Київ, 16 квітня 2002 – Днями стало відомо, що українець Кирило Карабиць став переможцем конкурсу диригентів у Парижі. Ім’я переможця оголосили 12 квітня під час фінального туру конкурсу на звання молодшого диригента Оркестру філармонії Французького радіо. У паризькому конкурсі брали участь 150 музикантів із усього світу, але перемогу здобув 25-річний український диригент Кирило Карабиць.
До речі, Кирило є сином відомого українського композитора Івана Карабиця, який помер кілька місяців тому. Сам Кирило свого часу навчався в Австрії, Німеччині, Сполучених Штатах Америки, працював з відомим угорським композитором Іваном Фішером. За свої досягнення у музиці Кирило Карабиць удостоївся звання почесного громадянина штату Оклахома у США, він має нагороди Австрійського товариства імені Альберта Швейцера та інші.
Майя Нагорняк: Пане Кириле, Ви стали переможцем конкурсу диригентів у Парижі. І закономірно виникає запитання – як Ви самі оцінюєте цю подію у своєму житті?
Кирило Карабиць: Для мене цей конкурс означає дуже багато. Трохи конкретніше про нього. Конкурс оголосили 3–4 місяці тому. Шукали молодшого диригента, або другого диригента Філармонічного оркестру Французького радіо. Ця посада дуже політично важлива, оскільки людина, яка перемогла, буде мати постійні концерти, вона буде працювати з одним із найвідоміших оркестрів Європи. Це оркестр Радіо Франс. Тому-то цей конкурс для мене є величезним успіхом. Можна сказати навіть, що це найбільший успіх у моєму житті.
Майя Нагорняк: Із чим пов’язане те, що Ви займаєтеся саме диригуванням, адже Ваш батько був композитором?
Кирило Карабиць: Так сталося, що я народився в родині музикантів. Мій батько був знаним композитором в Україні, мама й досі викладає у Музичній академії у Києві. Тому з дитинства я був близький до музики і вже десь років в 11–12 почав мріяти саме про диригування. Так далі сталося, що я займався композицією. Давали мені повну стипендію, щоб учитись в Америці як композитор, але я відмовився. Сказав, що хочу вчитися у Києві і хочу тут диригувати. І не жалкую про свій вибір.
Майя Нагорняк: Яка головна риса повинна бути притаманна диригентові?
Кирило Карабиць: Диригент мусить бути дуже впевненим у собі. Людина, яка керує оркестром, не має права дозволити собі мати сумнів. Диригент мусить сказати: буде так. І своїм авторитетом, своєю повагою до себе він встановлює, як усе має бути.
Майя Нагорняк: І його усі мають слухати…
Кирило Карабиц : Його мають усі слухати, але не тільки слухати. Його повинні поважати і поділяти його музичні погляди, смаки. А тому люди повинні йти за ним. Це важливо і необхідно для професії диригента.
Майя Нагорняк: Я також знаю, що Ви є аспірантом Університету музики та театрального мистецтва у Відні. І коли людина-практик починає займатися наукою, виникає дилема: чому віддати перевагу – практичній роботі чи науці. Що більше подобається Вам і до чого Ви маєте більший нахил?
Кирило Карабиць: Я у свої 25 років не ставлю собі за мету викладати. Я не знаю, як піде життя далі. Саме ця праця, ця дисертація не є чимось особливим, тому що діяльність диригента пов’язана з музикознавством. Тобто диригент – це людина, яка не виконує, а вивчає, має орієнтацію у музичних стилях, жанрах. У мене цікава тема, яка пов’язана з Україною. Це історія, яка мала розголос на цілий світ. Я маю на увазі історію архіву Баха. Я знайшов собі дуже цікаву тему у цьому архіві – це невідомі пасіони Карла Філіпа Баха, сина великого композитора Баха. Це вокальні твори, про які ніхто у світі ще не знає і які зберігалися 55 років в Україні.
Майя Нагорняк: І насамкінець таке запитання – які проекти Ви маєте в Україні, де можна почути Ваші концерти, побачити вашу працю як диригента?
Кирило Карабиць: Основні мої проекти такі: 15–17 травня цього року – постановка опери “Паяци” у Національній опері України з австрійським режисером Філіпом Арнуркуром. Далі йде величезний проект – організація і проведення музичного фестивалю “Київмюзикфест”, який очолював свого часу мій батько. Так сталося, що я мушу займатися організацією цього найвагомішого фестивалю в Україні.
