Київ, 21 лютого 2001 - Передчасна весна боляче врізала по гормональній рівновазі суспільства. Активізувала на зустрічних смугах «Жигулі», защебетала прокуратурами, знала над пашею зграї політтехнологів та відклонувала політичну живність. Посадовці, потривожені шумом, виповзають із зимових кабінетів, і, засліплені сонцем та приголомшені ревучими вітрами, пустилися берега.
Хтось почав думати чужими думками, хтось закричав не своїм ротом. Ну а громадяни, яких з подачі вітчизняних вчених мужів обізвали громадянським суспільством, дивляться в газети і телевізори, як сич на крупу. Сніг зійшов, і вони відчули тривожні та ніжні єманації – тепер стало видно, хто, де і чим понаставляв слідів. Ясності від цього не додалося, натомість проклюнувся авітамінозний позов читати пресу.
Все це підгодовує ілюзіями боротьби та непересічності, а дистилят, перманентно присутній в електронних ЗМІ, творить впевненість у суспільному прогресі. У які баюри спрямовано цей прогрес, хто у який бік штовхає українського політичного воза, та як вона взагалі рипить ота наша «червона фіра» - у віртуальних ЗМі спробував прочитати Віктор Недоступ:
“Кореспондент-нет” подає деталі автомобільної халепи у яку потрапила голова партії “Батьківщина” Юлія Тимошенко. Випадкове ДТП. Такою є офіційна версія. Асоціативна пам’ять, підсвідомо видовжує ряд прізвищами Чорновола, Ємця, Машерова та Литвина з трагічним “пляйстером” на чолі. Все це теж лягає у протокольну формулу ДТП та гармонійно перегукується зі статусом невиїзної персони для леді “Ю”. На носі, тим часом, маємо те, про що заборонив патякати пан Рябець зі своїм ЦВК. Такий ось збіг обставин, які пожвавлено обговорюють російська електронна преса. “СМІ-ру” у статті “Генпрокуратура хапає всіх Тимошенків” ставиться з підозрою до несподіваного спалаху прокурорської активності.
Поки воно там “то да сьо” Володимир Литвин (очевидно під впливом свіжої травми) кинувся в науковоподібний потік свідомості. Стаття “Гражданскоє общество. Міфи і реальность” прославила автора, як віртуозного майстра з переписування чужих текстів. Колектив “Української правди” уважно перечитавши “інкунабулу” посадовця, дійшов висновку, що пан академік через списування у школі мав трійку з поведінки.
Такі ось параної та роздвоєння особистості гуляють у розумних маківках нашої еліти, яка під вибори дістала смак у вегетативному способі розмноження. “Тепер клонують політиків”, - піднявши палець до гори, інформує «Українська правда». Ну а газета “Сегодня” знайомить нас зі списком клонів. “Два Ющенка, два Морози, три Гудими, три Стецьківа та шість Ратушняків”... Всі по близняцьки подібні. Словом, суспільство, відповідно до розробок гастролюючих політтехнологів та “галерейщиків” відчутно “заклонило”, що в перспективі передбачає обов’язкове заклинювання по всіх параметрах нашого з вами і без того щасливого буття.
Газета “День”, тим не менше, намагається ситуацію оптимізувати. Її гасла скомпоновано в стилі філософії кота Леопольда. “Давайте жити дружно. Давайте говорити правду, замість того, щоб обливати один одного брудом”, - пише “День”. “Але після того, як видасте чергову серію трілера “Марчук-Деркач”,– іронізує “СМІ-ру”, натякаючи тим самим на останні “шкандальози”, пов’язані з одіозною торгівлею зброєю та ставлячи “фігуранта Деркача” у контекст минулорічного касетного скандалу.”
