Доступність посилання

ТОП новини

Прямий Ефір: «Стан середньої освіти в Україні»


Прямий Ефір: «Стан середньої освіти в Україні»

Київ, 2 травня 2002 - В київській студії працюють Людмила Литовченко і Юлія Жмакіна. Гості київської студії: ректор київського Міжрегіонального інституту вдосконалення вчителів ім. Бориса Гринченка Зінаїда Сіверс та директор київської спеціалізованої школи №41, президент асоціації керівників шкіл України, член колегії Міністерства освіти і науки України Олена Онець.

Людмила Литовченко:

Перед тим, як ми поговоримо про конкретні проблеми і потреби освітян, спробуємо дати загальну оцінку стану освітньої галузі в Україні, стану вельми неоднозначному й суперечливому.

Сергій Грабовський:

Українська середня освіта напередодні незалежності була справді, середньою. Треба віддати належне намаганням численних вчителів-новаторів донести до дітей щось справді, путнє. Але цьому стояла на заваді офіційна доктрина освіти, яка базувалася на, так званих, ЗУНах – знаннях, уміннях, навичках і розглядала школярів як об`єкт педагогічного впливу, а не повноправних учасників освітнього процесу. До цього додавалася тотальна ідеологізація гуманітарних та навіть природничих дисциплін. За минулі 11 років зміни у системі середньої освіти України таки відбулися, але як на краще, так і на гірше. Зникла уніфікація шкільної педагогіки, ідеологічні забобони, з`явилися різні програми, спрямовані на розкриття індивідуальних здібностей школярів, типи навчальних закладів, гнучкішою стала система оцінки знань. У національній доктрині розвитку освіти враховані принципи рівного доступу до якісної освіти, її неперервності, взаємодії з наукою, міжнародною інтеграцією в галузі освіти. Унаслідок незадовільного фінансування освітньої галузі багато нових можливостей лишилося нереалізованими. Чи може учитель, який одержує нижчу за офіційний прожитковий мінімум зарплатню, нормально працювати? Добре, що українські автори змогли повністю забезпечити вітчизняними підручниками освітній процес, але їхні ціни просто кусаються. На папері лишається і принцип рівного доступу до якісної освіти, надто різний цей доступ у селах і великих містах, та для дітей бідних і багатих батьків.

Людмила Литовченко:

Чи розуміють українські економісти, урядовці й керівники держави, що підвалини життя наступних поколінь треба закладати за рахунок добробуту сучасників? Чи достатню увагу приділяють при розподілі бюджету освітній галузі?

Олена Онець:

Якби всі наші чиновники, урядовці, законодавча і виконавча влада враховували, що таке освіта і наскільки в неї потрібно вкладати кошти, починаючи із середньої школи, то картина у нас була б набагато краща. Проблема в тому, що дуже розпорошені повноваження різних органів влади. Одні нормативи є у Міністерства освіти й науки, інші нормативи у Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Міністерства праці. Від неузгодженості таких дій, мені здається, і є всі ці проблеми. Прийнято багато хороших законів – Закон про освіту, Закон про середню освіту, але високі чиновники не виконують цей закон. Якби виконувалося все те, що проголошено в законі і всі були б законослухняними громадянами, то картина знову таки була б набагато краща, хоча за цей рік уже дещо вдалося зробити. З 2001 року почала частково реалізовуватися 57-ма стаття про заробітну плату вчителів – вислуга років, кошти на оздоровлення вчителів, додаткові до посадового окладу кошти для відпочинку, кошти на методичну літературу і на все те, щоб учитель зміг повноцінно працювати.

Зінаїда Сіверс:

Виходить, що закони добрі, тобто законодавці ухвалюють якийсь закон, потім ухвалюють бюджет, який не враховує закони, які вони ухвалили.

Олена Онець:

Саме так. Закладається коштів набагато менше, ніж це потрібно для виконання закону.

Людмила Литовченко:

Ось бюджет ухвалили, виділили на освіту певну суму. Чи об`єктивно ділять навіть оті копійки з бюджету між школами в центрі і в регіонах?

Зінаїда Сіверс:

Навряд чи ми можемо з пані Оленою багато сказати про бюджет. Бюджет формується в державі в цілому, потім на місцевому рівні, і на місця доходять гроші, які вже розподілили у Києві. В Києві важко знати, скільки грошей потрібно сільській школі.

Людмила Литовченко:

Ви, як завідуюча кафедрою психології, представник міжрегіонального інституту, напевно працюєте з учителями з усіх регіонів України.

Зінаїда Сіверс:

Ми працюємо тільки з учителями міста Києва, а в Києві трошки інша ситуація.

