Вашингтон, 12 квітня 2002 – Після кількох тижнів страйків й демонстрацій президент Венесуели Уго Чавес у п’ятницю під тиском військових країни був змушений піти у відставку. Напередодні усунення Чавеса його озброєні прихильники відкрили вогонь проти мирних демонстрантів – 13 осіб було вбито і понад 100 осіб поранено.
Загальнонаціональний страйк у Венесуелі на початку тижня організували найбільші профспілкові організації країни та бізнесові угруповання, а в четвер дійшло до загострення напружень після того, коли на вулиці столиці Каракаса вийшло кількасот тисяч мирних демонстрантів, проти яких застосовали силу представники національної гвардії та озброєні службовці адміністрації Чавеса.
Усього кілька годин після цих пострілів та жертв серед демонстрантів командування усіх військових сил закликало Чавеса податися у відставку, й голова збройних сил віце-адмірал Ектор Рамірес заявив:
“Найвище військове командування Республіки Венесуели висловлює співчуття щодо сумних подій у столиці учора й в результаті цього президента Республіки Венесуела закликано податися у відставку. Він погодився з тим”.
Перехідний уряд очолив Педро Кармона – голова найбільшої Спілки підприємців Венесуели. Підприємці, як також найбільша профспілка “Конфедерація робітників”, що нараховує понад мільйон членів, закликали до проведення загальнонаціонального страйку. Кармона запевнив країну, що він “гарантуватиме відновлення демократичного ладу у державі”.
Обраний великою більшістю голосів усього три роки тому, Уго Чавес почав останніми місяцями викликати невдоволення й недовір’я серед населення країни. Його обвинувачено в тому, що він не дотримав передвиборних обіцянок, зокрема щодо повернення понад 21 мільярдів доларів невиплачених зарплат та пенсій. В результаті методів правління – “революційного” лівого напрямку й у намаганні посилити роль держави в економіці Чавес відчужив також й інші верстви суспільства. Це сталося також унаслідок його риторичних заяв і нападів проти незалежних приватних засобів масової інформації, на римо-католицьку церкву та в результаті намагань взяти під контроль уряду профспілкові організації.
Закордонна політика Чавеса також викликала стурбованість не лише серед військових країни, серед опозиційних політичних сил, а й у західних столицях; зокрема, тривогу викликали його дружні стосунки з лідерами таких країн, як Куба, Лівія й Ірак. Опозиція звинуватила Чавеса у тому, що його уряд таємно постачав зброю лівим екстремістським угрупованням – клубам-комітетам імені південноамериканського революціонера Сімона Болівара. До створення таких клубів закликав прихильників Чавеса кубинський лідер Фідель Кастро, який відвідав Венесуелу 2000-го року. Куба схарактеризувала відставку Чавеса як “контрреволюційну змову”.
У перших коментарях на події в Венесуелі представник адміністрації президента США Джорджа Буша заявив, що “Сполучені Штати зацікавлені у збереженні демократії й демократичних інституцій”. Представник Європейської Спільноти Гунар Віганд закликав нове керівництво Венесуели “дотримувати права людини та провести якомога скоріше нові вибори в країні”.
Наприкінці слід ще зазначити, що Венесуела є четвертим експортером нафти у світі й одним із провідних експортерів нафти до США, з чого Каракас отримує понад 80 відсотків зовнішніх доходів.
Загальнонаціональний страйк у Венесуелі на початку тижня організували найбільші профспілкові організації країни та бізнесові угруповання, а в четвер дійшло до загострення напружень після того, коли на вулиці столиці Каракаса вийшло кількасот тисяч мирних демонстрантів, проти яких застосовали силу представники національної гвардії та озброєні службовці адміністрації Чавеса.
Усього кілька годин після цих пострілів та жертв серед демонстрантів командування усіх військових сил закликало Чавеса податися у відставку, й голова збройних сил віце-адмірал Ектор Рамірес заявив:
“Найвище військове командування Республіки Венесуели висловлює співчуття щодо сумних подій у столиці учора й в результаті цього президента Республіки Венесуела закликано податися у відставку. Він погодився з тим”.
Перехідний уряд очолив Педро Кармона – голова найбільшої Спілки підприємців Венесуели. Підприємці, як також найбільша профспілка “Конфедерація робітників”, що нараховує понад мільйон членів, закликали до проведення загальнонаціонального страйку. Кармона запевнив країну, що він “гарантуватиме відновлення демократичного ладу у державі”.
Обраний великою більшістю голосів усього три роки тому, Уго Чавес почав останніми місяцями викликати невдоволення й недовір’я серед населення країни. Його обвинувачено в тому, що він не дотримав передвиборних обіцянок, зокрема щодо повернення понад 21 мільярдів доларів невиплачених зарплат та пенсій. В результаті методів правління – “революційного” лівого напрямку й у намаганні посилити роль держави в економіці Чавес відчужив також й інші верстви суспільства. Це сталося також унаслідок його риторичних заяв і нападів проти незалежних приватних засобів масової інформації, на римо-католицьку церкву та в результаті намагань взяти під контроль уряду профспілкові організації.
Закордонна політика Чавеса також викликала стурбованість не лише серед військових країни, серед опозиційних політичних сил, а й у західних столицях; зокрема, тривогу викликали його дружні стосунки з лідерами таких країн, як Куба, Лівія й Ірак. Опозиція звинуватила Чавеса у тому, що його уряд таємно постачав зброю лівим екстремістським угрупованням – клубам-комітетам імені південноамериканського революціонера Сімона Болівара. До створення таких клубів закликав прихильників Чавеса кубинський лідер Фідель Кастро, який відвідав Венесуелу 2000-го року. Куба схарактеризувала відставку Чавеса як “контрреволюційну змову”.
У перших коментарях на події в Венесуелі представник адміністрації президента США Джорджа Буша заявив, що “Сполучені Штати зацікавлені у збереженні демократії й демократичних інституцій”. Представник Європейської Спільноти Гунар Віганд закликав нове керівництво Венесуели “дотримувати права людини та провести якомога скоріше нові вибори в країні”.
Наприкінці слід ще зазначити, що Венесуела є четвертим експортером нафти у світі й одним із провідних експортерів нафти до США, з чого Каракас отримує понад 80 відсотків зовнішніх доходів.
