Івано-Франківськ, 13 грудня 2001 - У передмісті міста Калуша, що на Прикарпатті, знаходиться невелика лікарня. Висококваліфікованому персоналу цієї медичної установи доводиться не лише лікувати хворих, але й вирішувати численні господарські питання. Тих, хто потрапляє сюди на лікування, вражає занедбаність лікарні і тотальне нехтування проблем медиків та хворих з боку місцевої влади.
Право на безплатну і повноцінну медичну допомогу передбачено громадянам України Конституцією. Зрештою, це одна з необхідних умов для того, щоб стати цивілізованою європейською країною, про що так багато говориться на найвищому державному рівні упродовж останніх років. Реальні життєві приклади, однак, заперечують оптимістичні запевнення та прогнози державних чиновників. У передмісті міста Калуша, так званих Підгірках на Івано-Франківщині, розташована невелика лікарня. Незважаючи на те, що тут працює висококваліфікований персонал, побутові умови в цій лікувальній установі є, без перебільшення, жахливими. Для прикладу, зателефонувати з лікарні практично неможливо. Майже всі апарати не працюють. В кожному відділі 10 чи 11 палат, у яких багато хворих. Натомість вони користуються лише двома унітазами. В туалетах дуже часто немає води. Отож про якусь елементарну гігієну мова не ведеться. В лікарні багато різноманітного медичного устаткування, привезеного з-за кордону як гуманітарна допомога. Однак немає фахівців-техніків, які б підтримували обладнання в належному стані. Потребує реконструкції і сама будівля лікарні. Медики намагаються самостійно, наскільки їм дозволяють можливаості, вирішувати побутові проблеми, для того щоб бодай якось полегшити становище хворих. Не лише управління охорони здоров»я обласної держадміністрації, але й Калуська мерія не звертають належної уваги на гострі проблеми цьогО лікувального закладу. З одного боку, це начебто цілком локальний приклад. З іншого – він характеризує стан медичних установ в українській провінції. А як же тоді із гарантованим законами правом на охорону здоров»я? Відповіді на це запитання поки що немає, як і немає реальних підстав для того, щоб нашу державу називати європейською.
Право на безплатну і повноцінну медичну допомогу передбачено громадянам України Конституцією. Зрештою, це одна з необхідних умов для того, щоб стати цивілізованою європейською країною, про що так багато говориться на найвищому державному рівні упродовж останніх років. Реальні життєві приклади, однак, заперечують оптимістичні запевнення та прогнози державних чиновників. У передмісті міста Калуша, так званих Підгірках на Івано-Франківщині, розташована невелика лікарня. Незважаючи на те, що тут працює висококваліфікований персонал, побутові умови в цій лікувальній установі є, без перебільшення, жахливими. Для прикладу, зателефонувати з лікарні практично неможливо. Майже всі апарати не працюють. В кожному відділі 10 чи 11 палат, у яких багато хворих. Натомість вони користуються лише двома унітазами. В туалетах дуже часто немає води. Отож про якусь елементарну гігієну мова не ведеться. В лікарні багато різноманітного медичного устаткування, привезеного з-за кордону як гуманітарна допомога. Однак немає фахівців-техніків, які б підтримували обладнання в належному стані. Потребує реконструкції і сама будівля лікарні. Медики намагаються самостійно, наскільки їм дозволяють можливаості, вирішувати побутові проблеми, для того щоб бодай якось полегшити становище хворих. Не лише управління охорони здоров»я обласної держадміністрації, але й Калуська мерія не звертають належної уваги на гострі проблеми цьогО лікувального закладу. З одного боку, це начебто цілком локальний приклад. З іншого – він характеризує стан медичних установ в українській провінції. А як же тоді із гарантованим законами правом на охорону здоров»я? Відповіді на це запитання поки що немає, як і немає реальних підстав для того, щоб нашу державу називати європейською.