Олена Онець:

Кошти розподіляються на області, а школи належать до комунальної власності. Міністерство освіти і науки фінансує лише вищі навчальні заклади, професійно-технічні училища і навчальні заклади 1 і 2 рівня акредитації. Середня освіта фінансується з місцевого бюджету. Кошти з центрального бюджету узгоджуються з місцевими бюджетами і все залежить від регіонів.

Людмила Литовченко:

Чи здоровий сьогодні український вчитель – фізично, морально, психічно, і, якщо ні, то як його вилікувати?

Олена Онець:

Всі проблеми через недостатнє фінансування освіти, але, не зважаючи ні на що, наші вчителі працюють, дуже багато творчих учителів, які звикли працювати на совість, вміють та хочуть працювати.

Зінаїда Сіверс:

Так. В нас величезна кількість талановитих, розумних, творчих учителів, які самовіддано працюють, усвідомлюють відповідальність, але є об`єктивні умови, не пов`язані тільки з коштами. Це і умови праці вчителів, їх, вік – дуже багато педагогів солідного віку, це і перевантаження. Коли ми говоримо про психічне здоров`я, мається на увазі, що вчителі надзвичайно перевантажені. Це надзвичайно складна та низькооплачувана робота, і не кожна молода людина готова і морально й психологічно працювати у школі.

Людмила Литовченко:

Більшість вчителів це люди старшого віку, які вчилися за іншими підручниками, методиками, і ідеологія держави була іншою. Чи не виникає зараз конфлікт ідеологій, тому, що сьогодні треба дати дитині інші знання.

Зінаїда Сіверс:

Вчитель - це людина, яка звикла вчитися все життя. Тому, якщо в державі відбуваються якісь зміни, то вчитель також змінюється, він весь час з молодими, тому легко сприймає й розуміє молодь. Не думаю, що є конфлікт поколінь.

Юлія Жмакіна:

Чи існують якісь додаткові джерела фінансування, за якими можна збільшити заробіток учителів?

Олена Онець:

Фактично їх немає. Може бути економія заробітної плати чи якась премія.

Людмила Литовченко:

Зараз я пропоную послухати огляд інтерв`ю, яке дав тижневику “Дзеркало тижня” міністр освіти та науки Василь Кремінь Він зазначив, що не бачить альтернативи нинішнім змінам у системі освіти. Найголовніше, що вдалося зробити, на його думку, в ці роки, це сколихнути педагогічну громадськість і стати на шлях модернізації. Огляд інтерв`ю підготувала Надія Баландюк.

Наталя Баландюк:

Зміни в системі освіти – це лише косметичний ремонт, тоді як справжні зміни відхилені на узбіччя. З такою критикою реформ у системі освіти Василь Кремінь не погоджується. За його словами, по-перше, стратегічні речі, визначені національною доктриною розвитку освіти, не поверхневі, а перехід на 12-річну освіту – це не просто розтягування в часі навчання. 12-річна освіта не лише знімає проблему перевантаження школяра, а й готує його до життя в сучасному світі, переконаний міністр. За його словами, інша річ, що Міносвіти змушений робити лише те, що дозволяють соціально-економічні умови. Ще кілька аргументів міністра на користь 12-бальної системи: 5-бальна система мала тільки 3 позитивні бали, що унеможливлювало справедливу оцінку знань, а 12 –бальна системи не мала такого різкого розмежування на позитив і негатив. По-третє, вона знімає проблему другорічників. Зрештою, саме 12-бальна система дозволяє, за словами міністра, “по –людські” ставитися до дитини і стимулювати її до навчання.

В інтерв’ю міністр науки та освіти також позитивно оцінив зміни в порядку складання іспитів, коли учень складає два іспити обов’язково, а три з п’яти – на вибір школяра. Василь Кремінь стверджує, що за останні роки зроблено відчутний крок в покращенні матеріального становища український педагогів, хоча б тому, “що почали, нарешті, сплачувати 50% виплати від надбавок учителям”.

У відповідь на критику застарілої структури підготовки педагогічних кадрів і браку кваліфікованих педагогів, міністр відповів, що, в цілому, наша система освіти непогана і лише потребує модернізації. Відповідаючи на питання, чи вдалося за останні роки навести порядок в процесі створення навчальних посібників, оскільки багато з них не збігаються за змістом між класами, Василь Кремінь наголосив, що нині не посібник для учні, а – навпаки.

А взагалі, він за те, щоб кожен учень мав свій посібник.

Людмила Литовченко:

Як ці зміни сприймають вчителі, зокрема, щодо 12-бальної системи. Чи така система на користь?