Майя Нагорняк: Дякую. І щиро зичу Вам, щоб усі постановки пройшли так, як Ви собі задумали.
До речі, Кирило є сином відомого українського композитора Івана Карабиця, який помер кілька місяців тому. Сам Кирило свого часу навчався в Австрії, Німеччині, Сполучених Штатах Америки, працював з відомим угорським композитором Іваном Фішером. За свої досягнення у музиці Кирило Карабиць удостоївся звання почесного громадянина штату Оклахома у США, він має нагороди Австрійського товариства імені Альберта Швейцера та інші.
Майя Нагорняк: Пане Кириле, Ви стали переможцем конкурсу диригентів у Парижі. І закономірно виникає запитання – як Ви самі оцінюєте цю подію у своєму житті?
Кирило Карабиць: Для мене цей конкурс означає дуже багато. Трохи конкретніше про нього. Конкурс оголосили 3–4 місяці тому. Шукали молодшого диригента, або другого диригента Філармонічного оркестру Французького радіо. Ця посада дуже політично важлива, оскільки людина, яка перемогла, буде мати постійні концерти, вона буде працювати з одним із найвідоміших оркестрів Європи. Це оркестр Радіо Франс. Тому-то цей конкурс для мене є величезним успіхом. Можна сказати навіть, що це найбільший успіх у моєму житті.
Майя Нагорняк: Із чим пов’язане те, що Ви займаєтеся саме диригуванням, адже Ваш батько був композитором?
Кирило Карабиць: Так сталося, що я народився в родині музикантів. Мій батько був знаним композитором в Україні, мама й досі викладає у Музичній академії у Києві. Тому з дитинства я був близький до музики і вже десь років в 11–12 почав мріяти саме про диригування. Так далі сталося, що я займався композицією. Давали мені повну стипендію, щоб учитись в Америці як композитор, але я відмовився. Сказав, що хочу вчитися у Києві і хочу тут диригувати. І не жалкую про свій вибір.
Майя Нагорняк: Яка головна риса повинна бути притаманна диригентові?
Кирило Карабиць: Диригент мусить бути дуже впевненим у собі. Людина, яка керує оркестром, не має права дозволити собі мати сумнів. Диригент мусить сказати: буде так. І своїм авторитетом, своєю повагою до себе він встановлює, як усе має бути.
Майя Нагорняк: І його усі мають слухати…
Кирило Карабиц : Його мають усі слухати, але не тільки слухати. Його повинні поважати і поділяти його музичні погляди, смаки. А тому люди повинні йти за ним. Це важливо і необхідно для професії диригента.
Майя Нагорняк: Я також знаю, що Ви є аспірантом Університету музики та театрального мистецтва у Відні. І коли людина-практик починає займатися наукою, виникає дилема: чому віддати перевагу – практичній роботі чи науці. Що більше подобається Вам і до чого Ви маєте більший нахил?
Кирило Карабиць: Я у свої 25 років не ставлю собі за мету викладати. Я не знаю, як піде життя далі. Саме ця праця, ця дисертація не є чимось особливим, тому що діяльність диригента пов’язана з музикознавством. Тобто диригент – це людина, яка не виконує, а вивчає, має орієнтацію у музичних стилях, жанрах. У мене цікава тема, яка пов’язана з Україною. Це історія, яка мала розголос на цілий світ. Я маю на увазі історію архіву Баха. Я знайшов собі дуже цікаву тему у цьому архіві – це невідомі пасіони Карла Філіпа Баха, сина великого композитора Баха. Це вокальні твори, про які ніхто у світі ще не знає і які зберігалися 55 років в Україні.
Майя Нагорняк: І насамкінець таке запитання – які проекти Ви маєте в Україні, де можна почути Ваші концерти, побачити вашу працю як диригента?
Кирило Карабиць: Основні мої проекти такі: 15–17 травня цього року – постановка опери “Паяци” у Національній опері України з австрійським режисером Філіпом Арнуркуром. Далі йде величезний проект – організація і проведення музичного фестивалю “Київмюзикфест”, який очолював свого часу мій батько. Так сталося, що я мушу займатися організацією цього найвагомішого фестивалю в Україні.
Майя Нагорняк: Дякую. І щиро зичу Вам, щоб усі постановки пройшли так, як Ви собі задумали.