Андрій Охрімович:
“Од молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує...” Суть “благоденствія” полягає у натхненній обсервації народом вкраїнським розкішних спагетті на власних вухах. Туди ж, у ті ж таки вуха зальотний політтехнолог відкладає ніжні слова про непересічну потугу свого політпатрона, його неймовірно справедливу партію та прекрасні наміри. Словом, мова йде про об’єкт політтехнологій. Ну а мовить на цю тему Сергій Грабовський:
“Об‘єкт політтехнологій – виборець. Пересічний. Масовий. Реальний. Той, від котрого залежить результат голосування. Той, якого часто дурять і який на цих виборах не менш, ніж раніше, просто-таки прагне бути обдуреним. Подивимося на дані опитувань, проведених у різних містах – на Сході, на Заході й у Центрі України – центром “Імідж-контроль”.
Повсюдно для виборців зв‘язки в уряді кандидата в депутати вдвічі важливіші, ніж його віра в Бога. Повсюдно (крім, хіба що, Києва) виборці вважають, що ідеальний депутат здатен поєднувати бездоганну репутацію і гарні стосунки з владою.
При тому, що самі виборці здебільшого цю владу не люблять і не підтримують. Але водночас вони не люблять й опозицію. А от кого палко кохають – так це економістів, юристів, господарників і бізнесменів-практиків. І це попри те, що в останній Верховній Раді понад третина депутатів займається бізнесом. Легально. Чим займаються інші – питання окреме, але, принаймні, ледь не всі серед них належать до улюблених електоратом категорій кандидатів у нардепи. Тому, найшвидше, новий парламент стане віддзеркаленням нинішнього – тільки деякі прізвища зміняться. Постає цілком закономірне запитання: а чи взагалі потрібні при таких настроях масового виборця якісь політичні технології? Чи сам виборець у дзьобику принесе “крутим хлопцям” бажаний для них результат голосування?”
Андрій Охрімович:
Вразливий та дещо поневолений розум під’юджує до вигуку: “плохуймося, бо ми того варті!” Однак життя не дозволяє зосередитись на звичному і приємному клацанні дзьобом. Автомобілі б’ються, пляшки спалахують, братки самоліквідуються, а політики запрошують експертів, аби ті, оперуючи числом та літерою переконали публіку, яка відмовляється бомбуватись: світ створено для ідіотів, він по вінця переповнений страхами та хижаками, а українці – недружні та небезпечні люди. Щелепи електорату мужньо стискаються, відчуваючи екстрему. Зокрема – в “павутині”. Лишається запросити Павла Вольвача, аби трохи підлив інтелекту у цю трагікумедну кашу:
“Враховуючи веремію політичних клонувань, партій-двійників, тощо, передвиборча ситуація в Україні виглядає явно двоїстою. Цей невинний каламбурчик підтверджують матеріали багатьох Інтернет-видань – зокрема, “Українська правда”, “Сєгодня”, та інших.
Але серед цієї розпливчастості все чіткіше проступає щось тверде і, за словами поета, “вагоме й зриме” – скажімо, цівка братківської “волини”, вибуховий пристрій чи бампер ”Жигулів”, що таранять авта політичних лідерів. Автомобільні пригоди з відомими діячами взагалі вже стають національною традицією – Олександр Ємець, мер Нової Каховки Анатолій Лисенко, кіровоградський губернатор Михайло Башкиров, В’ячеслав Чорновіл. Найсвіжіші ж – аварії за участю Володимира Литвина та Юлії Тимошенко.
Як повідомляє сайт “Вибори”2002”, автопригода з Леді “Ю” має гостросюжетне продовження. Водій “Жигулів”, з котрими зіткнувся “мерс” пані Тимошенко, виписавшись з лікарні, безслідно зник. Запитання висять в повітрі.
Окрім запитань, в тому ж таки повітрі осідає пил потужних вибухів і вчувається запах запалювальної суміші. Днями рвонуло в одному зі столичних спортклубів, є жертви. Як повідомляє “Воля.ком.”, спрацював потужний саморобний пристрій. На цьому ж сайті – повідомлення про напад на київський офіс “Русскава блока”, в приміщення якого невідомі через вікно кинули пляшку з “коктейлем Молотова”.
Все це відбувається на тлі нерозкритих “справи Гонгадзе”, Вадима Гетьмана, журналіста Александрова і ще, ще... Стан “бєспрєдєлу” і заціпеніння триваєш Одесі, наприклад, пропонують ввести надзвичайний стан, а на сайті “Магнолія-ТВ” фахівці, оперуючи статистикою минулих виборчих перегонів, стверджують, що число резонансних вбивств зросте і цього разу.