Олена Онаць:

Вчителі позитивно оцінюють таку систему оцінювання навчання, тому що колись ми ставили п’ять із мінусом, плюсом, а зараз учень може отримати достовірну оцінку. Крім того, передбачене тематичне оцінювання знань, і якщо учень не готовий сьогодні відповідати, коли прийшов термін складання теми, - є корегуюча оцінка.

Раніше виставлялася оцінка за те, що дитина не знає, а зараз за те, що знає, це її навчальні досягнення. Тому зрозуміло, що вже зовсім негативних оцінок немає, одиниця – теж позитивна оцінка, “щось знає.” Але є діти, щодо яких стоїть питання не атестації, із ними доводиться багато працювати....

Юлія Жмакіна:

Міністр освіти ображається, коли його реформу вважають “косметичним ремонтом освіти”. Як Ви вважаєте, пані Сіверс, - це “косметика” - 12-бальна система, 12-річна освіта в школі, чи це призведе до змін?

Зінаїда Сіверс:

Я думаю, що Василь Кремінь щирий, коли ображається на таку оцінку, тому що справді, найчастіше, звертають увагу на 12 балів чи на 12 років – це нібито суть реформи. Але - це реформування значно глибше. Це зміна відношення до того, чого ми чекаємо від дитини. А ось, що стосується того, чи вчителі задоволені такою 12-бальною системою, я не погоджуюся з пані Оленою.

Часто спілкуюся з учителями, спочатку вони не були дуже задоволені. В нас не було добрих критеріїв, поки вони вироблялися. Тобто це не дрібниця, вона має глибокий сенс. І вчитель просто розгубився – як ставити.

По-друге, оцінка – це інструмент. Це не так однозначно добре, що немає негативної оцінки. Учень повинен мати сигнал від учителя, що він не готовий, не знає. Як на мене, такого сигналу немає, якщо одиниця – це вже добре. Але ідея не погана - чим дрібніше ми оцінюємо учня, тим більше в нього є шансів себе заявити, показати в окремих елементах навчання, це важливо, бо заохочує дитину.

Також було сказано, що є підсумкова атестація, інші аспекти, але ніхто не подумав , коли це вчитель буде робити, за рахунок яких годин. Тут є багато питань, які технологічно не продумані.

Людмила Литовченко:

Ще таке питання. Відповідаючи на питання, чи вдалося за останні роки навести порядок в процесі створення навчальних посібників, оскільки багато з них не збігаються за змістом між класами, Василь Кремінь наголосив, що нині не посібник для учні, а – навпаки. Що він мав на увазі?

Олена Онаць:

Він мав на увазі, що нині діючі підручники не відповідають вимогам універсальності, де учень міг би всьому навчитися, і не відповідають особистісно-орієнтованому підходу до дитини. На одній з колегій обговорювалося це питання, робота йде.

Але хочу повернутися до питання, чи це “косметична” реформа чи ні. Я теж часто спілкуюся з колегами, під час круглих столів ми часто обговорювали ці проекти реформи. По-перше, це не тільки ці моменти – 12-бальна система і 12-річне навчання, а це і стандарти початкової школи, багато інших серйозних документів.

Але з чогось треба починати. Якщо не будеш сьогодні щось робити, не буде і потім нічого нового. Тому я вважаю, це треба робити, спасибі, що є Василь Григорович, ми тільки вітаємо, що він залишився на посаді міністра освіти й науки.

Звичайно, багато роботи, проблем, коли це робити, як, але будемо намагатися, щоб це спрацьовувало так, як належить.

Людмила Литовченко:

Хочу повернутися до попередньої розмови. Це, можливо, така слизька тема. Але чула таке: дитина не встигає, вчитель на встигає навчити, тоді як має діяти вчитель - за рахунок власного часу або за рахунок батьків?

І ось коли це робиться нелегально, це завжди викликає якісь непорозуміння і кривотолки. Чи не йшлося про те, щоб це узаконити, просто сказати: урок із математики коштує стільки-то. Батьки б тоді розраховували на це. Як ви вважаєте?

Зінаїда Сіверс:

Я не знаю що легалізувати, якщо мова йде про ліцеї й гімназії, платні освітні послуги, то це все легалізоване. Це ініціатива батьків, батьківських комітетів, які створюють фонди і витрачають кошти на свій розсуд. Це дуже прозоро, особливо в Києві, я це точно можу сказати, бо в нас і фінансові перевірки управління освіти і науки Києва проходять, це питання контролюється.

