Прага, 11 квітня 2002 — Найвищий судовий орган Німеччини, Конституційний суд, підтвердив: призов до війська в цій країні не суперечить її Конституції, а те, як краще організувати захист держави, мають вирішувати не суди, а політики. Але край політичним дебатам про це, ще й напередодні вересневих виборів, далеко не покладено.
Конституційний суд Німеччини, що засідає в місті Карлсруе, відкинув у середу плани суду нижчої інстанції постановити, що обов’язковий призов до війська неконституційний за нинішнього становища з безпекою Німеччини, яке змінилося від часів холодної війни, і несправедливо обмежує свободу молодих людей.
Таку ухвалу підготував було суд у Потсдамі за процесом 1999 року: цей суд збирався зняти звинувачення з одного «відмовника», який не хотів іти ні на військову, ні на альтернативну цивільну службу саме на підставі того, що теперішнє становище в світі, мовляв, не виправдовує вимогу обов’язкової служби.
Німецьке законодавство, заявив Конституційний суд, не узалежнює призов від міжнародного становища; є й інші підстави зберегти його — наприклад, цього фактично вимагають зобов’язання Німеччини перед партнерами в союзі НАТО.
Питання про те, чи не перейти від призову до цілковито професійного війська, виникає в Німеччині вже не вперше: Конституційний суд послався на прецедент іще з 1978 року, коли було визнано, що такий вибір є «в принципі політичним рішенням», а не справою суду.
Німеччина не забуває про мілітаристське минуле — і тому принципово зберігає призов, щоб її збройні сили не відривалися від суспільства й не перетворилися на професійну військову касту, що нагадувала би Прусію чи нацистський режим.
Таку позицію, що її дотримується й нинішня влада, більш-менш підтримує й громадськість: як свідчать опитування останніх днів, від 51 до 60 відсотків німців підтримують наявну систему, проти ж виступають від 36 до 45 відсотків.
Ухвалу Конституційного суду радо привітав міністр оборони Німеччини Рудольф Шарпинґ: вона «підтвердила успіх німецької моделі, яка вимагає від усіх громадян одягати однострої», заявив він.
Але навіть у владній коаліції єдності немає: проти обов’язкового призову здавна виступають Зелені, ба й у партії канцлера Ґергарда Шредера — Соціял-демократичній — є прихильники професіоналізації війська.
Та й серед опозиції її чільна сила — Християнсько-демократичний союз і Християнсько-соціяльний союз — підтримують призов, проти ж виступають менші партії.
Прихильники обов’язкової служби, крім усього, вважають, що призовне військо до того ж обходиться дешевше, ніж професійне. Супротивники мають на це свої підрахунки, що мали б довести протилежне, — а ще додають, що призов несправедливий також і тим, що під нього потрапляє лише відсотків двадцять хлопців.
Іще одну гадану несправедливість німецького призову — що він стосується тільки чоловіків, а відтак порушує принцип рівноправності статей — має розглядати наступного тижня Європейський суд у Люксембурзі. А тим часом Конституційний суд Німеччини вже підтвердив, що статевої дискримінації чи порушення Конституції тут немає. Цю справу він розглянув у четвер — наступного дня по своїй загальній оцінці конституційності німецького призову.
А поки суспільство дискутує, збройні сили Німеччини змінюються. Первісний термін обов’язкової служби в півтора року поступово скоротився до дев’яти місяців; альтернативою тепер є десятимісячна цивільна служба, головно в лікарнях чи старечих домах — її обирають щороку близько 120 тисяч призовників. До війська ж ідуть десь тисяч 90 – 100, що становить трохи більше від третини всієї чисельності Бундесверу. Військо дедалі більше переходить на професійні засади; від минулого року перші жінки-добровольці з’явилися й на «бойових» посадах — але принцип обов’язкового призову чоловіків Німеччина, на відміну від Франції чи Італії, прагне принаймні тим часом зберегти.
Конституційний суд Німеччини, що засідає в місті Карлсруе, відкинув у середу плани суду нижчої інстанції постановити, що обов’язковий призов до війська неконституційний за нинішнього становища з безпекою Німеччини, яке змінилося від часів холодної війни, і несправедливо обмежує свободу молодих людей.
Таку ухвалу підготував було суд у Потсдамі за процесом 1999 року: цей суд збирався зняти звинувачення з одного «відмовника», який не хотів іти ні на військову, ні на альтернативну цивільну службу саме на підставі того, що теперішнє становище в світі, мовляв, не виправдовує вимогу обов’язкової служби.
Німецьке законодавство, заявив Конституційний суд, не узалежнює призов від міжнародного становища; є й інші підстави зберегти його — наприклад, цього фактично вимагають зобов’язання Німеччини перед партнерами в союзі НАТО.
Питання про те, чи не перейти від призову до цілковито професійного війська, виникає в Німеччині вже не вперше: Конституційний суд послався на прецедент іще з 1978 року, коли було визнано, що такий вибір є «в принципі політичним рішенням», а не справою суду.
Німеччина не забуває про мілітаристське минуле — і тому принципово зберігає призов, щоб її збройні сили не відривалися від суспільства й не перетворилися на професійну військову касту, що нагадувала би Прусію чи нацистський режим.
Таку позицію, що її дотримується й нинішня влада, більш-менш підтримує й громадськість: як свідчать опитування останніх днів, від 51 до 60 відсотків німців підтримують наявну систему, проти ж виступають від 36 до 45 відсотків.
Ухвалу Конституційного суду радо привітав міністр оборони Німеччини Рудольф Шарпинґ: вона «підтвердила успіх німецької моделі, яка вимагає від усіх громадян одягати однострої», заявив він.
Але навіть у владній коаліції єдності немає: проти обов’язкового призову здавна виступають Зелені, ба й у партії канцлера Ґергарда Шредера — Соціял-демократичній — є прихильники професіоналізації війська.
Та й серед опозиції її чільна сила — Християнсько-демократичний союз і Християнсько-соціяльний союз — підтримують призов, проти ж виступають менші партії.
Прихильники обов’язкової служби, крім усього, вважають, що призовне військо до того ж обходиться дешевше, ніж професійне. Супротивники мають на це свої підрахунки, що мали б довести протилежне, — а ще додають, що призов несправедливий також і тим, що під нього потрапляє лише відсотків двадцять хлопців.
Іще одну гадану несправедливість німецького призову — що він стосується тільки чоловіків, а відтак порушує принцип рівноправності статей — має розглядати наступного тижня Європейський суд у Люксембурзі. А тим часом Конституційний суд Німеччини вже підтвердив, що статевої дискримінації чи порушення Конституції тут немає. Цю справу він розглянув у четвер — наступного дня по своїй загальній оцінці конституційності німецького призову.
А поки суспільство дискутує, збройні сили Німеччини змінюються. Первісний термін обов’язкової служби в півтора року поступово скоротився до дев’яти місяців; альтернативою тепер є десятимісячна цивільна служба, головно в лікарнях чи старечих домах — її обирають щороку близько 120 тисяч призовників. До війська ж ідуть десь тисяч 90 – 100, що становить трохи більше від третини всієї чисельності Бундесверу. Військо дедалі більше переходить на професійні засади; від минулого року перші жінки-добровольці з’явилися й на «бойових» посадах — але принцип обов’язкового призову чоловіків Німеччина, на відміну від Франції чи Італії, прагне принаймні тим часом зберегти.
