Київ, 12 квітня 2002 – 11 квітня глава Української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар звернувся до співгромадян, щоби «попросити пробачення за необдуману поведінку декотрих священнослужителів нашої Церкви, які під час виборчої кампанії, незважаючи на свій особливий сан, проводили явну чи опосередковану агітацію за певні блоки, партії чи кандидатів». Понад це, кардинал обіцяє, що всі особи, котрі чинили в такий спосіб, будуть належно покарані. Нічого подібного дотепер не було – хоча дуже і дуже багато священнослужителів ніколи не стояли осторонь виборчих змагань.
Українська греко-католицька церква напередодні всіх виборів, починаючи від 1994 року, забороняє своїм священнослужителям, по-перше, балотуватися в депутати і, по-друге, агітувати за конкретних кандидатів, партії та блоки: вона окреслює лише принципи, що їх повинні притримуватися вірні в своєму виборі. В ці принципи не вписуються, звісно, ані комуністи, ані праві ультра, ані ті, хто здатний бодай помислити про якісь союзи, котрі б поставили під загрозу незалежність України. Але про фаворитів тут не йдеться, хоча деякі національні конференції католицьких єпископів у різні часи вважали за можливе недвозначно оголошувати, кого вони жадали б і кого б не бажали бачити біля державного керма. Зазвичай це пояснюється виразними загрозами суспільному благові в разі приходу до влади тієї чи іншої сили.
У кожному разі, греко-католицькі владики ухвалили рішення і з огляду на церковне право і церковну дисципліну можуть вимагати його виконання. Натомість 41 греко-католицький священик балотувався до місцевих Рад і 15 із них стали депутатами. Більше того, деякі священики відкрито агітували за конкретних кандидатів; відомі випадки, коли робилося це не безкорисно. Кардинал Любомир Гузар вибачається за їхні дії і тим самим задає планку політичної поведінки для ієрархів інших Церков, чиї священнослужителі поводилися на цих виборах далеко не завжди коректно. Водночас кардинал вказує на аморалізм політиків, котрі чинили тиск на священиків, вимагаючи їхньої прихильності, й сама можливість такого тиску є набагато красномовнішою за свідчення багатьох-багатьох спостерігачів.
Що ж стосується покарань, то екскомунікація, тобто позбавлення клірика священного сану – це міра виняткова і майже напевне новообраних депутатів вона не торкнеться.
Українська греко-католицька церква напередодні всіх виборів, починаючи від 1994 року, забороняє своїм священнослужителям, по-перше, балотуватися в депутати і, по-друге, агітувати за конкретних кандидатів, партії та блоки: вона окреслює лише принципи, що їх повинні притримуватися вірні в своєму виборі. В ці принципи не вписуються, звісно, ані комуністи, ані праві ультра, ані ті, хто здатний бодай помислити про якісь союзи, котрі б поставили під загрозу незалежність України. Але про фаворитів тут не йдеться, хоча деякі національні конференції католицьких єпископів у різні часи вважали за можливе недвозначно оголошувати, кого вони жадали б і кого б не бажали бачити біля державного керма. Зазвичай це пояснюється виразними загрозами суспільному благові в разі приходу до влади тієї чи іншої сили.
У кожному разі, греко-католицькі владики ухвалили рішення і з огляду на церковне право і церковну дисципліну можуть вимагати його виконання. Натомість 41 греко-католицький священик балотувався до місцевих Рад і 15 із них стали депутатами. Більше того, деякі священики відкрито агітували за конкретних кандидатів; відомі випадки, коли робилося це не безкорисно. Кардинал Любомир Гузар вибачається за їхні дії і тим самим задає планку політичної поведінки для ієрархів інших Церков, чиї священнослужителі поводилися на цих виборах далеко не завжди коректно. Водночас кардинал вказує на аморалізм політиків, котрі чинили тиск на священиків, вимагаючи їхньої прихильності, й сама можливість такого тиску є набагато красномовнішою за свідчення багатьох-багатьох спостерігачів.
Що ж стосується покарань, то екскомунікація, тобто позбавлення клірика священного сану – це міра виняткова і майже напевне новообраних депутатів вона не торкнеться.