Думається, експерти знають, що кажуть. Атмосфера страху – найкращий “піар-хід”, що забаламучує ситуацію саме до тієї кондиції, в котрій легко ловиться потрібна “рибка” політичного успіху... “
Андрій Охрімович:
На черзі новина. Нещодавно, Комісія з журналістської етики оприлюднила “Декларацію про чистий Інтернет”, де, зокрема, зазначається, що Інтернет-видання поки що, лишаються єдиною територією українських ЗМІ, де цензура і тиск на редакційну політику, не набули загрозливого характеру.
Водночас, у документі наголошується, що органи влади дедалі частіше кажуть про необхідність запровадження державної регуляції Інтернету. Виходячи з окресленої ситуації Комісія запропонувала Інтернет-журналістам документ, який регламентував би принципи їх діяльності. Тему досліджує Микола Закалюжний:
У “Декларації про чистий Інтернет”, зокрема зазначається, що дотримання норм професійної етики допоможе зберегти Інтернет-видання територією, чистою від цензури .
Спроби загнуздати Інтернет-видання, вже набувають реальних обрисів у законопроектах, котрі готуються у владних кабінетах. Громадська думка про Інтернет не вельми висока. Його намагається дискредитувати, зокрема, і влада, з тим щоб під негативний шумок проштовхнути драконівський закон про Інтернет. То ж добровільне саморегулювання Інтернет-видань, на загальноприйнятих етичних принципах і нормах могло б цю мотивацію спростувати.
Втім, навіть за умови, так би мовити, хорошої поведінки, і дотримання журналістської етики, ніхто не дає гарантії, що буде ухвалено прийнятливий закон, який регулюватиме діяльність Інтернет-медіа. Окрім того, навіть наявність хороших законів у напівдемократичній державі, якою є Україна, ще нічого не означає.
Думається, що у видавців будуть цікаві пропозиції, щодо діяльності мас-медіа в Інтернеті. Ці видання, вкусивши шмат свободи, не поспішатимуть брати на себе законодавчу відповідальність, знаючи що в Україні вона часто-густо однобока. З іншого сторони, Комісія з журналістської етики, проголосивши декларацію про чистий Інтернет, дає шанс самоорганізуватися Інтернет-видавцям, прийнявши за базові принципи етичного кодексу журналіста. Чи убереже це Інтернет-медіа від зазіхань держави, покаже час і активність самих видавців. Зараз Інтернет залишається островом медіа-Свободи, поки що.”
Андрій Охрімович:
Завершує тему голова Демсоюзу Володимир Горбулін. Розмову з ним я почав із банального запитання про власний сайт:
“Чи є у Вас сайт особистий і сайт Вашої партії?”
Володимир Горбулін:
“У мене власного сайту немає, хоча такі пропозиції були, але, за відсутністю часу, я такого не зробив. А в партії, безумовно, сайт є”.
Андрій Охрімович:
“Наскільки дієвим інструментом в політичній діяльності є, на Вашу думку, Інтернет?”
Володимир Горбулін:
“Я думаю, що сьогодні Інтернет є найбільш ефективним інструментом в проведення будь-якої кампанії, і передвиборної, у тому числі”.
Андрій Охрімович:
“Влада – це спокуса, і, безперечно, спокуса до того, щоб абсолютизувати цей стан. Оскільки в цьому напрямку може бути загроза від Інтернету для влади?”
Володимир Горбулін:
“Мені здається, що Інтернет як засіб інформованості суспільства – це дуже сильно діюча система, яка не дозволяє владі абсолютно володіти інформаційним простором.... Я не можу відповідати за всю владу, але можу сказати, що влада при всіх своїх питаннях, які в неї виникають до Інтернету, не зможе нічого з ним зробити, але, по-друге, я не розумію, для чого так абсолютизувати владу в її намірах до абсолюту”.
