Київ, 21 листопада 2001 - Прихід до керма Мінпаливенерго одного із лідерів Партії регіонів та неофіційного ідеолога “Індустріального союзу Донбасу”, фактично, означає, що право контролю над енергетичним сектором держави отримали представники донецького політико-фінансового угруповання.
Відставку Станіслава Сташевського навряд чи можна назвати несподіванкою. Радше це - логічне завершення міністерської кар’єри Станіслава Телісфоровича, який упродовж останніх восьми місяців, здається, намагався з’ясувати для себе, чим паливно-енергетичний комплекс держави відрізняється від “Київміськбуду” та київської мерії, де він свого часу допомагав господарювати Олександрові Омельченку. Сташевський був неофітом не лише у енергетиці, але й у великій політиці. На тлі своїх попередників - Сергія Тулуба та Сергія Єрмилова, яких чітко персоніфікували із тією чи іншою політико-фінансовою групою, соратник київського мера справді був нейтральною політичною фігурою. Очевидно, ця, так би мовити, “позаблоковість”, яка свого часу сподобалась прем’єрові Ющенку, перетворилася на його серйозний недолік і стала небезпечною для всього уряду. Оскільки паливно-енергетичний комплекс традиційно вважається ахілесовою п’ятою уряду і відсутність патронату над Кабміном однієї із фінансово-політичних груп може дуже дорого йому обійтися.
Хоча прем’єр Анатолій Кінах і стверджує, що зміна керівника Мінпаливенерго не є наслідком тиску окремих політичних та фінансових груп. Повірити у це , можливо, і можна було б, якщо б не причетність новопризначеного міністра палива та енергетики Віталія Гайдука до “Індустріального союзу Донбасу”. Як вважає директор енергетичних програм Українського центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова Володимир Саприкін, у призначенні Віталія Гайдука міністром, все ж таки присутній політичний елемент.
Звісно, Віталій Андрійович, на відміну від свого попередника, розуміється на паливно-енергетичному комплексі – з січня двотисячного по квітень дві тисячі першого він обіймав посаду першого заступника міністра палива та енергетики. Утім, його приналежність до донецької групи, а віднедавна - і до блоку “За єдину Україну”, де він виконував роль співкоординатора від Партії регіонів, аж ніяк не в’яжеться із його аполітичністю. Прихід Гайдука до керма Мінпаливенерго, де-факто, означає, що донеччани разом із правом контролювати паливно-енергетичний комплекс взяли на себе відповідальність за уряд Анатолія Кінаха. Координатор програм Міжнародного інституту енергозбереження Вадим Дюканов каже, що, окрім приналежності до донецького регіону, Гайдук характеризується і причетністю до сильного вугільного лобі.
Новопризначений енергетичний міністр уже встиг заявити, що не має наміру проводити кардинальні реформи у паливно-енергетичному комплексі. Чим Гайдук збирається займатися на своєму робочому місці, він не уточнив. А шкода.
Відставку Станіслава Сташевського навряд чи можна назвати несподіванкою. Радше це - логічне завершення міністерської кар’єри Станіслава Телісфоровича, який упродовж останніх восьми місяців, здається, намагався з’ясувати для себе, чим паливно-енергетичний комплекс держави відрізняється від “Київміськбуду” та київської мерії, де він свого часу допомагав господарювати Олександрові Омельченку. Сташевський був неофітом не лише у енергетиці, але й у великій політиці. На тлі своїх попередників - Сергія Тулуба та Сергія Єрмилова, яких чітко персоніфікували із тією чи іншою політико-фінансовою групою, соратник київського мера справді був нейтральною політичною фігурою. Очевидно, ця, так би мовити, “позаблоковість”, яка свого часу сподобалась прем’єрові Ющенку, перетворилася на його серйозний недолік і стала небезпечною для всього уряду. Оскільки паливно-енергетичний комплекс традиційно вважається ахілесовою п’ятою уряду і відсутність патронату над Кабміном однієї із фінансово-політичних груп може дуже дорого йому обійтися.
Хоча прем’єр Анатолій Кінах і стверджує, що зміна керівника Мінпаливенерго не є наслідком тиску окремих політичних та фінансових груп. Повірити у це , можливо, і можна було б, якщо б не причетність новопризначеного міністра палива та енергетики Віталія Гайдука до “Індустріального союзу Донбасу”. Як вважає директор енергетичних програм Українського центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова Володимир Саприкін, у призначенні Віталія Гайдука міністром, все ж таки присутній політичний елемент.
Звісно, Віталій Андрійович, на відміну від свого попередника, розуміється на паливно-енергетичному комплексі – з січня двотисячного по квітень дві тисячі першого він обіймав посаду першого заступника міністра палива та енергетики. Утім, його приналежність до донецької групи, а віднедавна - і до блоку “За єдину Україну”, де він виконував роль співкоординатора від Партії регіонів, аж ніяк не в’яжеться із його аполітичністю. Прихід Гайдука до керма Мінпаливенерго, де-факто, означає, що донеччани разом із правом контролювати паливно-енергетичний комплекс взяли на себе відповідальність за уряд Анатолія Кінаха. Координатор програм Міжнародного інституту енергозбереження Вадим Дюканов каже, що, окрім приналежності до донецького регіону, Гайдук характеризується і причетністю до сильного вугільного лобі.
Новопризначений енергетичний міністр уже встиг заявити, що не має наміру проводити кардинальні реформи у паливно-енергетичному комплексі. Чим Гайдук збирається займатися на своєму робочому місці, він не уточнив. А шкода.
