Симферополь, 14 грудня 2001 - В Криму у грудні відзначили 110 річницю з дня народження видатного білоруського поета Максима Богдановича. За своє коротке життя Максим Богданович тричі бував у Криму. У 1917 році під час останньої поїздки на Кримський півострів - він помер і назавжди залишився в скелястій ялтинській землі.
Попри те, що Максим Богданович прожив коротке життя – неповні 26 років, він встиг стати класиком білоруської літератури, творцем сучасної літературної білоруської мови. Як пише кримська дослідниця творчості і життя поета Тетана Барська, Максим Богданович – сучасник і соратник Якуба Коласа – залишив після себе глибоку своєрідну лірику, поеми і балади, написані за народними мотивами, збагатив білоруську літературу художніми перекладами світової класики, писав публіцистичні статті, створив перший сучасний білоруський буквар, працював над створенням хрестоматії для білоруської школи. Якби не підступна хвороба, Максим Богданович приніс би набагато більше корисного і потрібного для своєї Білорусі, яку він палко любив і називав “бідною, далекою своєю стороною”.
Вперше молодий поет потрапив до Криму у 1909 році, коли його, хворого на туберкульоз в Ялту привіз батько. Тут він написав відомі свої вірші “Я хворий, я безкрилий поет”, “Пітьма”, “На чужині”. У 1915 році він побував у Феодосії, Коктебелі, Старому Криму. Згодом це перебування на Кримському півострові Максим Богданович описав у серії нарисів “З літніх вражень”. Востаннє поет приїхав до Криму у березні 1917 року уже дуже важко хворим. Тоді він писав: “Знайшов у Ялті гарну кімнату з окремим входом, вікна на море, чудовий вигляд. Пів дня світить сонце, балкон є, навкола будинку сад... Кімната, значить, хороша, а здоров’я моє пішло не вгору, а під гору”, кінець цитати. За кілька днів Максим Богданович, змучений та одинокий – помирає. Похований він на Ялтинському кладовищі, де в 1927 році було встановлено невеликий пам’ятний знак, чомусь із червоною зіркою, хоча поет ніколи не був прихильником більшовиків. Більше того, за всіма канонами він підпадав під категорію буржуазних націоналістів – білоруських.
Щороку кримська білоруська громада відзначає день народження і річницю смерті видатного оспівувача Білорусі. До могили поета лягають скромні букети квітів. Цього року у грудні в Ялті відбувся фестиваль народної творчості “Білорусь – моя пісня”, присвячений Максиму Богдановичу. Втім, як правило,офіційні гості з Білорусі рідко відвідують такі заходи і практично не бувають на могилі білоруського класика. Причина в тому, що молодий поет із захопленням писав про Пагоню – національний біло-червоно-білий прапор і герб білорусів – заборонені символи у сьогоднійній лукашенківській Білорусі - “бідній, далекій стороні”.
Попри те, що Максим Богданович прожив коротке життя – неповні 26 років, він встиг стати класиком білоруської літератури, творцем сучасної літературної білоруської мови. Як пише кримська дослідниця творчості і життя поета Тетана Барська, Максим Богданович – сучасник і соратник Якуба Коласа – залишив після себе глибоку своєрідну лірику, поеми і балади, написані за народними мотивами, збагатив білоруську літературу художніми перекладами світової класики, писав публіцистичні статті, створив перший сучасний білоруський буквар, працював над створенням хрестоматії для білоруської школи. Якби не підступна хвороба, Максим Богданович приніс би набагато більше корисного і потрібного для своєї Білорусі, яку він палко любив і називав “бідною, далекою своєю стороною”.
Вперше молодий поет потрапив до Криму у 1909 році, коли його, хворого на туберкульоз в Ялту привіз батько. Тут він написав відомі свої вірші “Я хворий, я безкрилий поет”, “Пітьма”, “На чужині”. У 1915 році він побував у Феодосії, Коктебелі, Старому Криму. Згодом це перебування на Кримському півострові Максим Богданович описав у серії нарисів “З літніх вражень”. Востаннє поет приїхав до Криму у березні 1917 року уже дуже важко хворим. Тоді він писав: “Знайшов у Ялті гарну кімнату з окремим входом, вікна на море, чудовий вигляд. Пів дня світить сонце, балкон є, навкола будинку сад... Кімната, значить, хороша, а здоров’я моє пішло не вгору, а під гору”, кінець цитати. За кілька днів Максим Богданович, змучений та одинокий – помирає. Похований він на Ялтинському кладовищі, де в 1927 році було встановлено невеликий пам’ятний знак, чомусь із червоною зіркою, хоча поет ніколи не був прихильником більшовиків. Більше того, за всіма канонами він підпадав під категорію буржуазних націоналістів – білоруських.
Щороку кримська білоруська громада відзначає день народження і річницю смерті видатного оспівувача Білорусі. До могили поета лягають скромні букети квітів. Цього року у грудні в Ялті відбувся фестиваль народної творчості “Білорусь – моя пісня”, присвячений Максиму Богдановичу. Втім, як правило,офіційні гості з Білорусі рідко відвідують такі заходи і практично не бувають на могилі білоруського класика. Причина в тому, що молодий поет із захопленням писав про Пагоню – національний біло-червоно-білий прапор і герб білорусів – заборонені символи у сьогоднійній лукашенківській Білорусі - “бідній, далекій стороні”.
