Белград, 7 травня 2002 – Серби найбільше поважають – одного хорвата! Ідеться про Йосипа Броза Тіта, президента колишньої Югославії, який помер двадцять два роки тому - 4 травня 1980 року. Хоча роковини його смерті відзначали лише нечисленні ветерани війни, два опитування, які проведено на протязі минулого й на початку цього року, показали, що більшість громадян найвизначнішою постаттю сербської історії вважає саме Тіта. На другому місці князь Мілош Обренович, який правив сербським напівнезалежним князівством в першій половині дев’ятнадцятого століття, а на третьому Святий Сава, засновник автокефальної Сербської православної церкви.
Тіта громадяни подають на перше місце й коли відповідають на запитання: “Хто з історичних лідерів міг би найкраще врегулювати сьогоднішні проблеми?”. В цьому опитуванні на другому місці - цар Душан із 14 століття, а на третьому вже згаданий князь Мілош. З-поміж сучасників у цьому списку, на самому дні, опинився лише президент Югославії Воїслав Коштуниця. Цікаво, що в ньому немає патріарха Сербської православної церкви Павла, якого в середині дев’яностих років і широкий загал, і інтелектуальна еліта, вважали найвизначнішим живим сербом. Патріарх живий і сьогодні, але і його популярність тим часом розтанула.
Чому ж ліберальний комуніст Тіто популярніший й від славних колишніх володарів і від сучасників? Соціологи пояснюють, що актуальні політичні діячі втратили довір’я громадян через постійні сварки. Усі вони дбають, не так про державні й національні, як про особисті або вузькі партійні інтереси. Поки боролися проти Мілошевича, теперішні урядовці патетично обіцяли докорінні зміни в суспільстві й покращання умов життя. Проте, громадяни не бачать нічого суттєво нового й кращого й тому з ностальгією згадують десятиліття політичної стабільності й економічного процвітання від кінця другої світової війни до смерті Тіта.
Професор Університету у Белграді Володимир Ілич каже, що йдеться не про раціональне ставлення до минулого, а про свого роду містифікацію нібито “золотих часів” колишнього маршала Тітa. Він, звичайно, не міг бути демократом у сьогоднішньому розумінні. Але, Тіто не був ні класичним червоним диктатором й своєю виваженою політикою подарував народам колишньої держави сорок років без війни. На бурхливих Балканах такий подарунок вміють пам’ятати.
Тіта громадяни подають на перше місце й коли відповідають на запитання: “Хто з історичних лідерів міг би найкраще врегулювати сьогоднішні проблеми?”. В цьому опитуванні на другому місці - цар Душан із 14 століття, а на третьому вже згаданий князь Мілош. З-поміж сучасників у цьому списку, на самому дні, опинився лише президент Югославії Воїслав Коштуниця. Цікаво, що в ньому немає патріарха Сербської православної церкви Павла, якого в середині дев’яностих років і широкий загал, і інтелектуальна еліта, вважали найвизначнішим живим сербом. Патріарх живий і сьогодні, але і його популярність тим часом розтанула.
Чому ж ліберальний комуніст Тіто популярніший й від славних колишніх володарів і від сучасників? Соціологи пояснюють, що актуальні політичні діячі втратили довір’я громадян через постійні сварки. Усі вони дбають, не так про державні й національні, як про особисті або вузькі партійні інтереси. Поки боролися проти Мілошевича, теперішні урядовці патетично обіцяли докорінні зміни в суспільстві й покращання умов життя. Проте, громадяни не бачать нічого суттєво нового й кращого й тому з ностальгією згадують десятиліття політичної стабільності й економічного процвітання від кінця другої світової війни до смерті Тіта.
Професор Університету у Белграді Володимир Ілич каже, що йдеться не про раціональне ставлення до минулого, а про свого роду містифікацію нібито “золотих часів” колишнього маршала Тітa. Він, звичайно, не міг бути демократом у сьогоднішньому розумінні. Але, Тіто не був ні класичним червоним диктатором й своєю виваженою політикою подарував народам колишньої держави сорок років без війни. На бурхливих Балканах такий подарунок вміють пам’ятати.
