Київ, 14 грудня 2001 - Обурена ситуацією в телерадіопросторі України напередодні виборів Верховна Рада ухвалила Закон про обов‘язкове проведення теле- і радіо дебатів під час виборчої кампанії. Реакція виконавчої гілки влади не забарилася. З “Печерських пагорбів” надходить інформація, що Президент накладе своє “вето” на цей закон. Будуть чи ні публічні дебати кандидатів у депутати, я запитав керівника штабу блоку “Наша Україна” Петра Порошенка:
“Мені важко це сказати, але я думаю, що будь-які кроки, які забезпечать прозорість виборчого процесу і збільшать інформативність виборців про політичні сили – це є позитивні кроки”. А ось думка представника лівої опозиції, члена фракції Компартії Катерини Самойлик:
“Мені хотілося б, щоб вони відбулися. Я ось нещодавно повернулася з округів. Люди наші хочуть знати, що вирішує Верховна Рада України. Це просто їх нагальне питання. Я думаю правильно. Хай, як казав Петро 1: “Дурь каждого видна будет”. Але я впевнена, що президент цього не допустить, бо це буде суцільна критика того курсу, який він проводить”.
Закон про обов‘язкове проведення теле і радіо дебатів у парламенті доповідав представник правої опозиції Сергій Правденко, фракція партії “Батьківщина”:
“Якщо президент накладе вето, то ін остаточно розпишеться перед усім світом, що він проти свободи слова. Яке б пояснення не було – це буде трактування одне: він проти вільного зіткнення думок, проти права громадян отримувати інформацію з різних джерел. Я думаю, що громадська думка Європи буде реагувати”
Як правило, кожна влада насамперед дбає про владу, а вже потім про решту: державу, народ, міжнародний престиж, тощо. Тобто, влада, перш за все, намагається зберегти статус-кво, законсервувати те становище, в якому перебуває суспільство. І розумні володарі намагаються задовго до кінця терміну перебування при владі забезпечити відсутність різких змін, навіть, якщо їхня влада абсолютна і спадкова. У проблемах української влади напередодні парламентських виборів намагався розібратися мій колега Сергій Набока:
За винятком балтійських держав на всьому постсовєтському просторі до керма поприходили колишні секретарі як не центральних комітетів, то принаймні парткомів. І хоча, в основному, повсюди встановлено було, принаймні, позірно демократичний лад, який передбачає регулярну зміну влади – нікому не хочеться ставати перед судом, навіть перед судом преси, яка під новим керманичем, безперечно ж, заходиться критикувати й ВИКРИВАТИ попереднього – якщо їй на те дозволять. В азійських державах усе дуже просто: батько нації вічний і незмінний, а в разі наглої смерти – є діти та інші родичі, аби продовжити батьківську справу. У Росії попередній президент, фактично, призначив собі наступника-спадкоємця – то ж і не чуємо особливих викриттів на адресу пана Єльцина. До виборів українського президента часу багато. Але і президент, і його адміністрація, і усі причетні до великого бізнесу, який у даних умовах просто неможливий без “височайшого” дозволу та такого ж інтересу – вже опікуються цим питанням. Тим-то й дивно було б, якби пан Кучма та присні не брали б найактивнішої і безпосередньої участи у парламентських виборах. Ото ж і бачимо, як адміністративний ресурс – зокрема в особах пана Литвина та пана Горбуліна вкупі з прем’єр-міністром потроху розподіляється в різні партії та блоки – з прозорою метою: мати максимальну кількість депутатів, лояльних до статус-кво. Тобто – до нинішнього президента та його оточення.
Нинішнього президента та його довколишніх добре знає Сергій Телешун, колишній керівник управління з питань внутрішньої політики Адміністрації президента, а нині Президент Фонду “Співдружність”. Його по телефону записала Ірина Біла:
“Адміністративний ресурс буде. Він існує незалежно від того, чи має держава сталі традиції демократії, чи знаходиться в перехідному періоді від тоталітарного суспільства до демократичного. Чи може бути використаний адмінресурс? Він не використовуватиметься так, як раніше. Сьогодні за цим адміністративним ресурсом буде слідкувати не стільки опозиція, (можливо – це я вперше кажу), а його будуть використовувати партнери. Або я називаю “закляті друзі” – центристи, які будуть конкурувати в одному таборі. Вони будуть жорстко відстежувати, бо кожен голос буде так чи інакше впливати на їхнє входження до Верховної Ради, а в перспективі створення більшості. Крім того, українські парламентські вибори не будуть базуватися по вектору “лівий-правий” чи центрист. Вони базуватимуться по вектору стосунків стосовно до влади: оцінка влади, бачення себе і влади і бачення реалізації інтересів громадян через владу. З одного боку усі політичні сили сьогодні, крім радикалів, намагаються загравати з владою. І це свідчення, що адміністративний ресурс є. Незалежно від того, чи то “Наша Україна”, чи “Єдина Україна” чи інші політичні блоки. Їхня розмита позиція стосовно до влади якраз і свідчить, що вони хочуть скористатися її ресурсом, наближенням до цього ресурсу або не вступати в протиріччя з владою.
Сьогодні на партійному провладному Олімпі зміни. Головою Партії регіонів обрано віце-прем‘єр-міністра з гуманітарних питань Володимира Семиноженка. Голова Державної податкової адміністрації Микола Азаров, який раніше очолював цю партію, припинив у ній членство на час виборчої кампанії. Завтра лідери Партії регіонів, Аграрної партії, “Трудової України”, НДП і Партії промисловців і підприємців планують підписати угоду про створення блоку “За єдину Україну”. Саме цій структурі, на думку політ технологів, найбільше допомагатиме влада. Тим часом адмінресурс уже почав діяти у Харкові. Як повідомили з молодіжного штабу блоку Юлії Тимошенко (БЮТІ), під час проведення акції “Вова, забери його з собою” було затримано 25 активістів регіональної організації блоку. Вони просто роздавали перехожим листівки.
