Київ, 15 січня 2002 - Майже рік тому французький парламент ухвалив рідкісний закон, яким визнано геноцид вірменського народу. Такий крок французьких законодавців викликав чималий резонанс у світі і дуже загострив відносини Франції з Туреччиною. Цікаво, що кілька років тому відомий паризький історик Ален Безансон у книжці “Лихо століття” обґрунтував, що 20 століття знало три геноциди – вірменський, єврейський та український.
Чи світить українцям визнання на законодавчому рівні у Франції українського геноциду?
Перебуваючи в Парижі у першій половині грудня, я був присутнім на колоквіумі “Україна: стан і перспективи у 10-у річницю незалежності”, організованому Національною Асамблеєю Франції. Скориставшись нагодою, я вирішив порушити питання українського геноциду перед двома відомими французькими парламентарями, головами груп дружби “Франція-Україна” у двох палатах парламенту.
Я, зокрема, запитав голову відповідної групи у Національній Асамблеї (він же очолює делегацію цієї палати в Раді Європи) Алена Барро, чи можна сподіватися, що одного дня Національна Асамблея визнає штучний голод 1932-33 років на Україні ,як геноцид українського народу. Ось що сказав Ален Барро:
“Ви знаєте, ми вже визнали геноцид вірменського народу, що мало наслідком дипломатичні проблеми, зокрема у наших стосунках із Туреччиною. Я знаю про існування вимоги визнання цього масштабного голоду, жахливого голоду, від якого постраждала Україна. Для мене, історика за фахом, вимога відновити і підтримати історичну пам’ять видається абсолютно справедливою – незалежно від того, йдеться про сумні події чи веселі. Такий підхід справедливий для всіх країн. Франція не є винятком.
Але це не означає, що я даватиму демагогічну відповідь, суть якої зводилася б до того, що більшість депутатів Національної Асамблеї тільки про те й думають, аби визнати геноцид українського народу, а також про вплив і роль радянської окупації в цьому.” Я думаю, що на десятирічний ювілей незалежності України, найважливіше для наших двох країн, передовсім, мати одночасно відносини у сфері культури (до речі, вони вже віддавна існують), у сфері політики, економіки і торгівлі. Україна займає значне геополітичне становище в Європі як велика регіональна держава.
Я переконаний, що наші стосунки повинні розвиватися і на базі децентралізації – між містами, департаментами, регіонами.
Я б підкреслив ще одну важливу деталь. Довгий час у Франції довелося боротися проти такого образу України, коли її назву “пов’язували з Чорнобилем. Добре, що це вже в минулому, оскільки Україна, зі своєю історією, економікою, своїм значенням, стратегічною позицією, означає зовсім інше, аніж тільки той драматичний випадок. Все це - двостороння робота, що дозволить збудувати завтрашню Європу, яка є нашим спільним домом”.
Із запитанням, чи підтримав би Сенат рішення Національної Асамблеї, якби таке було ухвалене, про визнання геноциду українського народу, я звернувся до голови аналогічної групи в Сенаті. Говорить Патріс Желяр:
“Ви мені поставили каверзне запитання, бо це - важка проблема. Ви звернулися до визнання геноциду, що, зазвичай, не належить до компетенції французького парламенту. Зрозуміло, ми визнали геноцид рабства, вірменський геноцид. Можна визнати й інші геноциди. Було таке явище, як великий голод, повністю забуте, і Ви маєте рацію, підкреслюючи це. Голод, який забрав стільки жертв, заслуговує на пам’ять. Якщо б подібний текст надійшов, думаю, що Сенат доброзичливо розглянув би його”.
Чи світить українцям визнання на законодавчому рівні у Франції українського геноциду?
Перебуваючи в Парижі у першій половині грудня, я був присутнім на колоквіумі “Україна: стан і перспективи у 10-у річницю незалежності”, організованому Національною Асамблеєю Франції. Скориставшись нагодою, я вирішив порушити питання українського геноциду перед двома відомими французькими парламентарями, головами груп дружби “Франція-Україна” у двох палатах парламенту.
Я, зокрема, запитав голову відповідної групи у Національній Асамблеї (він же очолює делегацію цієї палати в Раді Європи) Алена Барро, чи можна сподіватися, що одного дня Національна Асамблея визнає штучний голод 1932-33 років на Україні ,як геноцид українського народу. Ось що сказав Ален Барро:
“Ви знаєте, ми вже визнали геноцид вірменського народу, що мало наслідком дипломатичні проблеми, зокрема у наших стосунках із Туреччиною. Я знаю про існування вимоги визнання цього масштабного голоду, жахливого голоду, від якого постраждала Україна. Для мене, історика за фахом, вимога відновити і підтримати історичну пам’ять видається абсолютно справедливою – незалежно від того, йдеться про сумні події чи веселі. Такий підхід справедливий для всіх країн. Франція не є винятком.
Але це не означає, що я даватиму демагогічну відповідь, суть якої зводилася б до того, що більшість депутатів Національної Асамблеї тільки про те й думають, аби визнати геноцид українського народу, а також про вплив і роль радянської окупації в цьому.” Я думаю, що на десятирічний ювілей незалежності України, найважливіше для наших двох країн, передовсім, мати одночасно відносини у сфері культури (до речі, вони вже віддавна існують), у сфері політики, економіки і торгівлі. Україна займає значне геополітичне становище в Європі як велика регіональна держава.
Я переконаний, що наші стосунки повинні розвиватися і на базі децентралізації – між містами, департаментами, регіонами.
Я б підкреслив ще одну важливу деталь. Довгий час у Франції довелося боротися проти такого образу України, коли її назву “пов’язували з Чорнобилем. Добре, що це вже в минулому, оскільки Україна, зі своєю історією, економікою, своїм значенням, стратегічною позицією, означає зовсім інше, аніж тільки той драматичний випадок. Все це - двостороння робота, що дозволить збудувати завтрашню Європу, яка є нашим спільним домом”.
Із запитанням, чи підтримав би Сенат рішення Національної Асамблеї, якби таке було ухвалене, про визнання геноциду українського народу, я звернувся до голови аналогічної групи в Сенаті. Говорить Патріс Желяр:
“Ви мені поставили каверзне запитання, бо це - важка проблема. Ви звернулися до визнання геноциду, що, зазвичай, не належить до компетенції французького парламенту. Зрозуміло, ми визнали геноцид рабства, вірменський геноцид. Можна визнати й інші геноциди. Було таке явище, як великий голод, повністю забуте, і Ви маєте рацію, підкреслюючи це. Голод, який забрав стільки жертв, заслуговує на пам’ять. Якщо б подібний текст надійшов, думаю, що Сенат доброзичливо розглянув би його”.