Андрій Охрімович:
Так думає голова Демсоюзу та голова Державної Комісії з питань оборонно-промислового комплексу України Володимир Горбулін. Ну а ми з вами, під зав’язку, повернемось до проблем клонування. Анекдот в тему. Дзвінок у двері. Хто там? Я! Я?...
На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Хтось почав думати чужими думками, хтось закричав не своїм ротом. Ну а громадяни, яких з подачі вітчизняних вчених мужів обізвали громадянським суспільством, дивляться в газети і телевізори, як сич на крупу. Сніг зійшов, і вони відчули тривожні та ніжні єманації – тепер стало видно, хто, де і чим понаставляв слідів. Ясності від цього не додалося, натомість проклюнувся авітамінозний позов читати пресу.
Все це підгодовує ілюзіями боротьби та непересічності, а дистилят, перманентно присутній в електронних ЗМІ, творить впевненість у суспільному прогресі. У які баюри спрямовано цей прогрес, хто у який бік штовхає українського політичного воза, та як вона взагалі рипить ота наша «червона фіра» - у віртуальних ЗМі спробував прочитати Віктор Недоступ:
“Кореспондент-нет” подає деталі автомобільної халепи у яку потрапила голова партії “Батьківщина” Юлія Тимошенко. Випадкове ДТП. Такою є офіційна версія. Асоціативна пам’ять, підсвідомо видовжує ряд прізвищами Чорновола, Ємця, Машерова та Литвина з трагічним “пляйстером” на чолі. Все це теж лягає у протокольну формулу ДТП та гармонійно перегукується зі статусом невиїзної персони для леді “Ю”. На носі, тим часом, маємо те, про що заборонив патякати пан Рябець зі своїм ЦВК. Такий ось збіг обставин, які пожвавлено обговорюють російська електронна преса. “СМІ-ру” у статті “Генпрокуратура хапає всіх Тимошенків” ставиться з підозрою до несподіваного спалаху прокурорської активності.
Поки воно там “то да сьо” Володимир Литвин (очевидно під впливом свіжої травми) кинувся в науковоподібний потік свідомості. Стаття “Гражданскоє общество. Міфи і реальность” прославила автора, як віртуозного майстра з переписування чужих текстів. Колектив “Української правди” уважно перечитавши “інкунабулу” посадовця, дійшов висновку, що пан академік через списування у школі мав трійку з поведінки.
Такі ось параної та роздвоєння особистості гуляють у розумних маківках нашої еліти, яка під вибори дістала смак у вегетативному способі розмноження. “Тепер клонують політиків”, - піднявши палець до гори, інформує «Українська правда». Ну а газета “Сегодня” знайомить нас зі списком клонів. “Два Ющенка, два Морози, три Гудими, три Стецьківа та шість Ратушняків”... Всі по близняцьки подібні. Словом, суспільство, відповідно до розробок гастролюючих політтехнологів та “галерейщиків” відчутно “заклонило”, що в перспективі передбачає обов’язкове заклинювання по всіх параметрах нашого з вами і без того щасливого буття.
Газета “День”, тим не менше, намагається ситуацію оптимізувати. Її гасла скомпоновано в стилі філософії кота Леопольда. “Давайте жити дружно. Давайте говорити правду, замість того, щоб обливати один одного брудом”, - пише “День”. “Але після того, як видасте чергову серію трілера “Марчук-Деркач”,– іронізує “СМІ-ру”, натякаючи тим самим на останні “шкандальози”, пов’язані з одіозною торгівлею зброєю та ставлячи “фігуранта Деркача” у контекст минулорічного касетного скандалу.”
Андрій Охрімович:
“Од молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує...” Суть “благоденствія” полягає у натхненній обсервації народом вкраїнським розкішних спагетті на власних вухах. Туди ж, у ті ж таки вуха зальотний політтехнолог відкладає ніжні слова про непересічну потугу свого політпатрона, його неймовірно справедливу партію та прекрасні наміри. Словом, мова йде про об’єкт політтехнологій. Ну а мовить на цю тему Сергій Грабовський:
“Об‘єкт політтехнологій – виборець. Пересічний. Масовий. Реальний. Той, від котрого залежить результат голосування. Той, якого часто дурять і який на цих виборах не менш, ніж раніше, просто-таки прагне бути обдуреним. Подивимося на дані опитувань, проведених у різних містах – на Сході, на Заході й у Центрі України – центром “Імідж-контроль”.
