Київ, 15 квітня 2002 – 12 квітня Голосіївський районний суд звільнив з-під варти лідера УНА-УНСО Андрія Шкіля, якого нещодавно обрали народним депутатом в одному з мажоритарних округів Львівщини. Отже, перше інтерв’ю колишнього в’язня для Радіо Свобода через кілька годин після його звільнення.
Кор. – Пане Андрію, Ви більше року перебували за ґратами – спочатку слідчий ізолятор СБУ, потім Лук’янівське СІЗО. Проти Вас і ваших однопартійців була порушена кримінальна справа за статтею 71 Кримінального кодексу – організація масових заворушень. Проте ви вважаєте себе політв’язнями. Як Ви розумієте сьогодні сам зміст цього поняття?
Шкіль:
Це людина, яка відстоює свої переконання і через це потрапила до в’язниці. Ми могли відмовитися і про свої переконання могли говорити тихіше. Можна було перетворитися на такого собі кімнатного вовкодава, який тішить усіх своєю присутністю, але за межами цієї кімнати не мислить свого існування.
9 березня влада вирішила, як то кажуть, рубати з плеча, вона організувала провокацію спочатку біля пам’ятника Шевченкові, потім на вулиці Банковій. Я ретельно ознайомився з матеріалами справи і, ґрунтуючись на цих матеріалах, можу стверджувати, що провокації робила влада. Є достатньо доказів для цього. Тому говорити про те, що є якісь інші причини, окрім політичних, нашого перебування в СІЗО не доводиться.
Я вважаю, що ми перші політв’язні в незалежній Україні, ми вже відсиділи по 13 місяців. Я не хотів би бути добрим провидцем, але мені здається, що політв’язні в нашій державі ще будуть.
Кор. – Що Ви думаєте з приводу умов тримання підслідних в українських слідчих ізоляторах? Наприклад, скільки коштів надається на харчування?
Шкіль:
У слідчому ізоляторі СБУ – 5гривень 30 копійок, у Лук’янівці – 1гривню 30. Але харчуватися казенною їжею неможливо. Я витримав лише два тижні, поки не прийшла перша передача. Після цієї їжі я змушений лікувати шлунок і кишковик.
Але це дрібниці порівняно з тим психологічним тиском, який я зазнав у СІЗО Служби безпеки. Невеличка камера: 2.5 метри завширшки, 4 завдовжки. Відеокамера розташована чітко напроти того місця, де людина відправляє свої фізіологічні потреби. Ти відчуваєш постійну присутність наглядача. До нас саджали так звану “курку” – підставного, який розповідав хлопцям, як їм тяжко буде в таборах, тому треба зізнаватися швидше.
У СІЗО №13 (Лук’янівка) великий контингент. Там надзвичайно важкі умови – тривале перебування в прокурених, запльованих і смердючих боксах, які розраховані на 2–3 особи, а насправді сидить у кращому випадку 20. Але, з іншого боку, легше психологічно. Я спілкувався з ув’язненими і знаходив із ними спільну мову.
Кор. – Які зміни до законодавства Ви намагатиметеся впровадити, щоб поліпшити умови перебування підслідних?
Шкіль:
У першу чергу це оновлення закону “Про попереднє ув’язнення”. Він трактує заарештованого, людину невинну, як ув’язненого, злочинця. Людину можуть позбавити переписки, спілкування з родичами відбувається через перегородку. Більшість із цих людей виходить на волю. Треба зняти будь-які обмеження на продуктові передачі.
Україні потрібен закон про дію Конституції. Особа, яка порушує основний закон, має нести відповідальність, хоча б адміністративну. Україна підписує Конвенцію про права людини, де чорним по білому написано: тільки ґрунтуючись на тяжкості скоєного злочину, не має права застосовуватись запобіжний захід – тримання під вартою. Всі суди це порушують. Треба вводити закони про дію міжнародних законів.
Кор. – Пане Андрію, Ви більше року перебували за ґратами – спочатку слідчий ізолятор СБУ, потім Лук’янівське СІЗО. Проти Вас і ваших однопартійців була порушена кримінальна справа за статтею 71 Кримінального кодексу – організація масових заворушень. Проте ви вважаєте себе політв’язнями. Як Ви розумієте сьогодні сам зміст цього поняття?
Шкіль:
Це людина, яка відстоює свої переконання і через це потрапила до в’язниці. Ми могли відмовитися і про свої переконання могли говорити тихіше. Можна було перетворитися на такого собі кімнатного вовкодава, який тішить усіх своєю присутністю, але за межами цієї кімнати не мислить свого існування.
9 березня влада вирішила, як то кажуть, рубати з плеча, вона організувала провокацію спочатку біля пам’ятника Шевченкові, потім на вулиці Банковій. Я ретельно ознайомився з матеріалами справи і, ґрунтуючись на цих матеріалах, можу стверджувати, що провокації робила влада. Є достатньо доказів для цього. Тому говорити про те, що є якісь інші причини, окрім політичних, нашого перебування в СІЗО не доводиться.
Я вважаю, що ми перші політв’язні в незалежній Україні, ми вже відсиділи по 13 місяців. Я не хотів би бути добрим провидцем, але мені здається, що політв’язні в нашій державі ще будуть.
Кор. – Що Ви думаєте з приводу умов тримання підслідних в українських слідчих ізоляторах? Наприклад, скільки коштів надається на харчування?
Шкіль:
У слідчому ізоляторі СБУ – 5гривень 30 копійок, у Лук’янівці – 1гривню 30. Але харчуватися казенною їжею неможливо. Я витримав лише два тижні, поки не прийшла перша передача. Після цієї їжі я змушений лікувати шлунок і кишковик.
Але це дрібниці порівняно з тим психологічним тиском, який я зазнав у СІЗО Служби безпеки. Невеличка камера: 2.5 метри завширшки, 4 завдовжки. Відеокамера розташована чітко напроти того місця, де людина відправляє свої фізіологічні потреби. Ти відчуваєш постійну присутність наглядача. До нас саджали так звану “курку” – підставного, який розповідав хлопцям, як їм тяжко буде в таборах, тому треба зізнаватися швидше.
У СІЗО №13 (Лук’янівка) великий контингент. Там надзвичайно важкі умови – тривале перебування в прокурених, запльованих і смердючих боксах, які розраховані на 2–3 особи, а насправді сидить у кращому випадку 20. Але, з іншого боку, легше психологічно. Я спілкувався з ув’язненими і знаходив із ними спільну мову.
Кор. – Які зміни до законодавства Ви намагатиметеся впровадити, щоб поліпшити умови перебування підслідних?
Шкіль:
У першу чергу це оновлення закону “Про попереднє ув’язнення”. Він трактує заарештованого, людину невинну, як ув’язненого, злочинця. Людину можуть позбавити переписки, спілкування з родичами відбувається через перегородку. Більшість із цих людей виходить на волю. Треба зняти будь-які обмеження на продуктові передачі.
Україні потрібен закон про дію Конституції. Особа, яка порушує основний закон, має нести відповідальність, хоча б адміністративну. Україна підписує Конвенцію про права людини, де чорним по білому написано: тільки ґрунтуючись на тяжкості скоєного злочину, не має права застосовуватись запобіжний захід – тримання під вартою. Всі суди це порушують. Треба вводити закони про дію міжнародних законів.
