Бєлград, 25 березня 2002 – З-поміж урядовців лише президент Воїслав Коштуніца подав коротку заяву, в якій зазначив, що “ніяк не можна амністувати колишню владу, котра могла й була повинна зробити все, щоби уникнути бомбардування”. Він виступив за примирення й співробітництво з країнами Європи й додав, що не треба забути те, що сталося.
У храмах Сербської православної церкви відправляли панахиди на честь жертв кампанії НАТО. Соціалістична партія екс-президента Слободана Мілошевича провела мітинг у центрі столиці, на якому не стільки йшла мова про бомбардування, як про теперішню владу. Соціалісти та їхні союзники ультранаціоналісти вимагали відставки уряду й проведення дострокових виборів. Вони не забули нагадати, що їхній вождь, якого наразі судить Міжнародний трибунал із воєнних злочинів, нібито переміг НАТО.
Державне агентство Тан’юг оприлюднило матеріал у якому коротко згадано, що авіа-удари тривали 78 днів та що загинуло тисячу військовослужбовців й приблизно дві тисячі громадян. Неясно чому досі немає офіційних даних про загиблих громадян. Мас-медіа згадують різні цифри – від тисячі двохсот до двох із половиною тисяч.
Нагадаємо, що сьогодні у Сербії при владі люди, які в час бомбардувань були в опозиції. Тоді їх називали зрадниками й слугами НАТО, хоча ніхто з них не вітав акцію західного альянсу.
Щодо косовських албанців, вони вважають, що їм натовська кампанія принесла волю. У Приштині влаштовану траурну маніфестацію на честь інтелектуалів й активістів ліквідованих сербськими силами, а в багатьох містах урочистості присвячені боротьбі проти режиму Мілошевича. Президент Косова Ібрахім Ругова ствердив, що початок повітряних ударів був великим днем, світанком свободи для албанців. Генерал Марсел Валентен, командувач миротворчих сил, нагадав, що НАТО розпочав кампанію з метою припинити злочини над албанцями й додав, що Захід і наразі виступає проти влади одного народу над іншим. Етнічних албанців не дуже схвилювало це попередження, оскільки Косово між часом покинуло більше від половини сербського населення, а ті, хто залишився, живуть із свого роду анклавах. Помсту над сербами албанці вважають справедливою, так само як серби вважали справедливим насильство над албанцями.
Така логіка є свого роду прокляттям Балкан. Зрештою, саме вона призвела до бомбардування. Мілошевич очікував, що кампанія НАТО згуртує сербський народ довкола нього. Сталося навпаки: народ його зненавидів через непопустливість та зухвалі твердження, що Сербія перемогла. Протягом драматичних одинадцяти тижнів три роки тому не страждали й не гинули урядовці ні прихильники Мілошевича, а звичайні безневинні люди. Згідно із суворою логікою війни, загиблі й поранені стали так званими колатеральними, тобто випадковими й зайвими жертвами.
У храмах Сербської православної церкви відправляли панахиди на честь жертв кампанії НАТО. Соціалістична партія екс-президента Слободана Мілошевича провела мітинг у центрі столиці, на якому не стільки йшла мова про бомбардування, як про теперішню владу. Соціалісти та їхні союзники ультранаціоналісти вимагали відставки уряду й проведення дострокових виборів. Вони не забули нагадати, що їхній вождь, якого наразі судить Міжнародний трибунал із воєнних злочинів, нібито переміг НАТО.
Державне агентство Тан’юг оприлюднило матеріал у якому коротко згадано, що авіа-удари тривали 78 днів та що загинуло тисячу військовослужбовців й приблизно дві тисячі громадян. Неясно чому досі немає офіційних даних про загиблих громадян. Мас-медіа згадують різні цифри – від тисячі двохсот до двох із половиною тисяч.
Нагадаємо, що сьогодні у Сербії при владі люди, які в час бомбардувань були в опозиції. Тоді їх називали зрадниками й слугами НАТО, хоча ніхто з них не вітав акцію західного альянсу.
Щодо косовських албанців, вони вважають, що їм натовська кампанія принесла волю. У Приштині влаштовану траурну маніфестацію на честь інтелектуалів й активістів ліквідованих сербськими силами, а в багатьох містах урочистості присвячені боротьбі проти режиму Мілошевича. Президент Косова Ібрахім Ругова ствердив, що початок повітряних ударів був великим днем, світанком свободи для албанців. Генерал Марсел Валентен, командувач миротворчих сил, нагадав, що НАТО розпочав кампанію з метою припинити злочини над албанцями й додав, що Захід і наразі виступає проти влади одного народу над іншим. Етнічних албанців не дуже схвилювало це попередження, оскільки Косово між часом покинуло більше від половини сербського населення, а ті, хто залишився, живуть із свого роду анклавах. Помсту над сербами албанці вважають справедливою, так само як серби вважали справедливим насильство над албанцями.
Така логіка є свого роду прокляттям Балкан. Зрештою, саме вона призвела до бомбардування. Мілошевич очікував, що кампанія НАТО згуртує сербський народ довкола нього. Сталося навпаки: народ його зненавидів через непопустливість та зухвалі твердження, що Сербія перемогла. Протягом драматичних одинадцяти тижнів три роки тому не страждали й не гинули урядовці ні прихильники Мілошевича, а звичайні безневинні люди. Згідно із суворою логікою війни, загиблі й поранені стали так званими колатеральними, тобто випадковими й зайвими жертвами.