Повсюдно для виборців зв‘язки в уряді кандидата в депутати вдвічі важливіші, ніж його віра в Бога. Повсюдно (крім, хіба що, Києва) виборці вважають, що ідеальний депутат здатен поєднувати бездоганну репутацію і гарні стосунки з владою.
При тому, що самі виборці здебільшого цю владу не люблять і не підтримують. Але водночас вони не люблять й опозицію. А от кого палко кохають – так це економістів, юристів, господарників і бізнесменів-практиків. І це попри те, що в останній Верховній Раді понад третина депутатів займається бізнесом. Легально. Чим займаються інші – питання окреме, але, принаймні, ледь не всі серед них належать до улюблених електоратом категорій кандидатів у нардепи. Тому, найшвидше, новий парламент стане віддзеркаленням нинішнього – тільки деякі прізвища зміняться. Постає цілком закономірне запитання: а чи взагалі потрібні при таких настроях масового виборця якісь політичні технології? Чи сам виборець у дзьобику принесе “крутим хлопцям” бажаний для них результат голосування?”
Андрій Охрімович:
Вразливий та дещо поневолений розум під’юджує до вигуку: “плохуймося, бо ми того варті!” Однак життя не дозволяє зосередитись на звичному і приємному клацанні дзьобом. Автомобілі б’ються, пляшки спалахують, братки самоліквідуються, а політики запрошують експертів, аби ті, оперуючи числом та літерою переконали публіку, яка відмовляється бомбуватись: світ створено для ідіотів, він по вінця переповнений страхами та хижаками, а українці – недружні та небезпечні люди. Щелепи електорату мужньо стискаються, відчуваючи екстрему. Зокрема – в “павутині”. Лишається запросити Павла Вольвача, аби трохи підлив інтелекту у цю трагікумедну кашу:
“Враховуючи веремію політичних клонувань, партій-двійників, тощо, передвиборча ситуація в Україні виглядає явно двоїстою. Цей невинний каламбурчик підтверджують матеріали багатьох Інтернет-видань – зокрема, “Українська правда”, “Сєгодня”, та інших.
Але серед цієї розпливчастості все чіткіше проступає щось тверде і, за словами поета, “вагоме й зриме” – скажімо, цівка братківської “волини”, вибуховий пристрій чи бампер ”Жигулів”, що таранять авта політичних лідерів. Автомобільні пригоди з відомими діячами взагалі вже стають національною традицією – Олександр Ємець, мер Нової Каховки Анатолій Лисенко, кіровоградський губернатор Михайло Башкиров, В’ячеслав Чорновіл. Найсвіжіші ж – аварії за участю Володимира Литвина та Юлії Тимошенко.
Як повідомляє сайт “Вибори”2002”, автопригода з Леді “Ю” має гостросюжетне продовження. Водій “Жигулів”, з котрими зіткнувся “мерс” пані Тимошенко, виписавшись з лікарні, безслідно зник. Запитання висять в повітрі.
Окрім запитань, в тому ж таки повітрі осідає пил потужних вибухів і вчувається запах запалювальної суміші. Днями рвонуло в одному зі столичних спортклубів, є жертви. Як повідомляє “Воля.ком.”, спрацював потужний саморобний пристрій. На цьому ж сайті – повідомлення про напад на київський офіс “Русскава блока”, в приміщення якого невідомі через вікно кинули пляшку з “коктейлем Молотова”.
Все це відбувається на тлі нерозкритих “справи Гонгадзе”, Вадима Гетьмана, журналіста Александрова і ще, ще... Стан “бєспрєдєлу” і заціпеніння триваєш Одесі, наприклад, пропонують ввести надзвичайний стан, а на сайті “Магнолія-ТВ” фахівці, оперуючи статистикою минулих виборчих перегонів, стверджують, що число резонансних вбивств зросте і цього разу.
