Белград, 18 грудня 2002 – Її заява, якою визнала вину й висловила каяття, стала справжнім шоком для сербської громадськості.
Усі белградські газети, незважаючи на їхню політичну орієнтацію, на перших сторінках друкують хвилюючу заяву Біляни Плавшич, яка десять років тому була завзятим вождем сербського повстання у Боснії і Герцеговині. Чому ж люди шоковані її словами? Тому, що напередодні та на початку війни більшість сербів, разом з “корелевою Біляною”, як її тоді називали пропагандисти й бойовики, вірили в те, що міжнародне співтовариство є ворогом сербського народу та що боснійські серби ведуть справедливу війну. Плодами тієї боротьби, каже сьогодні колишня президентка самопроголошеної сербської республіки в Боснії і Гецеговині, стали: могили, біженці, ізоляція та ненависть. Визнаючи свою вину, Біляна Плавшич від судового віча просить “будь яку правду, яку може дати цей світ не лише для мене, але для жертв цієї війни”.
Сербські урядовці утрималися від коментарів. Це ймовірно тому, що мало хто спроможний сказати те, що сказала Плавшич. Крім того, більшість громадян психологічно не готова визнати, що серби боролися не за свободу, а за поневолення або й винищення інших народів.
Зденко Томанович, белградський адвокат колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича стверджує, що справа Плавшич не пов’язана із процесом його клієнта. Мілошевич також вимагатиме, щоб у його справі свідчили Мадлен Олбрайт й Карл Білт, стверджує його адвокат.
Президент Югославії Воїслав Коштуніца, не згадуючи про сам процес пані Плавшич чи Мілошевича, заявив, що звинувачених у скоєнні воєнних злочинів повинен судити не лише Гаазький трибунал, а й суди країн колишньої Югославії. Він не пояснив, чи є в тих країнах відповідні умови щоб судити звинувачених, яких донедавна називали патріотами.
Цікаво, що процес над Біляною Плавшич співпав із ратифікацією в Парламенті Югославії Дейтонських угод, які сім років тому підписали Мілошевич та тодішні президенти Хорватії та Боснії і Герцеговини Франьо Туджман і Алія Ізетбеґович. Колишній белградський уряд 5 років відкладав ратифікацію цієї угоди. Нинішня влада встановила дипломатичні стосунки з Боснією і Герцеговиною два роки тому, але досі зволікала з формальним визнанням її суверенності й територіальної цілісності. Дуже важливим пунктом Дейтонських угод є зобов’язання співпрацювати з Гаазьким трибуналом. Цю співпрацю країни колишньої Югославії вважають дуже неприємним тягарем.
Усі белградські газети, незважаючи на їхню політичну орієнтацію, на перших сторінках друкують хвилюючу заяву Біляни Плавшич, яка десять років тому була завзятим вождем сербського повстання у Боснії і Герцеговині. Чому ж люди шоковані її словами? Тому, що напередодні та на початку війни більшість сербів, разом з “корелевою Біляною”, як її тоді називали пропагандисти й бойовики, вірили в те, що міжнародне співтовариство є ворогом сербського народу та що боснійські серби ведуть справедливу війну. Плодами тієї боротьби, каже сьогодні колишня президентка самопроголошеної сербської республіки в Боснії і Гецеговині, стали: могили, біженці, ізоляція та ненависть. Визнаючи свою вину, Біляна Плавшич від судового віча просить “будь яку правду, яку може дати цей світ не лише для мене, але для жертв цієї війни”.
Сербські урядовці утрималися від коментарів. Це ймовірно тому, що мало хто спроможний сказати те, що сказала Плавшич. Крім того, більшість громадян психологічно не готова визнати, що серби боролися не за свободу, а за поневолення або й винищення інших народів.
Зденко Томанович, белградський адвокат колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича стверджує, що справа Плавшич не пов’язана із процесом його клієнта. Мілошевич також вимагатиме, щоб у його справі свідчили Мадлен Олбрайт й Карл Білт, стверджує його адвокат.
Президент Югославії Воїслав Коштуніца, не згадуючи про сам процес пані Плавшич чи Мілошевича, заявив, що звинувачених у скоєнні воєнних злочинів повинен судити не лише Гаазький трибунал, а й суди країн колишньої Югославії. Він не пояснив, чи є в тих країнах відповідні умови щоб судити звинувачених, яких донедавна називали патріотами.
Цікаво, що процес над Біляною Плавшич співпав із ратифікацією в Парламенті Югославії Дейтонських угод, які сім років тому підписали Мілошевич та тодішні президенти Хорватії та Боснії і Герцеговини Франьо Туджман і Алія Ізетбеґович. Колишній белградський уряд 5 років відкладав ратифікацію цієї угоди. Нинішня влада встановила дипломатичні стосунки з Боснією і Герцеговиною два роки тому, але досі зволікала з формальним визнанням її суверенності й територіальної цілісності. Дуже важливим пунктом Дейтонських угод є зобов’язання співпрацювати з Гаазьким трибуналом. Цю співпрацю країни колишньої Югославії вважають дуже неприємним тягарем.
