керівники Бориспільського району спеціально створили таку ситуацію, щоб роздати землі потрібним людям. Селян же просто обдурюють. Фактично, вся орна земля колишнього радгоспу може перейти до рук одного з таких потрібних людей. А що ж з луками, кому сподобалися вони?. Тут теж нові, не менш відомі господарі.
Селяни розповідають, що поблизу хутора Петровського на землях їхнього господарства ведеться пожвавлене будівництво котеджів. Потім вони продаються , і на кожному з них ті, хто незаконно одержав земельні наділи, одержують шалені прибутки.
Звертання до президента України залишилися безрезультатними. Селяни у відчаї, вони розуміють, що вони і їхні діти можуть залишитися без засобів до існування, і їхні плани створити на базі колишнього радгоспу закрите акціонерне товариство зазнають краху. Соціальне напруження в селах зростає, люди з ненавистю дивляться в бік нових господарів.
Чи розуміють ситуацію у високих владних кабінетах?
Сільський люмпен-пролетаріат, що створюється сьогодні непродуманими діями влади, стане відвертим ворогом того середнього класу, про створення якого так люблять “розводити” ідеологи нових сільських реформ.
Повідомлення , які ми одержуємо від кореспондентів, породжують чимало запитань, і головне з них - чи справді земля потрапить до рук саме селян, а не тих, на кого вони власне працювали впродовж останніх років, не отримуючи за свою працю часто жодної копійки?
Ще одне тому свідчення - події на землях колишнього радгоспу “Вишеньківський”,в якому працювали жителі сіл Гнідин і Вишеньки Бориспільського району Київської області.
Після того, як колишні керівники пустили радгосп з торбою по світу, і він повністю збанкрутів, його перетворили в колективне сільгосппідприємство, хоча його Статут не встигли зареєструвати. У 97-у році селянам почали видавати земельні Сертифікати, але землі в натурі так і не виділили. А тут до новоствореного господарства почали пред”являти претензії колишні кредитори, і на його майно разом з землею наклали арешт.
Оскільки землі колишнього радгоспу знаходяться за кілька кілометрів від Києва, у них швидко знайшлися нові господарі, про котрих місцеві селяни навіть не здогадувалися.
Один з ініціаторів фермерського руху в Україні - представник власників сертифікатів села Вишеньки Ігор Тарасенко, вважає, що керівники Бориспільського району спеціально створили таку ситуацію, щоб роздати землі потрібним людям. Селян же просто обдурюють. Фактично, вся орна земля колишнього радгоспу може перейти до рук одного з таких потрібних людей. А що ж з луками, кому сподобалися вони?. Тут теж нові, не менш відомі господарі.
Селяни розповідають, що поблизу хутора Петровського на землях їхнього господарства ведеться пожвавлене будівництво котеджів. Потім вони продаються , і на кожному з них ті, хто незаконно одержав земельні наділи, одержують шалені прибутки.
Звертання до президента України залишилися безрезультатними. Селяни у відчаї, вони розуміють, що вони і їхні діти можуть залишитися без засобів до існування, і їхні плани створити на базі колишнього радгоспу закрите акціонерне товариство зазнають краху. Соціальне напруження в селах зростає, люди з ненавистю дивляться в бік нових господарів.
Чи розуміють ситуацію у високих владних кабінетах?
Сільський люмпен-пролетаріат, що створюється сьогодні непродуманими діями влади, стане відвертим ворогом того середнього класу, про створення якого так люблять “розводити” ідеологи нових сільських реформ.
