Київ, 27 лютого 2002 - Першим після похорону Тараса Шевченка публічним свідченням значення його творчості для українців стало урочисте перепоховання праху поета на Чернечій горі 22 травня 1861 року. У наступні десятиліття в Україні сформувався загальнонаціональний культ Шевченка, що став однією з підвалин української культурної ідентичності.
Через антиукраїнську політику уряду громадське святкування Шевченківських днів у Російській імперії було неможливим. У лютому 1914 року російська влада навіть заборонила відзначати соту річницю від народження Шевченка та п’ятдесят третю річницю його смерті. Це спричинило масові протести у Києві та інших містах України, під час яких поліція та військові частини застосували силу проти демонстрантів.
З початком української революції Шевченківські дні набули всеукраїнського значення, а 6 березня 1918 року постановою Ради народних міністрів Української Народної Республіки їм був наданий статус національного свята. 7 березня наступного року ця традиція була підтримана постановою Народного комісаріату освіти радянського уряду України.
Більшовики перетворили відзначення Шевченкових роковин на низку офіційних заходів, часом і загальносоюзного масштабу. Натомість на початку 60-х років у середовищі київської інтелігенції поширилася традиція вшановувати поета поза канонами комуністичної ідеології. У відповідь радянська влада вдавалася до репресій щодо громадян, які без її дозволу щороку збиралися біля пам’ятника Шевченку у сквері Київського університету 9, 10 березня та 22 травня. Ці переслідування припинилися тільки з розпадом Радянського Союзу. Проте 9 березня 2001 року тисячі людей, які прийшли з квітами до пам’ятника Шевченку у Києві, були жорстоко побиті міліцією та підрозділами внутрішніх військ за своє намагання всупереч заборонам вшанувати пам’ять поета.
Через антиукраїнську політику уряду громадське святкування Шевченківських днів у Російській імперії було неможливим. У лютому 1914 року російська влада навіть заборонила відзначати соту річницю від народження Шевченка та п’ятдесят третю річницю його смерті. Це спричинило масові протести у Києві та інших містах України, під час яких поліція та військові частини застосували силу проти демонстрантів.
З початком української революції Шевченківські дні набули всеукраїнського значення, а 6 березня 1918 року постановою Ради народних міністрів Української Народної Республіки їм був наданий статус національного свята. 7 березня наступного року ця традиція була підтримана постановою Народного комісаріату освіти радянського уряду України.
Більшовики перетворили відзначення Шевченкових роковин на низку офіційних заходів, часом і загальносоюзного масштабу. Натомість на початку 60-х років у середовищі київської інтелігенції поширилася традиція вшановувати поета поза канонами комуністичної ідеології. У відповідь радянська влада вдавалася до репресій щодо громадян, які без її дозволу щороку збиралися біля пам’ятника Шевченку у сквері Київського університету 9, 10 березня та 22 травня. Ці переслідування припинилися тільки з розпадом Радянського Союзу. Проте 9 березня 2001 року тисячі людей, які прийшли з квітами до пам’ятника Шевченку у Києві, були жорстоко побиті міліцією та підрозділами внутрішніх військ за своє намагання всупереч заборонам вшанувати пам’ять поета.
