Київ, 3 грудня 2001 - Звіт про релігійну свободу у світі, вже втретє підготовлений Державним департаментом США на виконання Акта про міжнародну релігійну свободу, цього року оприлюднено із запізненням. Але все-таки оприлюднено. Припущення, що США не наважаться зробити це через небажання дратувати своїх союзників по антитерористичній операції з числа ісламських країн, де брутально порушуються релігійні свободи, не справдилися. Нагадаємо, що Акт про міжнародну релігійну свободу виріс із занепокоєння громадської думки США переслідуваннями християн у багатьох країнах сучасного світу і став законом 27 жовтня 1998 р. Він зобов’язує Президента Сполучених Штатів застосовувати до порушників так звані президентські акції, - від конфедиційної заяви, яка не з’явиться в пресі до блокування комерційних угод. Яким постає на сторінках величезного звіту стан релігійної свободи в світі і в Україні?
Звіт пропонує таку класифікацію країн, в яких відбуваються порушення релігійних свобод.
Перша категорія - це країни, в яких тоталітарні або авторитарні режими цілковито контролюють найменші вияви релігійних почуттів, де саме існування релігійних організацій можливе тією мірою, якою вони віддані режимові і де релігійні свободи придушуються особливо брутально та виключно жорстоко. До цієї категорії належить Афганістан, де впродовж останнього року було вбито велику кількість представників шиїтської меншини, знищено за наказом уряду Талібан безцінні статуї Будди, а немусульманам заборонялося мешкати в районах проживання визнавців ісламу і наказувалося позначати свої домівки. До цієї категорії належить і Бірма, де відбувається примусова “буддизація” етнічних меншин, насильство проти християн і мусульман, побиття духовенства солдатами, а також Китай, Куба, Лаос, В’єтнам та Північна Корея.
Друга категорія - це країни, де здійснюється політика державної ворожнечі стосовно релігійних меншин і так званих “невизнаних” державою релігій. Зокрема, безпосередньо урядом Іраку роздмухуються антибахаїстські й антиєврейські настрої; в Ірані мусульмани-шиїти піддаються відвертій дискримінації, а їхні святині плюндруються; в Пакистані закон про блюзнірство унеможливлює вільне сповідання будь-якої релігії, крім ісламу. Що ж стосується Саудівської Аравії, то тут висновок звіту категоричний: “Свободи релігії у цій країни не існує”. До країн другої категорії віднесено також Туркменістан, Судан та Узбекистан.
Третя категорія країни, де держава ігнорує проблеми переслідування та дискримінацію релігійних меншин і невизнаних релігій. Як правило, ці переслідування здійснюються представниками релігійних більшостей, а уряди не вживають необхідних заходів для недопущення насильства. Це стосується Індії, де індуїстські радикали вимагають насильницької “індуїзації” християн і мусульман, Індонезії, де спалахи релігійної нетерпимості вийшли з-під контролю уряду і спричинилися до погромів церков та вбивств багатьох людей; Нігерії, де введення елементів шаріату в десяти північних штатах призвело до кривавих сутичок, а також Єгипту.
Четверта категорія - країни, де запроваджено дискримінаційні законодавства чи здійснюється політика дискримінації певних релігійних спільнот. До цієї категорії віднесено 12 відмінних за історико-культурними традиціями й суспільно-політичним устроєм країн. Серед них такі різні країни як Білорусь та Малайзія, Румунія та Йорданія, Росія та Бруней.
Нарешті, п’ята категорія - це розвинуті демократичні країни - Австрія, Бельгія, Німеччина, Франція - які досягли дуже високих показників у сфері прав людини, але певні релігійні спільноти мають там проблеми – незмірні, звичайно, із тими, які ми зустрічаємося у країнах Азії та Африки, – йдеться про посилений моніторинг діяльності окремих релігійних спільнот і відмову частині з них у правовому статусі, на який ці спільноти претендують.
Стан релігійної свободи в Україні у Звіті отримав загалом доволі позитивну оцінку. У ньому підкреслюється, що “Конституція України та Закон про свободу совісті запроваджують релігійну свободу, і уряд в цілому поважає це на практиці. За звітний період ставлення уряду до свободи релігії дещо покращилося, хоча релігійні організації ще відчувають бюрократичні труднощі при реєстрації на місцевому рівні”.
