Белград, 26 квітня 2002 – Чому до Гааги першим виїхав Ойданич, чому лише він та чиїм коштом? Такі запитання ставлять сербські газети після від'їзду з Белграда відставного генерала, який не став ні національною драмою ні спектаклем. Ойданич покинув військову службу півтора року тому й люди його, просто кажучи, уже забули.
Близька до уряду газета “Політика” через це нагадує, що Ойданич був не лише добрим дідусем своїх онуків, а начальником воєнної штаб-квартири. Газета, зокрема, відзначає, що було мало людей, які можуть свідчити про роль Мілошевичевої військової еліти та про те, що генерали втратили й що дістали за свою віддану службу колишньому президентові. Коментатор наголошує, що їхнім пріоритетом була не вітчизна, а престол господаря. Він додає, що еліта Мілошевича беззастережно схвалювала його національно саморуйнуючу політику. Ойданич очолював цю слухняну еліту, нагадує белградська газета.
Інші газети тим часом повідомляють, що влада стала свого роду гарантом усім, хто добровільно здався Гаазькому трибуналові. Отож, уряд повинен сплачувати їм не лише квитки до Гааги, але й охоронців та квартиру.
До уряду й громадян сьогодні звернувся ще один із списку розшукуваних Гаазьким трибуналом. Ідеться про генерала Веселіна Шліванчанина, який заявляє, що ніколи не здасться. Слід нагадати, що Шліванчанин, тоді як полковник, у листопаді 1991 року був політкомом Гвардійної бригади, яка захопила Вуковар. Йому підпорядковані підрозділи брали участь у розстрілах 260 полонених хорватів. Полковник згодом став генералом. Його нібито розшукують, а він глузує і з уряду і з жертв.
Та ще одна цікавість у зв’язку з воєнними злочинами. Суд у м. Прокуплє, що на півдні Сербії, вимагає, щоби двох звинувачених із воєнних злочинів у Косові судили в іншому суді, оскільки невідомі погрожують місцевим прокурорам та суддям. Перед згаданим судом ще два роки тому розпочався процес проти двох запасних військовослужбовців, яких запідозрено у ліквідації 19 албанців. Розпочався і – застряв.
Говорити про воєнні злочини у Сербії непопулярна, а судити злочинців – небезпечна справа.
Близька до уряду газета “Політика” через це нагадує, що Ойданич був не лише добрим дідусем своїх онуків, а начальником воєнної штаб-квартири. Газета, зокрема, відзначає, що було мало людей, які можуть свідчити про роль Мілошевичевої військової еліти та про те, що генерали втратили й що дістали за свою віддану службу колишньому президентові. Коментатор наголошує, що їхнім пріоритетом була не вітчизна, а престол господаря. Він додає, що еліта Мілошевича беззастережно схвалювала його національно саморуйнуючу політику. Ойданич очолював цю слухняну еліту, нагадує белградська газета.
Інші газети тим часом повідомляють, що влада стала свого роду гарантом усім, хто добровільно здався Гаазькому трибуналові. Отож, уряд повинен сплачувати їм не лише квитки до Гааги, але й охоронців та квартиру.
До уряду й громадян сьогодні звернувся ще один із списку розшукуваних Гаазьким трибуналом. Ідеться про генерала Веселіна Шліванчанина, який заявляє, що ніколи не здасться. Слід нагадати, що Шліванчанин, тоді як полковник, у листопаді 1991 року був політкомом Гвардійної бригади, яка захопила Вуковар. Йому підпорядковані підрозділи брали участь у розстрілах 260 полонених хорватів. Полковник згодом став генералом. Його нібито розшукують, а він глузує і з уряду і з жертв.
Та ще одна цікавість у зв’язку з воєнними злочинами. Суд у м. Прокуплє, що на півдні Сербії, вимагає, щоби двох звинувачених із воєнних злочинів у Косові судили в іншому суді, оскільки невідомі погрожують місцевим прокурорам та суддям. Перед згаданим судом ще два роки тому розпочався процес проти двох запасних військовослужбовців, яких запідозрено у ліквідації 19 албанців. Розпочався і – застряв.
Говорити про воєнні злочини у Сербії непопулярна, а судити злочинців – небезпечна справа.
