Москва, 6 лютого 2002 – Міністр преси й інформації Російської Федерації Михайло Лесін, запрошений на засідання нижньої палати російського парламенту – Державної Думи, сказав, що справді в Росії існує загроза свободі слова. Однак, як наголошує Лесін, цензура може існувати з боку приватних власників засобів масової інформації – оце і є головна загроза.
Однією з серйозних помилок останніх років Михайло Лесін назвав відсутність у держави власної стратегії розвитку ринку засобів масової інформації. Існувала не стільки економічна, скільки політична складова. Однак зараз ситуація нормалізується, наголосив Михайло Лесін.
Звичайно як приклад із ситуацією свободи слова в Росії сьогодні розглядають скандал навколо телевізійного каналу ТВ-6, який належав опальному олігархові, колишньому виконавчому секретареві СНД Борисові Березовському. Михайло Лесін говорить, що робота конкурсної комісії, яка 27 березня буде вирішувати долю каналу, відбуватиметься у відкритому режимі. Будь-які інтерпретації з приводу того, що доля «шостої кнопки» вже вирішена, є брехнею і провокацією, наголосив міністр преси Російської Федерації, який висловлюється проти того, щоб навколо конкурсу робити чергове політичне шоу.
Як можна зрозуміти зі слів Михайла Лесіна, він уважає, що і на телеканалі ТВ-6 існувала певна цензурна проблема з боку власника цього телевізійного каналу Бориса Березовського, і з цим не можна не погодитися – як і з тим, що на телевізійному каналі НТВ, який належав іншому опальному олігархові Владімірові Гусинському, як і в будь-яких інших засобах масової інформації, власниками яких були і є Гусинський та Березовський, існувала серйозна загроза цензури з боку ангажованих власників. Утім, держава сприяла цій цензурі.
Варто нагадати, що і Борис Березовський, і Владімір Гусинський є насамперед людьми, які висловлювали інтереси певних політично-підприємницьких угруповань, які були близькі до чинної влади. Можна навіть сказати, що вони не одержали б засоби масової інформації у власне розпорядження, якщо б не допомагали нинішній політичній еліті Російської федерації зайняти ті позиції, які дозволили їй сьогодні встановлювати свій контроль над засобами масової інформації. Адже Борис Березовський став практично власником «першої кнопки», тобто телевізійного каналу ОРТ, саме з благословення Кремля. Саме з благословення Кремля на четвертій кнопці почав виходити телеканал НТВ, і всі ці канали намагалися висловлювати думку якщо не влади в цілому, то принаймні певних угруповань у цій владі.
Таким чином можна сказати, що сама модель існування російського телевізійного простору і засобів масової інформації взагалі виключає можливість постачання об’єктивної, точної інформації про те, що відбувається в Російській Федерації, з боку засобів масової інформації. Журналісти перетворилися на обслуговуючий персонал олігархічних каналів.
Однією з серйозних помилок останніх років Михайло Лесін назвав відсутність у держави власної стратегії розвитку ринку засобів масової інформації. Існувала не стільки економічна, скільки політична складова. Однак зараз ситуація нормалізується, наголосив Михайло Лесін.
Звичайно як приклад із ситуацією свободи слова в Росії сьогодні розглядають скандал навколо телевізійного каналу ТВ-6, який належав опальному олігархові, колишньому виконавчому секретареві СНД Борисові Березовському. Михайло Лесін говорить, що робота конкурсної комісії, яка 27 березня буде вирішувати долю каналу, відбуватиметься у відкритому режимі. Будь-які інтерпретації з приводу того, що доля «шостої кнопки» вже вирішена, є брехнею і провокацією, наголосив міністр преси Російської Федерації, який висловлюється проти того, щоб навколо конкурсу робити чергове політичне шоу.
Як можна зрозуміти зі слів Михайла Лесіна, він уважає, що і на телеканалі ТВ-6 існувала певна цензурна проблема з боку власника цього телевізійного каналу Бориса Березовського, і з цим не можна не погодитися – як і з тим, що на телевізійному каналі НТВ, який належав іншому опальному олігархові Владімірові Гусинському, як і в будь-яких інших засобах масової інформації, власниками яких були і є Гусинський та Березовський, існувала серйозна загроза цензури з боку ангажованих власників. Утім, держава сприяла цій цензурі.
Варто нагадати, що і Борис Березовський, і Владімір Гусинський є насамперед людьми, які висловлювали інтереси певних політично-підприємницьких угруповань, які були близькі до чинної влади. Можна навіть сказати, що вони не одержали б засоби масової інформації у власне розпорядження, якщо б не допомагали нинішній політичній еліті Російської федерації зайняти ті позиції, які дозволили їй сьогодні встановлювати свій контроль над засобами масової інформації. Адже Борис Березовський став практично власником «першої кнопки», тобто телевізійного каналу ОРТ, саме з благословення Кремля. Саме з благословення Кремля на четвертій кнопці почав виходити телеканал НТВ, і всі ці канали намагалися висловлювати думку якщо не влади в цілому, то принаймні певних угруповань у цій владі.
Таким чином можна сказати, що сама модель існування російського телевізійного простору і засобів масової інформації взагалі виключає можливість постачання об’єктивної, точної інформації про те, що відбувається в Російській Федерації, з боку засобів масової інформації. Журналісти перетворилися на обслуговуючий персонал олігархічних каналів.