Джерелами загрози релігійній свободі безпосередньо в Україні звіт вважає міжправославні відносини та встановлення хрестів на місцях або поблизу іудейських чи мусульманських місць поховань. Водночас, як це підкреслюється в узагальнюючому фрагменті документу, досягнення в сфері релігійної свободи ніде не можуть вважатися незворотними, поки існує несвобода в інших сферах і, по-друге, поки суспільство не усвідомить необхідність постійної, щоденної і щогодинної боротьби за розширення меж свободи.
Звіт пропонує таку класифікацію країн, в яких відбуваються порушення релігійних свобод.
Перша категорія - це країни, в яких тоталітарні або авторитарні режими цілковито контролюють найменші вияви релігійних почуттів, де саме існування релігійних організацій можливе тією мірою, якою вони віддані режимові і де релігійні свободи придушуються особливо брутально та виключно жорстоко. До цієї категорії належить Афганістан, де впродовж останнього року було вбито велику кількість представників шиїтської меншини, знищено за наказом уряду Талібан безцінні статуї Будди, а немусульманам заборонялося мешкати в районах проживання визнавців ісламу і наказувалося позначати свої домівки. До цієї категорії належить і Бірма, де відбувається примусова “буддизація” етнічних меншин, насильство проти християн і мусульман, побиття духовенства солдатами, а також Китай, Куба, Лаос, В’єтнам та Північна Корея.
Друга категорія - це країни, де здійснюється політика державної ворожнечі стосовно релігійних меншин і так званих “невизнаних” державою релігій. Зокрема, безпосередньо урядом Іраку роздмухуються антибахаїстські й антиєврейські настрої; в Ірані мусульмани-шиїти піддаються відвертій дискримінації, а їхні святині плюндруються; в Пакистані закон про блюзнірство унеможливлює вільне сповідання будь-якої релігії, крім ісламу. Що ж стосується Саудівської Аравії, то тут висновок звіту категоричний: “Свободи релігії у цій країни не існує”. До країн другої категорії віднесено також Туркменістан, Судан та Узбекистан.
Третя категорія країни, де держава ігнорує проблеми переслідування та дискримінацію релігійних меншин і невизнаних релігій. Як правило, ці переслідування здійснюються представниками релігійних більшостей, а уряди не вживають необхідних заходів для недопущення насильства. Це стосується Індії, де індуїстські радикали вимагають насильницької “індуїзації” християн і мусульман, Індонезії, де спалахи релігійної нетерпимості вийшли з-під контролю уряду і спричинилися до погромів церков та вбивств багатьох людей; Нігерії, де введення елементів шаріату в десяти північних штатах призвело до кривавих сутичок, а також Єгипту.
Четверта категорія - країни, де запроваджено дискримінаційні законодавства чи здійснюється політика дискримінації певних релігійних спільнот. До цієї категорії віднесено 12 відмінних за історико-культурними традиціями й суспільно-політичним устроєм країн. Серед них такі різні країни як Білорусь та Малайзія, Румунія та Йорданія, Росія та Бруней.
Нарешті, п’ята категорія - це розвинуті демократичні країни - Австрія, Бельгія, Німеччина, Франція - які досягли дуже високих показників у сфері прав людини, але певні релігійні спільноти мають там проблеми – незмірні, звичайно, із тими, які ми зустрічаємося у країнах Азії та Африки, – йдеться про посилений моніторинг діяльності окремих релігійних спільнот і відмову частині з них у правовому статусі, на який ці спільноти претендують.
Стан релігійної свободи в Україні у Звіті отримав загалом доволі позитивну оцінку. У ньому підкреслюється, що “Конституція України та Закон про свободу совісті запроваджують релігійну свободу, і уряд в цілому поважає це на практиці. За звітний період ставлення уряду до свободи релігії дещо покращилося, хоча релігійні організації ще відчувають бюрократичні труднощі при реєстрації на місцевому рівні”.
Джерелами загрози релігійній свободі безпосередньо в Україні звіт вважає міжправославні відносини та встановлення хрестів на місцях або поблизу іудейських чи мусульманських місць поховань. Водночас, як це підкреслюється в узагальнюючому фрагменті документу, досягнення в сфері релігійної свободи ніде не можуть вважатися незворотними, поки існує несвобода в інших сферах і, по-друге, поки суспільство не усвідомить необхідність постійної, щоденної і щогодинної боротьби за розширення меж свободи.