Якщо говорити, щоб на державному рівні узаконити, що додатковий урок коштує стільки –то, я думаю, що суспільство не готове і психологічно, і матеріально. У нас багато років ( і це було наше досягнення) безкоштовна освіта, але всі знали, що вони не безкоштовна, але все-таки ми тримаємося за це. І матеріально не готові: є батьки, які зможуть заплатити за цей додатковий урок, але є такі, що не зможуть.

Юлія Жмакіна:

Але ставлять перед фактом усіх батьків, що вони змушені платити нелегально, причому фантастичні суми. Хіба це краще?

Зінаїда Сіверс:

Я не працюю в школі, зсередини я не знаю ситуації, але здається, про це більше розмов, ніж справді. Коли в нас в інституті кажуть: хтось із когось збирав, я кажу – хто? Завтра цієї людини не буде в інституті, я звернуся до прокуратури.

Тобто я не знаю таких випадків. Або ми повинні змінити свою психологію, перестати боятися, бути свідомими громадянами і сказати “ні” цьому. Або також бути свідомими громадянами - і це батьки мусять прийняти таке рішення і сказати: ми сьогодні платитиме. Тобто відверто таку розмову треба вести.

А то кажуть – вчителі щось вимагають, я знаю безліч вчителів, які день і ніч працюють за ці копійки і ніколи не взяли тих же цукерок.

Людмила Литовченко:

Безумовно, цю розмову треба вести на державному рівні, а не на рівні школи. На Заході багато за що платиться, але держава створила механізми можливості сплатити. Є банки, які дають позичку, коли людина закінчує освіту, вона сплачує без податків, процентів. Є гранти, інше. А на жаль, наша держава ставить вчителя в такі умови.

А чи можливо змінити ситуацію в освіті на законодавчому рівні найближчим часом ми попросили нашу кореспондентку Марину Пирожук запитати академіка, народного депутата, члена блоку “За ЄдУ” Івана Кураса.

(Запис)

Марина Пирожук:

Чи можливо найближчим часом на законодавчому рівні змінити ситуацію в ділянці освіти?

Іван Курас:

Є “Закон про освіту”, яким передбачені відповідні норми валового внутрішнього продукту на освіту і на науку. Ми ще до них не дійшли, хоча за останні два роки суттєво підвищена заробітна платня, ухвалені зміни до закону про освіту, вирішено питання з пенсійним забезпеченням викладачам вищої школи. Але це тільки початок роботи. Новий склад парламенту, залежно від того, як буде розвиватися ситуація в економіці, буде все робити, щоб такі можливості були використані для підтримки освіти й науки.

Марина Пирожук:

Але досягнення поки що залишаються деклараціями, реально матеріальний фактор в освіті не змінюється, бо вчителі бідкаються, що ситуація лише погіршується.

Іван Курас:

Я розумію, це вірно вчителі кажуть, але, якщо брати динаміку змін, то дійсно за останні два роки суттєво підвищена заробітна платня вчителям. Вона не досягла того рівня, якого вимагають вчителі, але це державний бюджет. Але я ще раз кажу, це буде одним із пріоритетів роботи у парламенті.

Людмила Литовченко:

Послухаємо учнів, говорить одна з учениць гімназій Києва, а з нею розмовляє Надія Степула.

(Запис)

Надія Степула:

Якість підручників – альфа й омега освітнього процесу. Чи задоволена ти підручниками? Чи хотіла б щось змінити у системі навчання, яка існує?

Учениця:

Я не задоволена якістю наших підручників, сірі сторінки, нецікаво оформлені, нецікаві вправи, дуже одноманітні. Іноземні підручники ( з іноземних мов) яскраві, із малюнками, до вправ треба творчо підходити. У наших вправах рідко треба думати.

Підручники з історії , географії створені так: йде параграф, а потім питання, які побудовані таким чином, що у відповіді на них треба просто переписувати якусь частину параграфу.

Надія Степула:

А 12-бальна система освіти, на твою думку, краща за 5-бальну?

Учениця:

Усім не подобається, і учням, яких я знаю, і вчителям теж. Наші вчителі на навчилися оцінювати адекватно за цією системою. За ті ж самі знання одні ставлять 7 , інші – 10.

Надія Степула:

Щоб ти хотіла змінити, щоб вчитися стало цікавіше?

Учениця:

Мені не подобається те, як учні сидять за партами, і їм учитель каже: перепишіть це, запишіть це. Я б хотіла, щоб була система лекцій, на яких учні просто конспектували б, як в іноземних школах. Цікаво, коли вчитель просто розказує, а не диктує....

Людмила Литовченко:

Не знаю, наскільки об’єктивною може бути така думка однієї дівчинки, учениці 9-го класу. Але є те, що ми почули.

Час наш утік. На цьому завершуємо “Вечірню Свободу”, до наступної зустрічі.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG