Київ, 14 січня 2002 - Запровадження у ХVI столітті григоріанського календаря зустріло спротив українців, які вбачали в ньому ще одну загрозу своїй культурній ідентичності. А подальше тривале паралельне існування у двох системах літочислення не могло не вплинути на ставлення українців до часу.
Унаслідок недосконалості юліанської системи літочислення різниця між календарним та тропічним роками у ХVІ сторіччі вже становила 10 днів. Для виправлення цих недоліків папа Римський Григорій ХІІІ на пропозицію італійського астронома Ліліо вдався до реформи календаря. Папська булла від 24 лютого 1582 року передбачала, що у жовтні того року 10 днів між 4-м та 15-м жовтня мають бути пропущені. На українських землях у складі Речі Посполитої новий календар був запроваджений універсалом короля Стефана Баторія від 5 жовтня.
Календарна реформа одразу наразилася на непримиренну опозицію українського населення, яке побачило в ній загрозу «милій старовині». У Львові, Луцьку та інших містах України відбувалися навіть сутички православних із католиками. Зокрема, у Львові на Різдво за старим календарем католицький архієпископ Ян Димитрій Соліковський розпорядився позамикати та опечатати усі церкви, щоб не допустити в них богослужіння. У відповідь на це львівський православний єпископ Ґедеон Балабан разом із галицькими шляхтичами внесли протест до міського уряду. А Константинопольський патріарх Єремія у своєму зверненні до вірних Київської митрополії засудив «винахідливих звіздарів латинських, які від істини перейшли до побрехеньок халдейського ґатунку». Нововведення частково дезорганізувало і економічне життя, оскільки ярмарки традиційно відбувалися у певні дні церковних свят.
21 січня 1584 року король видав універсал із роз’ясненням, що новий календар стосується лише світського життя: «Бо вільно є і має бути кожному відправи віри своєї уживати, свята святі відзначати». А вже через рік на засіданні польського сейму делеґація української шляхти знову відстоювала своє право справляти свята за старим календарем. Це право було застережене і 1596 року при укладанні ієрархами Київської митрополії Берестейської унії з Римом.
Різниця між старим та новим календарями збільшувалася на один день на початку кожного століття і нині складає 13 днів. А на українських землях у складі Російської імперії юліанський календар залишався у цивільному та церковному вжитку аж до 14 лютого 1918 року. Тривале життя українців немов за двох систем літочислення посилило їхній консерватизм і позначилося на сприйнятті ними часу. Новий і старий календарі усвідомлюються як системи для вимірювання та впорядкування часу буденного і сакрального, офіційного та приватного. І якщо люди на двічі відзначає, приміром, Новий Рік, вона збагачує себе на ще одне свято.
Унаслідок недосконалості юліанської системи літочислення різниця між календарним та тропічним роками у ХVІ сторіччі вже становила 10 днів. Для виправлення цих недоліків папа Римський Григорій ХІІІ на пропозицію італійського астронома Ліліо вдався до реформи календаря. Папська булла від 24 лютого 1582 року передбачала, що у жовтні того року 10 днів між 4-м та 15-м жовтня мають бути пропущені. На українських землях у складі Речі Посполитої новий календар був запроваджений універсалом короля Стефана Баторія від 5 жовтня.
Календарна реформа одразу наразилася на непримиренну опозицію українського населення, яке побачило в ній загрозу «милій старовині». У Львові, Луцьку та інших містах України відбувалися навіть сутички православних із католиками. Зокрема, у Львові на Різдво за старим календарем католицький архієпископ Ян Димитрій Соліковський розпорядився позамикати та опечатати усі церкви, щоб не допустити в них богослужіння. У відповідь на це львівський православний єпископ Ґедеон Балабан разом із галицькими шляхтичами внесли протест до міського уряду. А Константинопольський патріарх Єремія у своєму зверненні до вірних Київської митрополії засудив «винахідливих звіздарів латинських, які від істини перейшли до побрехеньок халдейського ґатунку». Нововведення частково дезорганізувало і економічне життя, оскільки ярмарки традиційно відбувалися у певні дні церковних свят.
21 січня 1584 року король видав універсал із роз’ясненням, що новий календар стосується лише світського життя: «Бо вільно є і має бути кожному відправи віри своєї уживати, свята святі відзначати». А вже через рік на засіданні польського сейму делеґація української шляхти знову відстоювала своє право справляти свята за старим календарем. Це право було застережене і 1596 року при укладанні ієрархами Київської митрополії Берестейської унії з Римом.
Різниця між старим та новим календарями збільшувалася на один день на початку кожного століття і нині складає 13 днів. А на українських землях у складі Російської імперії юліанський календар залишався у цивільному та церковному вжитку аж до 14 лютого 1918 року. Тривале життя українців немов за двох систем літочислення посилило їхній консерватизм і позначилося на сприйнятті ними часу. Новий і старий календарі усвідомлюються як системи для вимірювання та впорядкування часу буденного і сакрального, офіційного та приватного. І якщо люди на двічі відзначає, приміром, Новий Рік, вона збагачує себе на ще одне свято.
