Бєлград, 21 сiчня 2002 – Наукова конференцiя з приводу 250-ої рiчницi переселення сербiв у Росiю, на територiю сьогоднiшньої України, вiдбулася у понедiлок в Новому Саді, головному мiстi сербського краю Воєводина, з котрого в серединi 18 столiття понад 20 тисяч сербiв виїхало до тодiшнiх Нової Сербiї та Слав’яно-Сербiї. Поряд iз сербськими вченими в роботi конференцiї взяли участь й українці – академiк НАН України Юлiян Тамаш та професор унiверситету в Новому Саді Янко Рамач. Учасники конференцiї, зокрема, зазначали, що саме той час, коли тисячi сербiв селилися до Росiї, на тодiшнi австро-угорськi територiї, якi вони покидали, прибували русини-українцi iз Закарпаття. Цiкаво, що до Росiї переселилося в десять разів бiльше сербiв, анiж на пiвдень Австро-Угорщини русинiв. Проте серби в Росiї асимiлювалися протягом одного столiття, а мала русинсько-українська громада на пiвночi Балкан, тобто в сьогоднiшнiй Сербiї, збереглася понинi.
Академiк Тамаш зазначив, що зденацiоналiзованi сербськi переселенцi на територiї України стали не українцями, а росiянами. На вiдмiну вiд Австро-Угорщини, де вони мали свої школи й свою церковну органiзацiю, серби в Росiї були пiдпорядкованi державним iнституцiям й тому їх не було важко русифiкувати. Один з учасникiв нагадав, що росiйськими силами, якi 1775 року зруйнували Запорозьку Сiч, командував саме сербський генерал – Петро Текелiй.
Сербський академiк Славко Гаврилович пояснив, що основну роль у збереженнi української дiаспори на Балканах вiдiграла Греко-католицька церква. За його словами, православнi серби в Росiї у всьому намагалися уподiбнитися до державотворчого народу, тобто до росiян. Русини-українцi у Воєводинi, навпаки, не припиняли церковних й культурних зв’язкiв iз Закарпаттям та Галичиною нi в час, коли край, де вони поселилися, був у складi Австро-Угорщини, нi пiзнiше. Вiра, власна iєрархiя та церковнi школи допомогли їм захиститися і вiд сербизацiї, i вiд мадьяризацiї або словакизацiї.
Учасники зазначили, що для подальшого висвiтлення сербсько-українських зв’язкiв необхiдно органiзувати наукову конференцiю за участю українських вчених, оскiльки в українських архiвах є чимало не вiдомих сербам документiв про долю сербських переселенцiв в "обiтовану землю", на якiй вони щезли протягом лише двох-трьох поколiнь.
Академiк Тамаш зазначив, що зденацiоналiзованi сербськi переселенцi на територiї України стали не українцями, а росiянами. На вiдмiну вiд Австро-Угорщини, де вони мали свої школи й свою церковну органiзацiю, серби в Росiї були пiдпорядкованi державним iнституцiям й тому їх не було важко русифiкувати. Один з учасникiв нагадав, що росiйськими силами, якi 1775 року зруйнували Запорозьку Сiч, командував саме сербський генерал – Петро Текелiй.
Сербський академiк Славко Гаврилович пояснив, що основну роль у збереженнi української дiаспори на Балканах вiдiграла Греко-католицька церква. За його словами, православнi серби в Росiї у всьому намагалися уподiбнитися до державотворчого народу, тобто до росiян. Русини-українцi у Воєводинi, навпаки, не припиняли церковних й культурних зв’язкiв iз Закарпаттям та Галичиною нi в час, коли край, де вони поселилися, був у складi Австро-Угорщини, нi пiзнiше. Вiра, власна iєрархiя та церковнi школи допомогли їм захиститися і вiд сербизацiї, i вiд мадьяризацiї або словакизацiї.
Учасники зазначили, що для подальшого висвiтлення сербсько-українських зв’язкiв необхiдно органiзувати наукову конференцiю за участю українських вчених, оскiльки в українських архiвах є чимало не вiдомих сербам документiв про долю сербських переселенцiв в "обiтовану землю", на якiй вони щезли протягом лише двох-трьох поколiнь.