“Мені важко це сказати, але я думаю, що будь-які кроки, які забезпечать прозорість виборчого процесу і збільшать інформативність виборців про політичні сили – це є позитивні кроки”. А ось думка представника лівої опозиції, члена фракції Компартії Катерини Самойлик:
“Мені хотілося б, щоб вони відбулися. Я ось нещодавно повернулася з округів. Люди наші хочуть знати, що вирішує Верховна Рада України. Це просто їх нагальне питання. Я думаю правильно. Хай, як казав Петро 1: “Дурь каждого видна будет”. Але я впевнена, що президент цього не допустить, бо це буде суцільна критика того курсу, який він проводить”.
Закон про обов‘язкове проведення теле і радіо дебатів у парламенті доповідав представник правої опозиції Сергій Правденко, фракція партії “Батьківщина”:
“Якщо президент накладе вето, то ін остаточно розпишеться перед усім світом, що він проти свободи слова. Яке б пояснення не було – це буде трактування одне: він проти вільного зіткнення думок, проти права громадян отримувати інформацію з різних джерел. Я думаю, що громадська думка Європи буде реагувати”
Як правило, кожна влада насамперед дбає про владу, а вже потім про решту: державу, народ, міжнародний престиж, тощо. Тобто, влада, перш за все, намагається зберегти статус-кво, законсервувати те становище, в якому перебуває суспільство. І розумні володарі намагаються задовго до кінця терміну перебування при владі забезпечити відсутність різких змін, навіть, якщо їхня влада абсолютна і спадкова. У проблемах української влади напередодні парламентських виборів намагався розібратися мій колега Сергій Набока:
За винятком балтійських держав на всьому постсовєтському просторі до керма поприходили колишні секретарі як не центральних комітетів, то принаймні парткомів. І хоча, в основному, повсюди встановлено було, принаймні, позірно демократичний лад, який передбачає регулярну зміну влади – нікому не хочеться ставати перед судом, навіть перед судом преси, яка під новим керманичем, безперечно ж, заходиться критикувати й ВИКРИВАТИ попереднього – якщо їй на те дозволять. В азійських державах усе дуже просто: батько нації вічний і незмінний, а в разі наглої смерти – є діти та інші родичі, аби продовжити батьківську справу. У Росії попередній президент, фактично, призначив собі наступника-спадкоємця – то ж і не чуємо особливих викриттів на адресу пана Єльцина. До виборів українського президента часу багато. Але і президент, і його адміністрація, і усі причетні до великого бізнесу, який у даних умовах просто неможливий без “височайшого” дозволу та такого ж інтересу – вже опікуються цим питанням. Тим-то й дивно було б, якби пан Кучма та присні не брали б найактивнішої і безпосередньої участи у парламентських виборах. Ото ж і бачимо, як адміністративний ресурс – зокрема в особах пана Литвина та пана Горбуліна вкупі з прем’єр-міністром потроху розподіляється в різні партії та блоки – з прозорою метою: мати максимальну кількість депутатів, лояльних до статус-кво. Тобто – до нинішнього президента та його оточення.
Нинішнього президента та його довколишніх добре знає Сергій Телешун, колишній керівник управління з питань внутрішньої політики Адміністрації президента, а нині Президент Фонду “Співдружність”. Його по телефону записала Ірина Біла:
“Адміністративний ресурс буде. Він існує незалежно від того, чи має держава сталі традиції демократії, чи знаходиться в перехідному періоді від тоталітарного суспільства до демократичного. Чи може бути використаний адмінресурс? Він не використовуватиметься так, як раніше. Сьогодні за цим адміністративним ресурсом буде слідкувати не стільки опозиція, (можливо – це я вперше кажу), а його будуть використовувати партнери. Або я називаю “закляті друзі” – центристи, які будуть конкурувати в одному таборі. Вони будуть жорстко відстежувати, бо кожен голос буде так чи інакше впливати на їхнє входження до Верховної Ради, а в перспективі створення більшості. Крім того, українські парламентські вибори не будуть базуватися по вектору “лівий-правий” чи центрист. Вони базуватимуться по вектору стосунків стосовно до влади: оцінка влади, бачення себе і влади і бачення реалізації інтересів громадян через владу. З одного боку усі політичні сили сьогодні, крім радикалів, намагаються загравати з владою. І це свідчення, що адміністративний ресурс є. Незалежно від того, чи то “Наша Україна”, чи “Єдина Україна” чи інші політичні блоки. Їхня розмита позиція стосовно до влади якраз і свідчить, що вони хочуть скористатися її ресурсом, наближенням до цього ресурсу або не вступати в протиріччя з владою.
Сьогодні на партійному провладному Олімпі зміни. Головою Партії регіонів обрано віце-прем‘єр-міністра з гуманітарних питань Володимира Семиноженка. Голова Державної податкової адміністрації Микола Азаров, який раніше очолював цю партію, припинив у ній членство на час виборчої кампанії. Завтра лідери Партії регіонів, Аграрної партії, “Трудової України”, НДП і Партії промисловців і підприємців планують підписати угоду про створення блоку “За єдину Україну”. Саме цій структурі, на думку політ технологів, найбільше допомагатиме влада. Тим часом адмінресурс уже почав діяти у Харкові. Як повідомили з молодіжного штабу блоку Юлії Тимошенко (БЮТІ), під час проведення акції “Вова, забери його з собою” було затримано 25 активістів регіональної організації блоку. Вони просто роздавали перехожим листівки.