Думається, експерти знають, що кажуть. Атмосфера страху – найкращий “піар-хід”, що забаламучує ситуацію саме до тієї кондиції, в котрій легко ловиться потрібна “рибка” політичного успіху... “
Андрій Охрімович:
На черзі новина. Нещодавно, Комісія з журналістської етики оприлюднила “Декларацію про чистий Інтернет”, де, зокрема, зазначається, що Інтернет-видання поки що, лишаються єдиною територією українських ЗМІ, де цензура і тиск на редакційну політику, не набули загрозливого характеру.
Водночас, у документі наголошується, що органи влади дедалі частіше кажуть про необхідність запровадження державної регуляції Інтернету. Виходячи з окресленої ситуації Комісія запропонувала Інтернет-журналістам документ, який регламентував би принципи їх діяльності. Тему досліджує Микола Закалюжний:
У “Декларації про чистий Інтернет”, зокрема зазначається, що дотримання норм професійної етики допоможе зберегти Інтернет-видання територією, чистою від цензури .
Спроби загнуздати Інтернет-видання, вже набувають реальних обрисів у законопроектах, котрі готуються у владних кабінетах. Громадська думка про Інтернет не вельми висока. Його намагається дискредитувати, зокрема, і влада, з тим щоб під негативний шумок проштовхнути драконівський закон про Інтернет. То ж добровільне саморегулювання Інтернет-видань, на загальноприйнятих етичних принципах і нормах могло б цю мотивацію спростувати.
Втім, навіть за умови, так би мовити, хорошої поведінки, і дотримання журналістської етики, ніхто не дає гарантії, що буде ухвалено прийнятливий закон, який регулюватиме діяльність Інтернет-медіа. Окрім того, навіть наявність хороших законів у напівдемократичній державі, якою є Україна, ще нічого не означає.
Думається, що у видавців будуть цікаві пропозиції, щодо діяльності мас-медіа в Інтернеті. Ці видання, вкусивши шмат свободи, не поспішатимуть брати на себе законодавчу відповідальність, знаючи що в Україні вона часто-густо однобока. З іншого сторони, Комісія з журналістської етики, проголосивши декларацію про чистий Інтернет, дає шанс самоорганізуватися Інтернет-видавцям, прийнявши за базові принципи етичного кодексу журналіста. Чи убереже це Інтернет-медіа від зазіхань держави, покаже час і активність самих видавців. Зараз Інтернет залишається островом медіа-Свободи, поки що.”
Андрій Охрімович:
Завершує тему голова Демсоюзу Володимир Горбулін. Розмову з ним я почав із банального запитання про власний сайт:
“Чи є у Вас сайт особистий і сайт Вашої партії?”
Володимир Горбулін:
“У мене власного сайту немає, хоча такі пропозиції були, але, за відсутністю часу, я такого не зробив. А в партії, безумовно, сайт є”.
Андрій Охрімович:
“Наскільки дієвим інструментом в політичній діяльності є, на Вашу думку, Інтернет?”
Володимир Горбулін:
“Я думаю, що сьогодні Інтернет є найбільш ефективним інструментом в проведення будь-якої кампанії, і передвиборної, у тому числі”.
Андрій Охрімович:
“Влада – це спокуса, і, безперечно, спокуса до того, щоб абсолютизувати цей стан. Оскільки в цьому напрямку може бути загроза від Інтернету для влади?”
Володимир Горбулін:
“Мені здається, що Інтернет як засіб інформованості суспільства – це дуже сильно діюча система, яка не дозволяє владі абсолютно володіти інформаційним простором.... Я не можу відповідати за всю владу, але можу сказати, що влада при всіх своїх питаннях, які в неї виникають до Інтернету, не зможе нічого з ним зробити, але, по-друге, я не розумію, для чого так абсолютизувати владу в її намірах до абсолюту”.
Андрій Охрімович:
Так думає голова Демсоюзу та голова Державної Комісії з питань оборонно-промислового комплексу України Володимир Горбулін. Ну а ми з вами, під зав’язку, повернемось до проблем клонування. Анекдот в тему. Дзвінок у двері. Хто там? Я! Я?...
На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
