Прага, 11 лютого 2002 – Цей рік в Україні є роком славетного полтавського любомудра, йому виповнюється 280 від дня з’яви у світ, кторий так його й не впіймав. Ми знову згадуємо видатного українського філософа, поета і мандрівника - Григорія Сквороду, який ще у далекому ХУІІІ столітті і в поетичній формі, і в філософському осмисленні стверджував, що людська особистість своєю природою покликана до вольності (читай - до демократії) і до добра. Чи не актуально це для українського передвиборчого сьогодення і думається, що ми не дуже порушимо Закон про вибори якщо агітуватимемо за Григорій Савича.
Посилаючись на деякі факти з біографії Григорія Сковороди, особливо - на його мандрівну вдачу - можна побачити багато спільного з древньогрецьким філософом Сократом. Тільки різниця у тому, що Сковорода не мав такого учня, як Платон. І тому до наших днів дійшли лише деякі незначні фрагменти вчення цього українського мислителя, та й тих ми так і не вловили до кінця. Сковорода не даремно сказав пророче:”Світ ловив мене, але не впіймав...”
Знамениті байки Харківські, афоризми з яки вже згадувалися, поет і філософ почав писати 230 років тому. Навіть найзагальніші сторінки його біографії вказують на всю неординарність цієї особистості. Народився в сім”ї малоземельного козака у 1722 році, навчався у Києво Могилянській академії з 1734 по 1753, з перервою, коли спробував себе у ролі співака придворної імператорської капели в Петербурзі але відчув всі принади “птички певчей в золотой клетке” і повернувся до київської Академії. А потім- у 1745 -1750 роках - мандрував на Захід, до Угорщини, про що ми майже нічого не знаємо. Викладання у преяславській семінарії перервано у зв”язку із забороною єпіскопа, з Харківського колегіуму його через “надмірні філософствування” звільняли двічі.
Останні 25 років свого життя Григорій Сковорода провів у мандрах по Україні, поширюючи своє філософське вчення серед народу. Саме цей період був найбільш творчим у житті Григорія. Вражає кришталева чистота поетичних думок його поезії, у яких гуманізм Сковороди переплітається з людським прагненням до вольності, до добра. 10 пісня його “Саду божественних пісень” перекликається з древніми біблійними мудростями:
Смерте страшна, замашная косо! Ти не щадиш и царских волосов, Ти не глядиш, где мужик, где царь - Все жереш так, как солому пожар. Кто ж на ея плюет острую сталь? Тот, чія совесть, как чистий хрусталь...
Один із критеріїв людського буття у філософії Сквороди втілюють слова:/цитую/:”Не красна долготою, но красна добротою, как песнь, так и жизнь”.
Особливою людською цінністю, на думку Сковороди, є свобода особистості. І сьогодні для нас життєва його фабула:
Що це за вольность? Добро в ній яке? Дехто каже, наче золоте. Та, не золоте, якщо ж рівняти злото, Проти вольності воно - що болото.
За Сковородою - смерті немає, якщо є вольность люського духу. І справді, Григорій Савич й до сьогодні мандрує серед нас - прислухайтесь, бо ж сказано ним – “світ ловив мене, та не впіймав”....
Посилаючись на деякі факти з біографії Григорія Сковороди, особливо - на його мандрівну вдачу - можна побачити багато спільного з древньогрецьким філософом Сократом. Тільки різниця у тому, що Сковорода не мав такого учня, як Платон. І тому до наших днів дійшли лише деякі незначні фрагменти вчення цього українського мислителя, та й тих ми так і не вловили до кінця. Сковорода не даремно сказав пророче:”Світ ловив мене, але не впіймав...”
Знамениті байки Харківські, афоризми з яки вже згадувалися, поет і філософ почав писати 230 років тому. Навіть найзагальніші сторінки його біографії вказують на всю неординарність цієї особистості. Народився в сім”ї малоземельного козака у 1722 році, навчався у Києво Могилянській академії з 1734 по 1753, з перервою, коли спробував себе у ролі співака придворної імператорської капели в Петербурзі але відчув всі принади “птички певчей в золотой клетке” і повернувся до київської Академії. А потім- у 1745 -1750 роках - мандрував на Захід, до Угорщини, про що ми майже нічого не знаємо. Викладання у преяславській семінарії перервано у зв”язку із забороною єпіскопа, з Харківського колегіуму його через “надмірні філософствування” звільняли двічі.
Останні 25 років свого життя Григорій Сковорода провів у мандрах по Україні, поширюючи своє філософське вчення серед народу. Саме цей період був найбільш творчим у житті Григорія. Вражає кришталева чистота поетичних думок його поезії, у яких гуманізм Сковороди переплітається з людським прагненням до вольності, до добра. 10 пісня його “Саду божественних пісень” перекликається з древніми біблійними мудростями:
Смерте страшна, замашная косо! Ти не щадиш и царских волосов, Ти не глядиш, где мужик, где царь - Все жереш так, как солому пожар. Кто ж на ея плюет острую сталь? Тот, чія совесть, как чистий хрусталь...
Один із критеріїв людського буття у філософії Сквороди втілюють слова:/цитую/:”Не красна долготою, но красна добротою, как песнь, так и жизнь”.
Особливою людською цінністю, на думку Сковороди, є свобода особистості. І сьогодні для нас життєва його фабула:
Що це за вольность? Добро в ній яке? Дехто каже, наче золоте. Та, не золоте, якщо ж рівняти злото, Проти вольності воно - що болото.
За Сковородою - смерті немає, якщо є вольность люського духу. І справді, Григорій Савич й до сьогодні мандрує серед нас - прислухайтесь, бо ж сказано ним – “світ ловив мене, та не впіймав”....
