Прага, 2 січня 2002 – Одним із найвідоміших у світі українських композиторів є Микола Леонтович. Його «Щедрик» має сотні різних виконань у всіх куточках планети. У світовій музиці він також знаний як творець жанру витонченої хорової мініатюри. Він став жертвою більшовицької змови супроти української культури і в січні 1921-го, на 43 році життя, у розквіті свого таланту, був убитий більшвицьким агентом у батьківській хаті.
Композитор рано пішов із життя. Більшовицька влада довго тримала в великій таємниці справжню причину смерті видатного творця української музики. Але час повертає з небуття правду про Миколу Леонтовича. Нагадаю слухачам, що народився він 13 грудня 1877 році у селі Монастирок, що на Вінничині.
Композитор увійшов в історію музики як автор класичних хорових обробок українських народних пісень. У 1899 році, закінчивши Кам’янець-Подільську духовну семінарію, Микола Леонтович став сільським учителем. Із цього часу й розпочалася його мандрівна диригентська, викладацька та композиторська діяльність у неспокійну епоху двох революцій і громадянської війни. Він диригував учнівськими та дорослими художніми колективами, був одним із керівників першої української капели, викладачем музично-драматичного інституту імені Лисенка.
У 1919 році, під час окупації Києва військами російського генерала Денікіна, Микола Леонтович повернувся до Тульчина, де розпочав працю над оперою «На русалчин великдень». Музикознавці відзначають, що у власному творчому підході до народної пісні Микола Леонтович пішов далі від Миколи Лисенка та його наступників. Він зміг розкрити такі глибини пісенного фольклору, що оригінальна обробка останнього утвердилася як повноцінний жанр професійної композиторської творчості. Це неспростовно доводять такі його твори, як «Щедрик», «Дударик», «Пряля», «Піють півні», «Зашуміла ліщинонька», «Козака несуть», «Над річкою» та інші.
У своєму щоденнику композитор зробив запис, де наголошує, що пісня є не лише основою музичної теми, а й невичерпним джерелом музичних ресурсів, які виявляють самий «дух пісні». Розкриття цих внутрішніх музичних можливостей народної пісні, як уважають фахівці, і стає основою творчого методу Миколи Леонтовича. Не дивно, що висока майстерність його хорів принесла йому світову славу.
Сьогодні вже відомі трагічні обставини смерті композитора. Вбивця попросився переночувати у хаті батька Миколи, сільського священика Дмитра Леонтовича у селі Марківка Кіблицької волості, що на Вінниччині. Син був у ці дні вдома. На ранок 23 січня 1921 року у хаті пролунав постріл. Вбивця утікав через вікно… І лише через 70 років став відомий зміст звіту начальника Тепликської повітової міліції, де було під грифом «Секретно» сказано: «Начальнику Подольской губернской милиции. Рапорт. В ночь на 23 января агент уездного ЧеКа Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки, Николая Леонтовича 43-х лет…».
Смерть генія. Вона обірвала його життя на високій ноті, на недописаному початку нового твору… Чи піддаються тут якомусь підрахункові духовні втрати України від більшовицького терору?
І сьогодні «Щедрик» Миколи Леонтовича звучить на весь світ – із одного боку як реквієм – пам’ять про його геніального автора, а з іншого – як слава невичерпної скарбниці музики і співу українського народу.
Композитор рано пішов із життя. Більшовицька влада довго тримала в великій таємниці справжню причину смерті видатного творця української музики. Але час повертає з небуття правду про Миколу Леонтовича. Нагадаю слухачам, що народився він 13 грудня 1877 році у селі Монастирок, що на Вінничині.
Композитор увійшов в історію музики як автор класичних хорових обробок українських народних пісень. У 1899 році, закінчивши Кам’янець-Подільську духовну семінарію, Микола Леонтович став сільським учителем. Із цього часу й розпочалася його мандрівна диригентська, викладацька та композиторська діяльність у неспокійну епоху двох революцій і громадянської війни. Він диригував учнівськими та дорослими художніми колективами, був одним із керівників першої української капели, викладачем музично-драматичного інституту імені Лисенка.
У 1919 році, під час окупації Києва військами російського генерала Денікіна, Микола Леонтович повернувся до Тульчина, де розпочав працю над оперою «На русалчин великдень». Музикознавці відзначають, що у власному творчому підході до народної пісні Микола Леонтович пішов далі від Миколи Лисенка та його наступників. Він зміг розкрити такі глибини пісенного фольклору, що оригінальна обробка останнього утвердилася як повноцінний жанр професійної композиторської творчості. Це неспростовно доводять такі його твори, як «Щедрик», «Дударик», «Пряля», «Піють півні», «Зашуміла ліщинонька», «Козака несуть», «Над річкою» та інші.
У своєму щоденнику композитор зробив запис, де наголошує, що пісня є не лише основою музичної теми, а й невичерпним джерелом музичних ресурсів, які виявляють самий «дух пісні». Розкриття цих внутрішніх музичних можливостей народної пісні, як уважають фахівці, і стає основою творчого методу Миколи Леонтовича. Не дивно, що висока майстерність його хорів принесла йому світову славу.
Сьогодні вже відомі трагічні обставини смерті композитора. Вбивця попросився переночувати у хаті батька Миколи, сільського священика Дмитра Леонтовича у селі Марківка Кіблицької волості, що на Вінниччині. Син був у ці дні вдома. На ранок 23 січня 1921 року у хаті пролунав постріл. Вбивця утікав через вікно… І лише через 70 років став відомий зміст звіту начальника Тепликської повітової міліції, де було під грифом «Секретно» сказано: «Начальнику Подольской губернской милиции. Рапорт. В ночь на 23 января агент уездного ЧеКа Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки, Николая Леонтовича 43-х лет…».
Смерть генія. Вона обірвала його життя на високій ноті, на недописаному початку нового твору… Чи піддаються тут якомусь підрахункові духовні втрати України від більшовицького терору?
І сьогодні «Щедрик» Миколи Леонтовича звучить на весь світ – із одного боку як реквієм – пам’ять про його геніального автора, а з іншого – як слава невичерпної скарбниці музики і співу українського народу.
